Пліткарка

Жіночий журнал

Головна - Про кохання

Категорія: Про кохання

Марина сиділа з друзями в кафе. Раптом задзвенів її телефон. Дзвонив чоловік. – Марино, ти де?! – схвильовано запитав Сашко. – Мені щойно мій друг Ігор дзвонив, сказав, що в нас нікого нема вдома! Ти дзвінка не чула, чи що?! Він же ж приїхав до нас в гості. Марина розгубилася. – Вибач, я не думала, що він так швидко приїде, – сказала вона. – Я буду вдома за пів години… За чверть години Марина була вже вдома. Ніякого друга вона не зустріла ні біля під’їзду, ні в будинку. Марина пішла додому, перевдягнулася. Раптом пролунав дзвінок у двері. Марина відкрила і обімліла

  • 4 місяці тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Марина сиділа з друзями в кафе. Раптом задзвенів її телефон. Дзвонив чоловік. – Марино, ти де?! – схвильовано запитав Сашко. – Мені щойно мій друг Ігор дзвонив, сказав, що в нас нікого нема вдома! Ти дзвінка не чула, чи що?! Він же ж приїхав до нас в гості. Марина розгубилася. – Вибач, я не думала, що він так швидко приїде, – сказала вона. – Я буду вдома за пів години… За чверть години Марина була вже вдома. Ніякого друга вона не зустріла ні біля під’їзду, ні в будинку. Марина пішла додому, перевдягнулася. Раптом пролунав дзвінок у двері. Марина відкрила і обімліла

Марина стояла перед дзеркалом із келихом улюбленого ігристого і з сумом дивилася на себе. Вона зробила ковток, відкинула назад волосся і підняла вгору підборіддя. Здавалося, що вона намагається надати собі гордого вигляду, а насправді просто не хотіла, щоб з очей…

– Маринко, я виходжу заміж! – заявила своїй дорослій внучці баба Оля. – Заміж?! – Марина мало не розлила ранкову каву. – У твоєму віці? Ти серйозно?! – А що такого? – незворушно сказала баба Оля. – Памʼятаєш, я тобі розказувала про Степана? – І що тепер? – запитала Марина. – Та що, подзвонив, каже: «Все життя тільки про тебе й думав, Олечко!» – сказала жінка. – Ох, бабусю, – Марина похитала головою. – Тут ще є одне діло… – раптом додала баба Оля. Марина насторожилася. – Яке ще діло? – запитала вона. – Розумієш… – сказала вона. – Я до Степана переїду. А в моїй кімнаті буде дехто жити… – Хто буде жити?! – Марина не розуміла, що це робиться

  • 5 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Маринко, я виходжу заміж! – заявила своїй дорослій внучці баба Оля. – Заміж?! – Марина мало не розлила ранкову каву. – У твоєму віці? Ти серйозно?! – А що такого? – незворушно сказала баба Оля. – Памʼятаєш, я тобі розказувала про Степана? – І що тепер? – запитала Марина. – Та що, подзвонив, каже: «Все життя тільки про тебе й думав, Олечко!» – сказала жінка. – Ох, бабусю, – Марина похитала головою. – Тут ще є одне діло… – раптом додала баба Оля. Марина насторожилася. – Яке ще діло? – запитала вона. – Розумієш… – сказала вона. – Я до Степана переїду. А в моїй кімнаті буде дехто жити… – Хто буде жити?! – Марина не розуміла, що це робиться

– Заміж?! У твоєму віці? – Марина недовірливо дивилася на свою бабусю Ольгу Петрівну, мало не розливши ранкову каву. – Ти це серйозно?! Ольга Петрівна, яку всі називали просто баба Оля, незворушно помішувала ложечкою свій трав’яний чай. На її зморшкуватому…

Віка вийшла з роботи, сіла в машину й заїхала на заправку. Вона взяла сумку і попрямувала в туалет. Там вона переодяглася і вийшла така красуня, що всі озиралися їй услід! Віка сіла в машину й поїхала у готель. Вона припаркувалася і зайшла у просторий хол. Консьєрж уточнив її дані і дав їй ключ від номера двадцять п’ять… Щойно Віка зайшла в номер, як її обійняв її коханий Андрій. – Я тебе так люблю! – прошепотів він. – У мене є подарунок для тебе. Чоловік дістав з кишені якусь коробочку. – О-о-о! Боже мій, це ж… – вигукнула Віка й застигла від побаченого

