Головна - Історії жінок - Сторінка 7

Категорія: Історії жінок

Марічка поїхала в рідне село. У неї були вихідні й дівчина вирішила побути зі своєю мамою Ганною Сергіївною… Вони двоє сиділи на кухні, коли Ганна Сергіївна почула, як до хати під’їхала машина. Жінка визирнула у вікно. – Там якась машина крута стоїть, Марічко, – сказала вона. – Вийду-но я, гляну хто там. Може, хтось адресою помилився, то підкажу дорогу. Ганна Сергіївна вийшла до хвіртки й побачила біля великого чорного джипа статного сивого чоловіка. Його риси були їй наче знайомі. Коли жінка підійшла ближче, то в неї всередині все похололо від побаченого

Вікторія була наполовину сиротою – її матері не стало при пологах, і батько залишився сам з новонародженою донькою на руках. Дівчинка ні в чому не потребувала – її батько був бізнесменом, але вона так і не дала йому влаштувати особисте…

У Марини сталася біда, сусіди зверху залили її квартиру водою. Довелося робити ремонт. На час ремонту невістка з сином запросили Марину пожити в себе. В понеділок вранці жінка залишила ключі від квартири ремонтній бригаді, і поїхала до сина.  – Ви тут господарюйте, а мені на роботу треба, – сказала невістка, зустрівши свекруху, зібралася і побігла на роботу. Ближче обіду Марина вирішила перекусити. Жінка підійшла до плити, відкрила одну каструльну, потім іншу і… аж рота відкрила від побаченого

Марина посварилася з невісткою. Точніше, невістка влаштувала сварку, і син Марини став на бік дружини. Такого Марина взагалі не очікувала, довелося їхати до невідремонтованої квартири. Ну що тут поробиш? Раніше Марина з невісткою жили у мирі та злагоді. Ділити не…

Валя вирішила зробити генеральне прибирання в себе в квартирі. У неї був вихідний. Чоловіка не було вдома – ніхто не заважатиме! Треба викинути непотрібні речі. Зайві речі чоловіка вона зазвичай складала в окремий пакет, і Василь забирав їх до своєї мами. Вона дивилася, що треба почистити, випрати. Чоловік іноді міг покласти брудний одяг у шафу. Ось і зараз в шафі жінка побачила куртку з плямою. Треба прати! Валя зняла куртку з вішака. Раптом у кишені вона випадково знайшла якісь дивні папірці й записки… Валя прочитала їх і застигла від несподіванки

Валя вирішила зробити генеральне прибирання у квартирі. У неї видався зайвий вихідний, і вона вирішила провести його з користю. Чоловіка не було вдома, двоє синів поїхали на спортивні збори, отже ніхто й не заважатиме. Треба викинути чи десь прилаштувати непотрібні…

У Марини був самотній сусід Володимир. Він розлучився з жінкою і жив сам. Якось раптом чоловік запросив її із сусідкою бабою Наталею до себе в гості. Він накрив стіл, сам плов приготував смачний, квіти на столі поставив… – Свято у тебе якесь, Володьку, чи що?! – хитро запитала баба Наталя. – А я без подарунка тут он прийшла… Марина теж чекала на пояснення від сусіда. Який же оце привід для зустрічі? Одягнулася вона красиво, причесалася, підфарбувалася… Володимир у сорочці з краваткою, урочисто підвівся з місця. Жінки затамували подих, не розуміючи, що відбувається

Містечко було невелике, але гарне, з доглянутими вулицями та будинками старої забудови з акуратними фасадами, мініатюрними балкончиками та невеликими палісадниками біля під’їздів. В одному з таких будинків на три поверхи на одному майданчику жили троє сусідів. Першу квартиру займала баба…

Для Дарини Варвара Миколаївна була як рідна. Вони дружили й допомагали одна одній багато років. Але час не шкодує нікого. Варвари Миколаївни не стало. Для Дарини це була велика втрата… Минуло пів року. Дарина отримала спадщину й стала хазяйкою квартири жінки. Якось, вона прийшла додому з магазину. Дарина роззулася й занесла пакети з продуктами на кухню. Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері. – Господи, аж злякалася, – пробурмотіла дівчина. – Хто це там так надзвонює? Максим мій ще наче в дорозі… Дарина пішла в коридор, відкрила двері й очі витріщили від побаченого

Варвара Миколаївна з вікна своєї квартири, що була на другому поверсі п’ятиповерхового будинку, спостерігала за дівчиною років п’ятнадцяти, яка вже годину сиділа на лавці біля під’їзду, розглядаючи щось у своєму телефоні. На календарі був листопад. Вночі пройшов сильний дощ, який…

