Головна - Життєві історії - Андрій з Раєю одружилися. Молодята повернулися з весільної подорожі засмаглі та щасливі. Мати Андрія зателефонувала одразу, як вони зайшли в квартиру. – Ви вже вдома? – запитала Зоя Миколаївна. – Андрійку, у мене до тебе є серйозна розмова… – Мамо, ми тільки зайшли додому, – сказав син. – Ні, синку, це справа дуже важлива, я приїду через пів години! – не вгавала мати. Андрій тяжко зітхнув і розвів руками. – Щось трапилося? – схвильовано запитала Рая. – Не знаю, нічого не сказала, – відповів чоловік. Раптом пролунав дзвінок на телефон Раї. Андрій глянув на екран і здивовано усміхнувся від побаченого

Андрій з Раєю одружилися. Молодята повернулися з весільної подорожі засмаглі та щасливі. Мати Андрія зателефонувала одразу, як вони зайшли в квартиру. – Ви вже вдома? – запитала Зоя Миколаївна. – Андрійку, у мене до тебе є серйозна розмова… – Мамо, ми тільки зайшли додому, – сказав син. – Ні, синку, це справа дуже важлива, я приїду через пів години! – не вгавала мати. Андрій тяжко зітхнув і розвів руками. – Щось трапилося? – схвильовано запитала Рая. – Не знаю, нічого не сказала, – відповів чоловік. Раптом пролунав дзвінок на телефон Раї. Андрій глянув на екран і здивовано усміхнувся від побаченого

– Що ж робити, Андрійку? Не можу ж я сказати “ні” власній матері.

– Хах! Моїй можеш, а своїй ні?

– Але ж це моя мама.

– А в чому різниця?

Сваритися з чоловіком Рая не хотіла. Але обставини не лише змушували, а й не давали тримати язика за зубами.

Сім’ї всього кілька днів тому виповнився місяць. Молодята повернулися з весільної подорожі засмаглі та щасливі.

Свекруха зателефонувала відразу, як молоді зайшли до квартири.

– Ви вже вдома? Андрійку, у мене до тебе є серйозна розмова.

– Мамо, ми тільки зайшли додому, я ж подзвонив тобі, коли ми приїхали, дай нам відпочити. Пізніше я тобі передзвоню.

– Ні, синку, це справа дуже важлива, я приїду за півгодини.

Андрій тяжко зітхнув і розвів руками.

– Щось трапилося? – схвильовано запитала Рая.

– Не знаю, нічого не сказала.

– Тоді нічого важливого, приїде завтра, дай телефон, – дружина вимогливо потрусила рукою.

Вона натиснула кнопку виклику останнього вхідного номера й абсолютно спокійно сказала.

– Зоє Миколаївно, доброго дня. Ми сумку на вокзалі забули, терміново виїжджаємо назад, давайте пізніше зустрінемося, до речі, що у вас за термінова розмова?

На тому кінці зненацька замовкли.

– Я… Я хотіла з сином обговорити одну річ… Добре. Приїду завтра…

– Ну ось. Твоя мама приїде завтра і ми маємо цілий день, щоб відпочити, – Рая поклала чоловікові руки на плечі і ніжно поцілувала. – Ти в душ першим ідеш, чи я?

– Іди ти, – запропонував Андрій.

Раптом пролунав дзвінок на телефон Раї.

Чоловік глянув на екран і здивовано усміхнувся від побаченого.

На екрані він побачив слово “Мама”.

– Твоїй матері теж є що сказати. Що там сталося?

– Не знаю, – знизала плечима дружина. – І що тепер робити?

– Давай я відповім, скажу, що ми поїхали забирати валізу. Така ж версія? – засміявся Андрій.

– А раптом щось важливе. Ні я сама.

– Так, – взяла слухавку в руку Рая.

Мати явно була схвильована, але намагалася не видавати свою занепокоєність.

– Все добре. Ось вирішила зателефонувати, дізнатися, що ви робите, чи можу я приїхати в гості.

– Ти теж? Не сьогодні, мамо, ми тільки з вокзалу, дайте нам вмитися з дороги.

– Ох, Зоя Миколаївна, значить, дзвонила.

– Дзвонила. Домовилися з нею на завтра.

– Тоді й я завтра прийду.

– Добре, зіздзвонимося, матусю, бувай.

– Ти не перегрієш обстановку? Одразу двох мам наша кухня не витримає. Тут і так спекотно.

– Щось вони задумали обидві. Хай приходять. Відразу на місці й розберемося…

…Зоя Миколаївна прийшла першою. Вона з цілком серйозним виглядом сіла на кухні спиною до вікна, щоб мати можливість повністю бачити кімнату, і діловито почала:

– Синку, у нас із батьком до тебе ділова пропозиція.

Рая поставила на стіл чашки і почала розливати в них каву.

Свекруха замовкла і почала легенько постукувати по столу, чекаючи коли невістка закінчить сервірувати стіл, а потім додала:

– Дякую, Раю, далі ми самі, нам треба поговорити.

– А в мене немає секретів від дружини, – Андрій приобійняв Раю, яка стояла поряд.

– Це чудово, але в мене з тобою розмова про гроші.

– Якщо про твої, то могла б сказати, я приїхав би до вас.