  • 5 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Віка вийшла з роботи, сіла в машину й заїхала на заправку. Вона взяла сумку і попрямувала в туалет. Там вона переодяглася і вийшла така красуня, що всі озиралися їй услід! Віка сіла в машину й поїхала у готель. Вона припаркувалася і зайшла у просторий хол. Консьєрж уточнив її дані і дав їй ключ від номера двадцять п’ять… Щойно Віка зайшла в номер, як її обійняв її коханий Андрій. – Я тебе так люблю! – прошепотів він. – У мене є подарунок для тебе. Чоловік дістав з кишені якусь коробочку. – О-о-о! Боже мій, це ж… – вигукнула Віка й застигла від побаченого

– Що ти сьогодні робиш увечері? – запитала подруга у Вікторії, коли вони сиділи в обідню перерву в кафе. Віра працювала в сусідньому офісі з Вікою, тому іноді вони обідали разом в кафе. Вони були давні подруги, колишні однокласниці. Правда…

Андрій вирішив освідчитися Тетяні. Він запросив її в ресторан. Дорогою він дуже хвилювався. Андрій багато разів прокручував у голові сценарій, як він зробить дівчині пропозицію. Спочатку чоловік хотів замовити цілий ресторан і музикантів. Але Тетяна якось зізналася, що не любить пишних урочистостей… Вони сіли за столик. Тетяна виглядала дуже сумною. Тетяна говорила тихо, повільно, ніби дуже переживала. – Я покликав тебе сюди, щоб дещо сказати, – нарешті почав Андрій і поліз у кишеню по каблучку. – Я теж маю тобі в дечому зізнатися, – відповіла йому Тетяна. Андрій глянув на неї і побілів від несподіваної здогадки

  • 6 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Андрій вирішив освідчитися Тетяні. Він запросив її в ресторан. Дорогою він дуже хвилювався. Андрій багато разів прокручував у голові сценарій, як він зробить дівчині пропозицію. Спочатку чоловік хотів замовити цілий ресторан і музикантів. Але Тетяна якось зізналася, що не любить пишних урочистостей… Вони сіли за столик. Тетяна виглядала дуже сумною. Тетяна говорила тихо, повільно, ніби дуже переживала. – Я покликав тебе сюди, щоб дещо сказати, – нарешті почав Андрій і поліз у кишеню по каблучку. – Я теж маю тобі в дечому зізнатися, – відповіла йому Тетяна. Андрій глянув на неї і побілів від несподіваної здогадки

– Як гадаєш, не рано я до неї? – покрутивши оксамитову коробочку в руках, спитав Андрій. – Чому ж рано? – його хатня робітниця Марія Павлівна, яка протирала пил з полиць, обернулася до молодика. – Якщо впевнені в людині, чого…

Марина працювала у шлюбному агентстві. – Ви зробили вибір, Іване Сергійовичу? – запитала вона солідного клієнта. Він якраз розглядав анкети. – Так, зробив! – заявив той. – Можна мені познайомитися з цією жінкою? Він глянув на Марину. На її обличчі була розгубленість. – Ось із цією?! – здивовано запитала вона. – Я хотів би зустрітися, – сказав Іван Сергійович. – Завтра чи післязавтра, якщо вона буде згодна. – Так, звичайно, – сказала Марина. – Але тільки в неділю. Вас влаштує? – Добре, в неділю, – погодився той. З цими словами чоловік розвернувся і пішов. Марина так і сіла на диван і закрила обличчя руками. Вона ще не усвідомила, що щойно наробила

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Марина працювала у шлюбному агентстві. – Ви зробили вибір, Іване Сергійовичу? – запитала вона солідного клієнта. Він якраз розглядав анкети. – Так, зробив! – заявив той. – Можна мені познайомитися з цією жінкою? Він глянув на Марину. На її обличчі була розгубленість. – Ось із цією?! – здивовано запитала вона. – Я хотів би зустрітися, – сказав Іван Сергійович. – Завтра чи післязавтра, якщо вона буде згодна. – Так, звичайно, – сказала Марина. – Але тільки в неділю. Вас влаштує? – Добре, в неділю, – погодився той. З цими словами чоловік розвернувся і пішов. Марина так і сіла на диван і закрила обличчя руками. Вона ще не усвідомила, що щойно наробила

