Категорія: Життєві історії

Життєві історії, історії про кохання, зраду. Історії читачів. Правдиві історії.

– Нарешті з’явилася! – Варя відчинила двері, впускаючи подругу. – Чому так довго? Ми ж запізнюємося. – Костику їсти готувала, щоб розігрів, – сказала Світлана. – Ясно. Давай швидше чепурися. Нас хлопці вже чекають в кафе. Познайомлю тебе з другом мого Віталіка. Коли дівчата зайшли в кафе, Світлана застигла від несподіванки. Друг Віталіка здалеку був неймовірно на когось схожий

-Нарешті з’явилася! – Варя відчинила двері, впускаючи подругу. – Чому так довго? Запізнюємося ж. -На роботі затримали, потім Костику їсти приготувала, щоб розігрів, – виправдовувалася дівчина. -Ясно. Давай швидше причепурися, я поки тобі каву зроблю. -Добре. Де в тебе косметичка?…

– Мамі погано, я терміново поїду до неї, – швидко сказав Степан. Він помчав у коридор і швидко став одягатися. – Як? Ти не можеш зараз піти! – Вигукнула Уляна, слідуючи за ним. На руках вона тримала однорічну дочку. – Хіба Антоніна не може викликати лікаря сама? – Коли я приїжджаю, їй стає краще! – Тобі не здається, що це не просто так? – обережно спитала Уляна

– Мамі погано, я терміново поїду до неї, – швидко сказав Степан, поклавши телефон у кишеню штанів. Він помчав у коридор і швидко став одягатися. – Як? Ти не можеш зараз піти! – Вигукнула Уляна, слідуючи за ним. На руках…

– Вона реально думає, що я вдягну ці обноски, які вона привезла? Везла б нове, якби реально хотіла допомогти. А не оце! Глянь – такі штани носили торік. Черевики дивні. Я й подумати не могла, що вона так зробить. Вероніка стояла за дверима і чула всю розмову. – Прекрасно! Отак допомагай родичам, – подумала вона і швидко зайшла в кімнату

-Вона реально думає, що я вдягну ці обноски, які вона нам привезла? Везла б нове, якби реально хотіла допомогти. А не ось це… -Начебто, непогане. Нижче за середнє, звичайно, але подивитися можна. -Ага, звичайно. Ось подивися… Такі штани носили торік,…

– Надя! Скільки разів я тебе просила пекти млинці тонше! – Алла Антонівна стисла губи. – Мамо, але вони і так майже прозорі і смачні! – усміхнувся Геннадій, її син та чоловік Надії. – Любий мій! Згадай, які я тобі пекла млинці! А ці прямо коржики якісь! Ти невдячний! – вигукнула Алла Антонівна. – Ти забув все, що я тобі зробила! – жінка глянула недобре на невістку

-Надія! Скільки разів я тебе просила пекти млинці тонше! – Алла Антонівна інтелігентно підібгала губи. -Мамо, але вони і так майже прозорі! – усміхнувся Геннадій, син Алли Антонівни та чоловік Надії. -Любий мій! Згадай, які я тобі пекла млинці! Ось…

– Та віддайте ж сумку, – Люба, намагалася витягнути свою спортивну сумку із щільної людської маси в автобусі. – Ну, будь ласка, посуньтеся! Раптом Люба відчула, що ззаду її хтось відсунув, і побачила, як чоловічі руки витягнули її сумку. Двері зачинилися, автобус поїхав. – Ви далеко живете? Люба обернулась – перед нею стояв красивий, високий чоловік і посміхався

-Та віддайте ж сумку, – Люба, мало не плачучи, намагалася витягнути свою товсту спортивну сумку із щільної людської маси в автобусі. – Ну, будь ласка, посуньтеся там! Люба вже стояла однією ногою на сходинці, а іншою на бордюрі зупинки. Люди…

– Катя! Іди, протри калюжу на сходах! Потім домиєш тут! Йди вже! – вигукувала завуч Лариса Сергіївна. Катя зітхнула, підхопила відро та швабру, і пішла до сходів. – І в туалеті треба стіну протерти, знову забруднена! Катя! Ворушись! — завуч знову визирнула зі свого кабінету. Добре, хоч уроки закінчилися, і діти майже всі пішли, — сумно думала Катя

– Катя! Іди, протри калюжу на сходах! Потім домиєш тут! Йди вже! — завуч Лариса Сергіївна пройшла коридором, витончено погойдуючись на високих підборах, і відчинивши двері, зайшла до свого кабінету. Катя зітхнула, підхопила відро та швабру, і пішла до сходів….

– Максиме, що все це означає? – В чому справа, кохана? – Підійди, будь ласка, сюди? Оксана почула незадоволене бурчання чоловіка і на порозі кухні з’явився Максим. Оксана стояла біля відкритого холодильника і Максим запитливо глянув на дружину. – Що трапилося? – Це я хочу тебе запитати, що трапилося? Чому у нас знову порожній холодильник?

– Максиме, що все це означає? – В чому справа, люба? – Підійди, будь ласка, сюди? Оксана почула незадоволене бурчання чоловіка і на порозі кухні з’явився Максим, позіхаючи і потираючи очі. Знову, схоже, заснув біля телевізора. Оксана стояла біля відкритого…

Наталя хвилюючись чекала Сашка вдома. Він прийшов пізно. Наталя зустріла його в коридорі і вирішила сказати все й одразу. – Привіт. Я тебе чекала. – Привіт. Я дуже втомився. Є що-небудь поїсти? – Ну… Ні, тільки хліб і сир. Саша, я хочу тобі дещо сказати. – Давай трохи пізніше, я хоч до ванни дійду. – Саша, я виходжу заміж. Сашко застиг. Він не зрозумів цієї фрази взагалі

-Ну і нехай.. Нехай він зрозуміє, кого втратив. Скільки можна було чекати, сподіватися? У цій безглуздій ситуації… Та нехай тепер жалкує… Коли Петро зробив Наталі пропозицію, та ще й так гарно, вона не змогла відмовити. Вона змалку хотіла, щоб було…

Юля готувала вечерю, чекаючи на Андрія з роботи. У двері вимогливо подзвонили. Рита, зведена сестра Юлі, забігла в коридор, кинула велику сумку і оголосила: “Юля, ми у вас перекантуємось дня три, ми ремонт затіяли”. Юля чекала на Андрія і думала, як уникнути скандалу з ним: Андрій уникав спілкування з Ритою. І це – м’яко кажучи. Але уникнути скандалу не вдалося

Юля готувала вечерю, чекаючи на Андрія з роботи. У двері вимогливо подзвонили. Рита, зведена сестра Юлі, завалилася як завжди галасливо та безцеремонно. Рита кинула велику сумку в коридор і оголосила: «Юля, ми у вас перекантуємось дня три, ми ремонт затіяли….

Ірина втомилася. Від усього. Від усіх. Вона йшла вулицею, опустивши голову, дивлячись собі під ноги, і подумки вела діалог з усім тим, від чого втомилася. – Як же всі дістали! Кажеш, кажеш, а вони не чують, не розуміють. Роблять що хочуть… – Іра! – сусідка по старій квартирі Марія летіла напереріз, – а я думаю – ти чи не ти. Як я рада тебе бачити!

Ірина втомилася. Від усього. Від усіх. Від потоку інформації. Від проблем у сім’ї. Від нерозуміння оточуючих. Від безгрошів’я. Від нелюбові. Вона йшла вулицею, опустивши голову, дивлячись собі під ноги, і подумки вела діалог з усім тим, від чого втомилася. Хоча,…

Повернутись вверх