Григорій вже збирався додому, але в самий невідповідний момент у нього задзвонив телефон. Він подивився на екран – дзвонила мати.
«Доведеться відповісти, — невдоволено подумав Григорій. — Бо ж буде дзвонити, поки трубку не візьму».
– Так, мамо, давай пізніше подзвони, а то я зараз на автобус запізнюся, доведеться до зупинки трамвая йти, – сказав Григорій.
– Звичайно, як не подзвоню вам, все не вчасно. Я тільки хочу нагадати тобі, Григорій вже збирався додому, Не ювілей, звісно, але таки свято, – повідомила мати.
– Я пам’ятаю, мамо. Ми з Тамарою вже подарунок тобі купили.
– Подарунок – це зрозуміло. А ти пришли мені Тамару в суботу, годині о десятій ранку. Нехай допоможе мені, бо я сама не впораюся.
– А чим допомогти? Що їй сказати? – запитав Григорій.
– Я в п’ятницю холодець зварю, з ранку в суботу його заливатиму. А вона поки що квартиру прибере. Треба підлогу помити, сантехніку почистити – чужі люди прийдуть, не можна осоромитися. Пропилососить, штори погладить та почепить. І ще треба помити люстру.
– Так люстра ж у вас високо висить. Ти б Віталіка краще попросила, – сказав Григорій.
– Я питала його, але він у суботу з Сашею сидітиме, поки Віра в перукарню піде. Нічого, Тамара – висока жінка, на драбину встане і дістане. А як прибере, допомагатиме мені готувати. Деякі салати накришимо, яким настоятися треба. Загалом там багато заготовок треба зробити. А в неділю нехай до дев’ятої прийде – до кінця все доробить. Мені треба буде відпочити і зайнятися собою, щоб зустріти гостей при повному параді.
– Мамо, а кого ви запросили?
– Усього буде чотирнадцять чоловік: ми з батьком, Віра з Віталіком, вас двоє та ще чотири пари – це мої колеги чоловіками, – відповіла мати.
Григорій не став одразу повідомляти дружину про прохання матері, бо розумів, що це не викличе у Тамари захоплення, а він хотів спокійно повечеряти.
Він почав розмову, коли дружина вже вимила посуд після вечері та сіла перед телевізором із в’язанням.
– Тамаро, мати дзвонила, просила тебе в суботу прийти до неї до десяти, допомогти прибирати та готувати.
– Цікаво, чому це я маю в чужій квартирі прибирання робити? У мене взагалі на суботу інші плани – я збиралася зі своєю мамою магазинами пройтися, – заперечила Тамара.
– Тамаро, але мама сама просто не встигне і підлогу помити, і сантехніку відмити, і на чотирнадцять чоловік приготувати, – і Григорій окреслив весь фронт робіт, який визначила для неї свекруха.
– Григорій, ти що геть не розумний? Коли тобі твоя мати все це говорила, ти не нагадав їй, що я на шостому місяці вагітності? Я в себе підлогу в три прийоми мию, а вона хоче, щоб я в неї в квартирі, як білочка, по драбинах стрибала.
– Не знаю, Тамаро, але не можна зовсім не допомогти матері, – обережно сказав Григорій.
– Григорій, а чому Лідія Петрівна не покликала на допомогу твою сестру – свою старшу дочку чи зятя – Віталіка? – Запитала Тамара.
– Так Віра у суботу до перукарні йде, вона заздалегідь записалася, а Віталік сидить із дитиною, – відповів Григорій.
– Як чудово! Віра прийде на свято вся з себе гарна, а я маю з’явитися перед гостями зачухана після чищення чужого туалету та дводенного приготування. Щоразу дивуюся простоті твоєї мами. Коротше, можеш передати Лідії Петрівні, щоби вона не дуже на мене розраховувала.
– А тобі буде зручно після цього прийти і сісти за стіл? – обурився Григорій.
– А я можу не йти, до речі, мене на день народження поки що ніхто і не запрошував, хіба що як хатню робітницю. І взагалі, Григорій, ти пам’ятаєш, коли Віра ходила вагітна, твоя мати майже щодня бігала до них на квартиру прибирати та готувати. Віталік тоді ледве тримався, навіть говорив, що замки поміняє. Тобто коханій доньці Вірочці заборонялося навіть пальцем ворухнути, а Тамару навіщо шкодувати? Ось подивишся, вона і до нашого сина так само ставитиметься.
Тамара розуміла, що повністю відмовити свекрусі у допомозі навряд чи вдасться. Але вона вирішила обмежитися приготуванням салатів та гарячого – м’ясо свекруха готувати так і не навчилася. І вже, звичайно, ніякого прибирання.
Наступного дня у Тамари було призначено черговий візит до жіночої консультації. Оглянувши її, лікар залишилася незадоволена:
– Чого ж ви себе не бережете? Тиск скаче, тонус не дуже. Так справа не піде. Давайте на пару тижнів у стаціонар. Вітамінчики, поспостерігають, та й відпочинете трохи, таки на такому терміні працювати вже важко. Ось вам направлення. Завтра до дев’ятої ранку до приймального відділення.
– Валентино Іванівно, завтра п’ятниця. А можна я в понеділок ляжу? У свекрухи в неділю день народження вона просила допомогти, – сказала Тамара.
– Ні, обов’язково завтра. У вашому становищі взагалі краще уникати гучних компаній. І ніяких «допомогти». Зараз вам усі мають допомагати.
Коли чоловік прийшов із роботи, Тамара розповіла йому, що завтра лягає на збереження.
– Значить, мамі ти допомогти не зможеш? – спитав Григорій.
– Григорій, твоїй мамі виповнюється не дев’яносто три роки, і навіть не вісімдесят три, а лише п’ятдесят три. Вона не старенька жінка. Це перше. І друге: навіщо вона запрошувала стільки гостей, якщо розуміла, що сама не впорається? Адже ми пропонували їй відзначити день народження в кафе. Нехай це дорожче, зате не треба було влаштовувати дводенний марафон з підготовки. Прийшли, посиділи, поспілкувалися, потанцювали та розійшлися задоволені один одним. Завжди так: спочатку створюємо труднощі, а потім мужньо їх долаємо. Тільки деякі люблять робити це за чужий рахунок.
Вранці Григорій на таксі відвіз Тамару до стаціонару і подався на роботу. А ввечері йому знову зателефонувала мати.
– Григорій, ти не забув? Рівно о десятій Тамара має бути в мене. І нехай не будує жодних планів – роботи багато, переживаю, що до вечора не впораємось.
– Мамо, Тамара прийти не зможе – я її сьогодні вранці на збереження відвіз, – відповів син.
– На яке ще збереження? У пологовий будинок чи що? Так їй народжувати лише за три з половиною місяці! – вигукнула Лідія Петрівна.
– Сказали, що так треба.
– Це вона спеціально, щоб мені не допомагати! Що мені тепер робити? Приходь тоді ти, готувати не вмієш, то хоча б прибирання зробиш!
– Не вийде, я завтра чергую з восьмої ранку до восьмої вечора, так що доведеться тобі Віру попросити, не весь же день вона в перукарні буде, – сказав Григорій.
– Ти розумієш, що кажеш? Віра прийде із салону із зачіскою, з манікюром, а я її скажу їй прибирати тут все? – обурилася мати.
– А моя вагітна дружина, значить, може і прибирати, і люстру помити, і чотири тази салату накришити? – образився Григорій. – Знаєш, мамо, відзначай свій день народження без нас. А я в неділю краще Тамару навідаю.
