Олена була енергійною жінкою. Вона не любила сидіти без діла. Може тому вона легко сходилася з новими людьми і легко розлучалася. У стосунках із чоловіками Олена дотримувалася золотого правила – не треба за ними бігати, треба почекати і завжди прийде наступний. Як трамвай.
Вона міркувала так – а що мені переживати? Гроші я вмію заробляти, роботи не цураюся, люблю чесність у стосунках та не люблю нахлібників. У мене немає завищених очікувань до чоловіків, але й сідати собі на шию я теж не дозволю.
Думки були правильні, а реальність підвела. Її чоловік, з яким вони мирно прожили три роки, раптом покинув роботу, став, як він говорив, блогером, і буквально жив на гроші Олени.
Два місяці тому Олена з чоловіком переїхала до нової двокімнатної квартири. Ця подія так переповнювала Олену радісними емоціями, що вона не звертала уваги на ті маленькі дзвіночки, які ніби натякали на кризу стосунків із Григорієм.
– Ти ж постійно сваришся з чоловіком і відразу купуєш квартиру, перебуваючи в шлюбі, – дивувалася близька подруга Олени. – Ти начебто ним незадоволена, а квартира тепер вважатиметься спільно нажитим майном при розлученні.
Олена й сама це знала та підстелила собі соломки. – Послухай, я ж не така наївна, як здається. Знаючи свого чоловіка, я уявляю, як він тут же побіжить ділити цю квартиру, якщо ми розлучимося. Адже він ані копійки не заробив на неї. І квартиру я записала на мою маму, – урочисто відповіла їй Олена.
– Хід, звичайно, добрий. Але ж ти могла зачекати на розлучення, а так все може статися.
– По-перше, до розлучення ми ще не дійшли. Я бачу, що Григорій якось розслабився. Мало того, що він зараз нічого не заробляє, то ще став висувати вимоги. Чому я не готую для нього різні смаколики, як його мама. У мене немає часу на приготування, я купую заморожені напівфабрикати. Він зараз сидить удома, а каже, що йому ніколи. Отакі у нас сварки. Вказати йому на двері я завжди встигну. А з мамою у мене завжди були близькі стосунки. Вона мені шкодити вже точно не зробить.
Олена була впевнена у своїй правоті. – Ти не уявляєш, як мені набридло жити на орендних квартирах! Навіть їхній запах вже дратував. Можна було до мами переїхати, але тоді особисте життя буде під питанням, та й Григорій їй не подобається.
Облаштовуючи нову квартиру, Олена вирішила і у стосунках із чоловіком навести лад. Вона обговорить з ним відверто. – Григорій, скажи, будь ласка, ти ще довго дивуватимеш? Може, почнеш шукати реальний заробіток?
– А навіщо? Мене все влаштовує. Не йти ж мені знову учителем до школи, – пробурчав Григорій. Він лежав на дивані і дивився в телефон. Знову лайки рахує, розсміялася про себе Олена, але відразу стала серйозною. – Ти розумієш, що ціни зростають, однієї моєї зарплати нам не вистачає. Адже ти любиш смачно їсти і добре відпочивати, так що гроші давай.
– Я багато їм, значить, – Григорій схопився з дивана. – Ось правильно мені моя сестра та мама кажуть, що ти думаєш тільки про гроші. Квартиру записала на свою матір, думала, я не дізнаюся. Тобі гроші дорожчі за людину. Ну, не виходить у мене поки що заробляти, що тепер мені робити?
– Я ж хочу тобі допомогти. Роботу із гарною зарплатою можна знайти. Так, треба переучуватися.
Олена ніяк не могла переконати чоловіка, що під лежачий камінь вода не тече, що треба самому захотіти, але той образився. – Я бачу, що спокійно жити мені тут не дадуть. Я йду до мами.
Григорій швидко одягнувся і вийшов, залишивши дружину в роздумах, що їй робити далі. Ця розмова була в них не вперше, і завжди закінчувалася однаково – образою чоловіка. І ще її дратувала ця звичка Григорія – одразу бігти до мами та шукати там підтримки замість того, щоб вирішувати проблеми самому.
Свекруха не упускала приводу посварити невістку за те, що та не вміє дбайливо ставитися до її синочка. Олена за три роки шлюбу зрозуміла, що спільної мови з родичами чоловіка вона не знайде. Його сестра вважала Олену вискочкою. Олена не любила ходити до них у гості, а зараз усе відкладала новосілля, аби тільки не бачити цих двох жінок.
Чоловік увечері додому не прийшов, на телефонні дзвінки не відповів. Наступного дня Григорій з’явився з важливою заявою. – Вчора я спеціально додому не прийшов, щоб подумати над тим, як мені жити далі, – з пафосом почав Григорій. Олена, почувши такі слова, підбадьорилася.
– Так ось, – продовжив він, – я вирішив, що наші стосунки зайшли в глухий кут, і нам треба пожити окремо. Я порадився зі своєю ріднею. Мама та сестра підтримали моє рішення. Час покаже, чи треба нам зберігати наш шлюб чи ні, але поки що ставимо стосунки на паузу.
