Танька була найбільшою дівчинкою в класі, тому завжди комплексувала. Висока дівчинка з мішкуватою фігурою дивилася поверх найросліших хлопців школи. І навіть те, що вона сутулилася і носила завжди взуття без натяку на каблуки, не допомагало їй бути хоч трішки нижче. Напевно, через це вона була дуже скромною і намагалася ніколи не виділятися.
Однак за добрий характер, чуйність і скромність її любили однокласники. І ніхто не дражнив дівчину.
Те, що вона ніколи не вийде заміж, Танька усвідомила рано. Печатка майбутньої самотності синіла у неї в очах, але скаржитися дівчина не сміла навіть матері.
Коли вік став підходити до тридцяти, Танька твердо вирішила спробувати завагітніти. Не хотіла вона залишатися і без чоловіка, і без дітей. З ранньої юності Таня пристрасно хотіла мати дітей, мати велику сім’ю. Тому по навчанню матері дівчина взяла путівку в дальній будинок відпочинку і поїхала шукати щастя.
У будинку відпочинку на вечірніх танцях Тетяна вибрала самого маленького зросту вільного мужичка, пофліртувати як змогла і провела з ним пару ночей, благаючи Бога про дитину.
Бог почув Таньку. Вона завагітніла. І в строк народила дівчинку, схожу на батька …
Всі раділи малятку: і бабуся, і товариші по роботі Тетяни, і навіть сусіди хвалили молоду матусю. А вже як щаслива була сама Таня – і не передати. Всю свою невитрачену ніжність і любов вона віддавала підростаючій донечці.
Жила Таня скромно, якщо не сказати бідно. Отримувала допомогу на дитину, працювала касиром в невеликій організації. На роботі її поважали, з сусідами Таня ладила. В душі у неї завжди світився теплий вогник радості: дочка росте, мама поруч – жива …
Чого ще треба для щастя?
Але Господь приготував Тані ще випробування. Йшли 90-і роки, часи були важкі, країну лихоманило. Дочка вже вчилася у восьмому класі і дружила з хлопчиком-ровесником, що жив з мамою і сестричкою над ними – поверхом вище. Сім’я теж була без батька.
Сталося так, що мати цього хлопчика – хворіла, її нестало рано.
Всі сумували і співчували дітям-сиротам. Допомогли з сумними клопотами сусіди і колишні товариші по роботі.
А після похорону відразу дзвінок у двері до Тетяни. Відкриває вона двері. Стоять на порозі братик з сестричкою – сироти:
– Тьотя Таня, ми до вас …
Серце не камінь у Тані, притулила вона хлопців до себе, всі заплакали. І залишилися діти жити у Тані. У дитбудинок вона їх не віддала, оформила опікунство.
Ось так і вийшло, що стала Таня багатодітною мамою. Як колись мріяла … Знав Господь, до чиєї двері сиріт підвести …
Всіх Таня виростила, підняла. І мама її, звичайно, як могла – допомагала.
Допомагали потроху і люди. Хто одяг принесе, хто варенням і пирогами до свята поділиться. Все склалося у них добре. І зараз, через роки, відвідують свою матусю троє дітей. Привозять до неї погостювати внучат. Адже ось як буває … І всі вони щасливі.