Марина прийшла на роботу трохи раніше. Просто жила вона далеко, на околиці міста і намагалася встигнути на той автобус, який привозив її в офіс на двадцять хвилин раніше. На наступному вона вже запізнювалася на десять хвилин, що було недобре. Знайти…

Михайло з Настею познайомились випадково. І одразу закохалися один в одного! Михайло так дивився на дівчину, що навіть і слів не треба було, і так все ясно – вона йому дуже подобається. – Сьогодні підемо знайомитись з моєю бабусею, – сказала Настя Михайлу. – Вона тут недалеко живе. Думаю ти їй дуже сподобаєшся… Валентина Миколаївна ледве встигла відкрити двері, як почула: – Бабусю, познайомся, це Мишко! На порозі стояли молодий хлопець і світленька, молоденька дівчина. Валентина Миколаївна глянула на гостей і руками сплеснула від несподіванки. Вона не впізнавала хто це! І тут вона все зрозуміла

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Михайло з Настею познайомились випадково. І одразу закохалися один в одного! Михайло так дивився на дівчину, що навіть і слів не треба було, і так все ясно – вона йому дуже подобається. – Сьогодні підемо знайомитись з моєю бабусею, – сказала Настя Михайлу. – Вона тут недалеко живе. Думаю ти їй дуже сподобаєшся… Валентина Миколаївна ледве встигла відкрити двері, як почула: – Бабусю, познайомся, це Мишко! На порозі стояли молодий хлопець і світленька, молоденька дівчина. Валентина Миколаївна глянула на гостей і руками сплеснула від несподіванки. Вона не впізнавала хто це! І тут вона все зрозуміла

– Та дуже ти мудра у нас дівка, Настю, з викрутасами. На козі до тебе не під’їхати, тож і щастя тобі не знайти. І не дивно – та кому ж така сподобається? – хитала головою баба Валя, дивлячись на Настю….

Микола побіг на кухню по каву. Він вже третій раз кипʼятив чайник, бо спілкувався з Ларисою! Це була його нова знайома по переписці. Лариса була дуже цікава й весела дівчина. От тільки фото не було – тільки квіточка… Через два дні Микола вже думав, куди ж їм можна буде піти погуляти. Але Лариса відмовляла йому в побаченні. Жартувала, що в неї чоловік і троє дітей… Миколі вже починало це набридати. І тут раптом Лариса запросила його в кіно! – Привіт! – підійшла до нього дівчина на сходах біля кінотеатру. Микола обернувся і рота розкрив рота від подиву. Це ж вона!

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Микола побіг на кухню по каву. Він вже третій раз кипʼятив чайник, бо спілкувався з Ларисою! Це була його нова знайома по переписці. Лариса була дуже цікава й весела дівчина. От тільки фото не було – тільки квіточка… Через два дні Микола вже думав, куди ж їм можна буде піти погуляти. Але Лариса відмовляла йому в побаченні. Жартувала, що в неї чоловік і троє дітей… Миколі вже починало це набридати. І тут раптом Лариса запросила його в кіно! – Привіт! – підійшла до нього дівчина на сходах біля кінотеатру. Микола обернувся і рота розкрив рота від подиву. Це ж вона!

Микола побіг по каву на кухню, поки йому не відповіли на повідомлення. Він вже втретє закип’ятив електрочайник, доки спілкувався з Ларисою – новою знайомою по переписці. Дуже цікава, весела дівчина, шкода, замість фото лише квіточка. Микола другий день просив її…

Марія з Ігорем тільки почали зустрічатися. А якось вона раптом побачила його у вікно. Ігор ішов під руку з якоюсь жінкою. – Дивись, а твій з дівками гуляє, – сказала бабуся Марії. – А може, це його сестра? – припустила дівчина. – Із сестрою під ручку отак навряд чи ходять! – сказала бабуся… Увечері того ж дня Ігор подзвонив у двері Марії. – Я не піду сьогодні гуляти з твоєю собачкою, – невпевнено сказала Марія. – Я тебе запрошую не гуляти, а до нас на вечерю, – посміхнувся чоловік. – До кого до вас? – Марія дивилася на Ігоря, не знаючи чого їй очікувати

