Настя трепетно ставилася до своєї квартири, купуючи всі дрібниці та предмети інтер’єру. Вона дісталася у спадок від бабусі і стала порятунком для Насті та Сашка, які після весілля зробили ремонт і одразу перебралися у порожню двокімнатну квартиру. Її батьки жили на іншому кінці міста, працювали та не діставали молодих частими візитами. Рідня Олександра компенсувала нестачу спілкування з лишком.
– Наступного тижня мати з батьком приїдуть у справах у наше місто і в нас зупиняться, – казав Сашко дружині, передбачаючи її реакцію.
– Наскільки вони навідаються цього разу? – намагалася зберігати спокій дівчина.
– На тиждень точно, а потім не знаю, – відповів чоловік.
Спочатку Настя нормально ставилася до свекрів, тільки вони останнім часом зачастили в гості і не дуже намагалися поводитися тактовно і стримано.
– Ми не можемо спати на твердому дивані, спині важко, – заявила минулого приїзду Лариса.
– Може вам підкласти ще ковдру або купити додатковий матрац? – пропонувала Настя.
– Навіщо такі витрати і зайва метушня? – скривилася жінка. – Просто поступіться нам своїм ліжком, а самі поспіть на дивані. У вас гарний ортопедичний матрац, це було б набагато краще для моєї спини.
Сон у прохідній кімнаті сам по собі був проблемою, бо свекри допізна дивилися серіали і часто бігали на кухню або у ванну вночі. Сашко спав міцно і метушні не чув, а Настя постійно почувала себе втомленою від недосипання. Вона не могла дочекатися від’їзду родичів та повернення до нормального ритму життя. Але вони не давали себе забувати і через два місяці після останнього візиту вирішили навідатися знову.
– Ми вирішили зайнятися зубами, і хочемо звернутися до гарної клініки, яку мені рекомендувала тітка, – розповідала Лариса синові та невістці.
– Це потрібна і важлива справа, – не знала, що сказати Настя.
– Ага, тож поживемо з вами приблизно місяць, – продовжувала жінка, розбираючи речі.
Настя не знаходила слів від нахабства свекрухи, яка без дозволу та запрошення облаштовувалась у їхній кімнаті. Лариса сама вирішила, що вони з чоловіком поселятимуться в спальні сина та невістки, розбираючи речі.
– Давай, ось цей відділ у шафі ми займемо під свої пожитки, – по-господарськи говорила вона, оглядаючи простір.
– Тут лежать наші речі, – намагалася стримуватись Настя. – Якщо хочете, можу звільнити верхню полицю.
– Нам буде верхня полиця незручна, тож залишайте її собі, – скривилася гостя.
– А нас годуватимуть у цьому будинку? – не дуже цікавився побутовими моментами Петро. – Загалом ми вісім годин провели в дорозі, втомилися і зголодніли.
Настя запропонувала частування, що є в холодильнику, які не особливо сподобалися гостям.
– Ну, зрозуміло, – говорив Петро, звертаючись до дружини. – Відразу видно, як сильно нам раді і чекали, коли годують однією кашею.
– Чим самі харчуємось, тим і з вами ділимося, – не стрималась Настя.
– Якщо є бажання щось інше з’їсти, можете самі приготувати, – встав на бік дружини Сашко.
Особливого бажання возитися на кухні у свекрухи не було, тому вони з невдоволеними обличчями з’їли запропонований обід і пішли з дороги спати.
– Якщо твоя рідня збирається цілий місяць ось таке нам влаштовувати, то я не витримаю, – бурчала Настя, прибираючи на кухні.
Олександр обіцяв з батьками поговорити і трохи їх заспокоїти, але за фактом лише гірше вийшло. Вони почали грати в ображених бідних родичів.
– Воно й зрозуміло, кому потрібні бідні родичі? – міркувала Лариса при невістці. – Поки сина на ноги ставили, все було нормально, а тепер він самостійний і готовий батьків шматком хліба дорікати.
– Не кажіть нісенітниці, – не витримував Сашко. – Вам же самим не подобається наше меню, ось я і запропонував готувати для себе самостійно або трохи понизити планку.
Родичів не влаштовували обидва варіанти, тому що вони вважали себе почесними гостями, навколо яких син та невістка мають танцювати. Тільки вони чомусь цього не робили, багато працювали, приходили втомлені і після вечері одразу хотіли завалитися спати. Тільки про спокій залишалося мріяти.
– У вашій спальні немає телевізора, а на планшеті дивитися важливий футбольний матч не цікаво, – міг заявити Петро, сідаючи на дивані у великій кімнаті.
– Але ми збиралися вже спати, і мені зовсім не цікаво дивитися футбол, а потім зранку вставати на роботу із втомленим виглядом, – обурювалася Настя.