Наталя поливала квіти на підвіконні, як раптом задзвонив її мобільний. Жінка відставила лійку і взяла слухавку. – Алло, Наталко, привіт! – почувся в телефоні голос її колишнього чоловіка Миколи. – Виручиш мене по старій памʼяті? – Привіт, Микольцю! – здивувалася Наталя. – Ти про що це таке говориш? Як я тебе маю виручити? Гроші потрібні тобі, чи що? – Ні, не гроші, – сказав той. – А допомога. Потрібно, щоб ти побула моєю дружиною. Але не колишньою, а справжньою. – Навіщо?! – ахнула Наталя. – Що там у тебе відбувається, Миколо?! Жінка застигла з телефоном в руках, не розуміючи, що відбувається

Наталя поливала квіти на підвіконні, як раптом задзвонив її телефон. Жінка відставила лійку і взяла слухавку. – Алло, Наталко, привіт! – почувся в телефоні голос її колишнього чоловіка Миколи. – Виручиш мене по старій памʼяті? – Привіт, Микольцю! Ти про…

Тетяна вийшла з роботи і сіла в свою машину. Одразу ж надійшло повідомлення від її коханого Руслана: «Ти скоро, кохана? Чекаю». Вона підʼїхала до місця зустрічі і припаркувалася. Зала гарного ресторану була яскраво освітлена, і Тетяна почала вдивлятися, шукаючи очима бенкетну залу. Але тут до неї підійшов офіціант і поцікавився: – Ви до Руслана Олександровича? Дозвольте провести вас. Він провів її в окрему кімнату, де було накрито стіл на двох людей. Там її чекав Руслан. Йому сьогодні виповнилося сорок років. Тетяна озирнулася навкруги і не зрозуміла, що це таке відбувається

Тетяна прокинулася слабою. Так бувало іноді, якщо вона напередодні перенервує, або повний місяць раптом, або на серці тривожно. Сьогодні був саме цей випадок. Уві сні їй наснилася мама, вона плакала, просила за щось пробачення. Тетяна заспокоювала її, а в самої…

До Поліни з Романом приїхали погостювати родичі. Вони трохи побули і вирушили додому. Роман поїхав на вокзал проводжати гостей. Поліна швидко зібралася й вийшла з дому. Спочатку була перукарня. Стрижка, фарбування, маска для волосся і нарешті укладання зробили з Поліни ту миловидну жінку, яка притягує погляди! Навіть без косметики її обличчя помолодшало через теплий колір волосся та сучасну стрижку. Поліна знала, що Роман уже повернувся, обід не готовий, вдома не прибрано. Але вона не надто переживала. Мабуть, вперше у житті… Жінка зайшла у квартиру, принюхалася і застигла від здивування

Поліні виповнилося двадцять два роки. Усі пророкували їй щасливе майбутнє, а бабуся казала, що вона народилася під щасливою зіркою! Ну ще б пак, красуня така. І така серйозна, розумна, вихована. Краса передалася їй саме від бабусі, а якщо ще точніше,…

У Марини не стало матері. Не встигла вона відійти від поминок та докорів свого чоловіка з приводу спадщини, а потім ще й розлучення з ним, як тут їй на пошту прийшов якийсь лист. Відкривати вона його не поспішала. Адреса була незнайома. – Напевно це якась реклама, – подумала Марина. І вона відправила цього листа у відповідну папку… Через кілька днів Марина знову помітила в пошті вже знайому адресу. Вона хотіла знову перемістити листа у смітник, але чомусь передумала. Писав їй якийсь чоловік. Жінка перечитала написане, і так і сіла від прочитаного

Не встигла Марина відійти від поминок матері та докорів чоловіка з приводу спадщини, а потім ще й розлучення, як їй на пошту прийшов якийсь лист. Відкривати вона його не поспішала. Незнайома адреса… – Напевно якась реклама, – подумала вона, і відправила…

Наталя зайшла в квартиру й одразу почула голос матері. – Ну нарешті, Наталко! – вигукнула Ірина Олександрівна. – Ми з Тамарою Павлівною тебе вже зачекалися! – А що таке? – здивовано запитала дівчина. – Могли б вечеряти й без мене. – Та в нас тут гості… – сказала мати. – Ти заходь-заходь на кухню. Наталка вимила руки, і ще нічого не розуміючи, зайшла на кухню. За обіднім столом сиділи троє: мама Наталі її подруга Тамара Павлівна і… Незнайомий чоловік. – Тільки не це, о Господи! – подумала Наталя. Вона стала на порозі, дивлячись на гостя і не знала, що робити

Наталя зайшла в квартиру і одразу почула голос своєї матері. – Ну нарешті, Наталко! – вигукнула Ірина Олександрівна. – Ми з Тамарою Павлівною тебе вже зачекалися! – А що таке? – здивовано запитала дівчина, роззуваючись. – Могли б вечеряти й без…

Повернутись вверх