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Марія з Ігорем тільки почали зустрічатися. А якось вона раптом побачила його у вікно. Ігор ішов під руку з якоюсь жінкою. – Дивись, а твій з дівками гуляє, – сказала бабуся Марії. – А може, це його сестра? – припустила дівчина. – Із сестрою під ручку отак навряд чи ходять! – сказала бабуся… Увечері того ж дня Ігор подзвонив у двері Марії. – Я не піду сьогодні гуляти з твоєю собачкою, – невпевнено сказала Марія. – Я тебе запрошую не гуляти, а до нас на вечерю, – посміхнувся чоловік. – До кого до вас? – Марія дивилася на Ігоря, не знаючи чого їй очікувати

Марія поверталася з роботи з повними пакетами продуктів у руках. По дорозі вона зайшла в магазин, щоб не виходити вже цього осіннього похмурого вечора з дому. Вона йшла сходами, на свій другий поверх, як раптом побачила свого нового сусіда, який…

Лариса вже збиралася з роботи додому, як раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила її подруга з села – Антоніна. У тому селі в Лариси була дача. – Ларисочко, привіт, а ти не на дачі? – запитала та. – Мій син вчора їздив у село. Каже бачив світло в твоїй хаті! – Ой Тоню, дякую що подзвонила, але може тобі здалося? – сказала Лариса. – Ну, я тебе попередила, – відповіла Антоніна. Лариса поклала слухавку, подумала і вирішила їхати в село. Вона підійшла до свого будинку. Біля паркану стояв якийсь чорний джип. Жінка підбігла до хвіртки, відкрила її, і так і стала від несподіванки

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Лариса вже збиралася з роботи додому, як раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила її подруга з села – Антоніна. У тому селі в Лариси була дача. – Ларисочко, привіт, а ти не на дачі? – запитала та. – Мій син вчора їздив у село. Каже бачив світло в твоїй хаті! – Ой Тоню, дякую що подзвонила, але може тобі здалося? – сказала Лариса. – Ну, я тебе попередила, – відповіла Антоніна. Лариса поклала слухавку, подумала і вирішила їхати в село. Вона підійшла до свого будинку. Біля паркану стояв якийсь чорний джип. Жінка підбігла до хвіртки, відкрила її, і так і стала від несподіванки

Робочий день добігав кінця і Лариса Андріївна вже почала збиратися додому. Раптом пролунав дзвінок телефону, дзвонила її подруга з села – Антоніна. В тому селі у Лариси була дача. – Ларисочко, привіт, а ти не на дачі? Ні? Та мій…

У Юлії з Іваном було перше побачення. Жінка дістала вазу й поставила троянди, які приніс її кавалер. – Іванку, а куди ми підемо? – запитала вона. – Не знаю… – Зате я знаю. Ходімо! Вони вийшли з під’їзду і… Юлія стрепенулася, побачивши сусідок, які з цікавістю роздивлялися їх. Іван узяв її руку і поклав на свою. – Здрастуйте! – кивнув він головою, проходячи повз цих жіночок. – Здрастуйте! – одночасно сказали ті. Руку Юля забрала аж біля якогось магазину. – Зайдемо сюди! – сказала вона. – Сюди?! В оцей магазин? – Іван дивився на магазин і не розумів, що відбувається

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
У Юлії з Іваном було перше побачення. Жінка дістала вазу й поставила троянди, які приніс її кавалер. – Іванку, а куди ми підемо? – запитала вона. – Не знаю… – Зате я знаю. Ходімо! Вони вийшли з під’їзду і… Юлія стрепенулася, побачивши сусідок, які з цікавістю роздивлялися їх. Іван узяв її руку і поклав на свою. – Здрастуйте! – кивнув він головою, проходячи повз цих жіночок. – Здрастуйте! – одночасно сказали ті. Руку Юля забрала аж біля якогось магазину. – Зайдемо сюди! – сказала вона. – Сюди?! В оцей магазин? – Іван дивився на магазин і не розумів, що відбувається

Ця ніч на роботі для Юлії, здавалося, повинна була бути спокійною. Вже було далеко за північ, коли раптом пролунав дзвінок від її начальника: – Юліє Олексіївно, у п’ятому відділі працює Іван Панченко, по-батькові не пам’ятаю. Він із другої зміни залишився…

Повернутись вверх