– За дев’яносто хвилин гри нічого з вами не станеться, – спокійно відповідав Петро. – Ти дивися, Ларисо, які ніжні наш син з невісткою. Ми з Ларисою після весілля жили разом із моїми батьками, бабусею та двома братами, і все нормально було, ніхто нікому не заважав.
Сашко спробував нагадати батькові, що ще раніше усі в полі серпом працювали, а зараз уже ніхто цього не хоче. У результаті Петро образився і пішов у спальню, а потім дивився на всю гучність футбол на планшеті і посеред ночі бігав на кухню за перекусом. А вранці Лариса ще й висловила синові та невістці, що не дали батькові нормально матчем насолодитися.
– Скільки там твоя рідня ще збирається гостювати? – цікавилася Настя у чоловіка дорогою додому.
– Я так розумію ще два тижні, – почував себе незручно Сашко. – Ти не ображайся на батьків, ну просто вони такі прості та не заморочені умовностями люди.
Настя трималася з останніх сил, а потім рідня її остаточно здивувала. Повернувшись із роботи, подружжя відразу звернуло увагу на диван у квартирі.
– Ми переставили тумбочку в інший кут, а диван до цієї стіни, бо так гарніше, – гордо казала Лариса. – Батько був проти, бо не хотів тягати тяжкості, але я наполягла. Ви молоді, недосвідчені, хто ще вам підкаже та допоможе?
У процесі тягання меблів родичі подряпали паркет, а тумбочка на новому місці виглядала погано. Настя розплакалася, розуміючи, що зараз виставить свекрів на вулицю і за ними полетять усі розкладені в шафі пожитки. Сашко настрій дружини вирахував миттєво, тож відвів її у ванну кімнату та намагався заспокоїти, а потім вийшов до батьків. Дівчина чула приглушені обурення родичів, але не хотіла втручатися. Просто розуміла, що якщо зараз висловить все, батьки чоловіка навіть вітатись з нею до кінця життя не будуть.
– Ти не хвилюйся, до повернення з роботи, батьків тут уже не буде, я сьогодні ж посаджу їх на поїзд додому, – говорив Сашко вранці.
– А зуби вони там ще не доробили? – не дуже розуміла Настя.
– У нас у місті теж є спеціалісти, і вони чудово там все дороблять, – важко контролював себе чоловік. – Це я винен, що склалася така ситуація. Відразу треба було їх поставити на місце, а я все образити переживав.
Перші два тижні після від’їзду мати та батько не дзвонили до Сашка. Потім почали зрідка дзвонити, але підсумки останнього приїзду не обговорювали і лише на загальні теми говорили. А за три місяці у них знову термінові та важливі справи з’явилися, тож зібралися їхати до сина та невістки.
– Мої батьки знову хочуть приїхати, – сказав Сашко дружині. – Я дуже їх люблю, але не витримаю їхньої чергової присутності в квартирі і не дозволю так тебе вимотувати.
– Ти мене вибач, але я сама більше їх не прийму, – не хотіла більше бути тактовною Настя. – Минулих разів вистачило вище даху, все одно ми погані залишилися, так що нерви випробовувати немає сенсу. Якщо їм справді потрібно вирішувати свої справи, ми можемо допомогти з пошуками орендованої квартири і навіть частково її сплатити.
– До речі, це класна ідея, чому я одразу про це не подумав, – зрадів Сашко.
Рідні подружжя нічого не говорило, квартиру знайшли недалеко від себе, і відразу з вокзалу туди гостей доставили.
– Це що? – Розглядала Лариса старий ремонт і явно була незадоволена наявністю мінімальних зручностей.
— Це ваше житло на час перебування у місті, — відповів син.
– Тебе що зовсім дружина під каблук взяла? – бурчав Петро. – Ти вже права голосу не маєш і готовий батьків тримати в таких умовах?
– Раніше ви всі справи вдома вирішували, а тут раптом до нас в місто зачастили, – не збирався мовчати Сашко. – З огляду на ваше хамство минулого разу, вибирайте: жити тут чи назад відвезу на вокзал і побажаю щасливої дороги.
Лариса на чоловіка невдоволено зиркнула і погодилася на запропонований варіант. Вона була впевнена, що добрий син вмовить дружину і незабаром вони самі приїдуть забирати батьків до себе у квартиру. Навіть придумала, як у них почуття провини акумулюватиме і переконає виконувати свої забаганки. Тільки щось пішло не так, Настя рідні навіть не відвідала, син тільки дзвонив, жити за свої гроші виявилося дорого і не цікаво, тому подружжя за два тижні поїхало додому.
– Прийдеться якось миритися з невісткою, – говорив Петро дружині.
– Треба якось її задобрити, бо така ображена, ще й онуків у майбутньому не дасть няньчити, – погоджувалась Лариса, переживаючи, що синові так сильно не пощастило з дружиною. Залишалося придумати, як саме помиритися, а щодо різних вигадок рівних Ларисі було важко знайти.