Григорій почав збирати свої речі в сумку. – А моя думка тобі не цікава? – Запитала Олена.
– Та я і так знаю, що ти мене проситимеш залишитися, щоб зберегти шлюб. Я не хочу давати тобі хибних надій. Я просто хочу розібратися у собі, – заявив Григорій.
Олена ледве стримувалася від сміху, але відвернулася, стрималася. Значить, він вважає, що вона проситиме його залишитися. Нічого собі, де були мої очі, як я раніше не зрозуміла, що він егоїст?
Більше Григорія вона ні про що не питала.
Дочекавшись, коли чоловік піде, вона збігала до сусідньої крамниці, купила свої улюблені цукерки, ігристе, виноград та дорогий сир. Повернувшись до квартири, вона гарно накрила стіл, дістала келих і почала святкувати перший день свого нового життя. Для себе вона вже все вирішила – розлучення та дівоче прізвище. Наївний Григорій думав, що від його рішення залежить їхній шлюб, посміювалася вона.
Минуло два дні. Увечері Олена готувала легку вечерю для себе. Пролунав дзвінок. Вона спокійно відчинила двері, очікуючи побачити на порозі Григорія, але це була його сестра Віка.
– Привіт, мені потрібно серйозно поговорити з тобою, – сказала вона.
Поки Віка роздягалася, Олена побігла на кухню перевірити відбивні. Віка щось довго копалася у коридоі і Олена вирішила подивитися, що там майже колишня родичка робить. Виявляється, сестра чоловіка ходила по квартирі та придивлялася до ремонту та планування.
– Що мені треба було, я все побачила, – сказала вона загадкові слова. – Тепер пройдемо на кухню, поговоримо. – Олена здивовано пішла за нею. – Скажу, як є. Мені Григорій поскаржився, що у вас справа йде до розлучення. Щоб якнайшвидше вирішити це питання, я пропоную такий варіант. Я маю однокімнатну квартиру на околиці міста. Звісно, це хрущовка, не новобудова, як у вас. Зате сусіди там добрі.
Олена втупилася в зовицю, не розуміючи ні слова, а та впевнено продовжувала, – ти переїжджаєш у мою хрущовку і передаси свою частку в квартирі Григорія. Оціни, ми йдемо тобі назустріч, і ти отримуєш не частку у квартирі, а цілу окрему квартиру!
– Віка, я нічого не розумію. Яка хрущовка? Куди я маю переїжджати і навіщо?
– Та що ти прикидаєшся наївною дівчинкою! Ми знаємо, що ти не така. Давай краще це питання мирно вирішимо.
– Та що ти зібралася зі мною вирішувати, поясни.
– Ви розлучаєтеся. Квартира куплена у шлюбі, отже, Григорію належить половина. Ми пропонуємо тобі добрий варіант. Навіщо затягувати це питання, – з розумним виглядом казала Віка. – А до чого тут взагалі Григорій? Хіба він вам нічого не сказав? – Олена із задоволенням дивилася як змінюється обличчя зовиці. Та намагалася щось збагнути.
– Ти мене не плутай! Григорій сказав, що ви купили квартиру, значить, вона належить вам обом, – повільно, як дітям у садочку повторила Віка, з недовірою дивлячись на Олену. – Він теж давав гроші і тепер благородно квартиру залишає тобі, тому що він не корисливий, як деякі, – і вона дивилася на Олену. – А я вважаю, що так несправедливо робити. Я прийшла подбати про інтереси брата, тому й пропоную тобі такий варіант. Я не дозволю тобі обібрати мого брата.
Олена про всяк випадок відійшла в кімнату і звідти сказала, – Віка, тобі доведеться піти ні з чим. Цю квартиру я купила повністю за свої гроші і оформлена вона на мою матір. Твій брат тут ні до чого. І ще. Я пам’ятаю, Григорій казав, що ця хрущовка належить вам обом у рівних частинах. Вітаю тепер другий власник перемістився на своє законне місце.
Віка то змінювалася на обличчі, то червоніла. До неї не одразу дійшло, що ця нова чудова квартира їм не дістанеться. – Яка ж ти, – нарешті сказала вона, – залишити чоловіка без даху над головою, та ще й смієшся з нього. Правильно ми з мамою про тебе говорили, ти тільки гроші любиш, – прохрипіла вона.
– Водички попий. Самі з Григорієм розбирайтеся. Вечір побачень закінчено.
Віка встала і, хитаючись, попрямувала до вхідних дверей. На порозі вона обернулася і прошипіла: – Люди живуть, заробляють гроші, довіряють таким, які обдирають їх як липку, а потім викидають на вулицю.
Віка пішла. – Ой, ой, скільки пафосу. А працювати ваш Григорій не пробував? – гукнула їй навздогін Олена, але та її вже не чула.
Олена швидко зібрала речі чоловіка, що залишилися, і радісно усміхнулася.