– Ні. Про твої. Я сподіваюся, ти у своїй сім’ї розпоряджаєшся бюджетом, як це й належить чоловікові? – підняла брови свекруха.

Андрій хотів відповісти, але дверний дзвінок, мелодійно задзвонивши, зупинив розмову. Прийшла мати Раї.

– Люда? – здивувалася Зоя Миколаївна і поправила свою коротку стрижку.

– І тобі привіт, Зоє, я думала, рано прийшла, а виявляється пізно…

– Ні, не пізно, мамо. Ми тільки-но сіли пити чай.

– Добре, а я тортик купила і халву, таку як ти, Андрійку, любиш.

– О-о-о, Людмило Сергіївно, ви запам’ятали! – усміхнувся він.

– Звісно.

– Ой-ой, що це тут відбувається, – невдоволено простягла свекруха, розуміючи, що прийшла з порожніми руками, зовсім забувши про все, а мати Раї явно хоче привернути до себе її сина.

– Мамо, – Андрій несхвально глянув на матір і розвів руками.

– Дякую, – мати Раї підсунула стілець ближче до столу, сівши навпроти матері Андрія, і подякувала дочці за чай.

– Здається, що Зоя Миколаївна вже сказала вам свою пропозицію. Отож я одразу й скажу – ми з татом проти!

Андрій аж сів на стілець.

– Так, Андрійку. Ми також можемо порадити, куди вам витратити гроші.

– Які гроші? Хтось може мені пояснити, що тут відбувається? – Андрій відсунув чашку з кавою.

– Ну, як же ж? – Зоя Миколаївна не стрималася першою. – Від нас із батьком на весілля ви гроші отримали у подарунок і від батьків Раї також. Ми цієї п’ятниці зі сватами зустрічалися, все обговорили. Ми з батьком вирішили, що буде надійніше ці гроші вкласти у наш бізнес. Через витрати на весілля нам довелося відкласти відкриття нового магазину, а тепер якраз вистачить грошей.

– А ми з батьком так не думаємо, – заперечила Людмила Сергіївна. – Ми вважаємо, що вам потрібно квартиру купити трикімнатну і ближче до центру.

– Ну, думаю, мій синочок, як глава сім’ї, ухвалить вірне рішення, і пустить гроші для розвитку вже наявного бізнесу, де все стабільно й дохід є.

– Ваш бізнес нікуди не подінеться без чергового магазину, а в них незабаром діти підуть, потрібна буде дитяча кімната, тут навіть ліжечко не буде куди поставити. Чи вам бізнес важливіший за онуків?

– До чого ж тут діти й магазин. Оце порівняли!

– А до того. Дитина народиться, треба одразу в дитячий садок в чергу встати. Тут садки переповнені і школи нормальної немає, – заперечила мама Раї.

– З нашими зв’язками ми у будь-який дитячий садок потрапимо, та й онуків візьмуть у будь-яку школу чи ліцей, – Зоя Миколаївна аж підвелася з місця.

Рая з Андрієм мовчки переводили погляд з однієї матері на іншу, не втручаючись у їхню розмову. Мами ж давно забули, навіщо прийшли, і заглибилися у свої міркування, наводячи нові й нові докази. Дуже було схоже на те, що зараз своїм дітям вони переказували ту саму розмову, про яку розповідали.

– Та-а-к. Мами! – зупинив їх Андрій. – Я бачу, що ви за нас запланували все наше життя. А що ми хочемо, ви не спитали?

Обидві жінки, дивуючись, подивилися на дітей.

– Гроші ми давно витратили, – відкрили інтернет-магазин. Тож ділити вам нема чого, – продовжив Андрій.

– Який ще магазин? – очі Зої Миколаївни помітно округлилися від такої новини.

– З продажу дверей. Двері потрібні всім і завжди.

– Так, – підтвердив Андрій. – Рая взяла на себе всі бухгалтерські питання, а я займатимусь логістикою. І можете нас привітати, сьогодні на сайті вже оформили перше замовлення.

– Рає, а чому ви з нами не порадилися, а як прогорите? – спитала Людмила Сергіївна.

– А тому, – Андрій глянув спочатку на свою матір. – Що в молодій сім’ї матері чоловіка немає місця.

Він перевів погляд на тещу й додав:

– А в матері дружини й поготів.

Зоя Миколаївна демонстративно образилася, підскочила і вже хотіла піти, але син перегородив їй шлях. Людмила Сергіївна тихо дивилася у свою чашку.

– Ображатись немає причини, мами. Ми вас із Раєю поважаємо, любимо. У гості – будь ласка. І поради ми вислухаємо. Тільки ось рішення завжди прийматимемо самі. Давай, сідай назад, торт ще не куштували.

– Кава вже охолола, – тихо сказала Людмила Сергіївна.

– Нічого, я ще раз приготую, – Рая швидко забрала чашки зі столу. – Давайте краще обговоримо, які нам нові двері поставити собі теж вирішили оновити.

– Білі, які ж іще? – знизала плечима Зоя Миколаївна.

– Так, тут я згодна, білі, звісно. У коридорі просторіше здаватиметься і світліше.

– Чудово. І ми зупинилися на білих, покажу потім у каталозі, – зраділа Рая й підморгнула чоловікові…

Plitkarka

Повернутись вверх