– Максиме, що все це означає?
– В чому справа, люба?
– Підійди, будь ласка, сюди?
Оксана почула незадоволене бурчання чоловіка і на порозі кухні з’явився Максим, позіхаючи і потираючи очі. Знову, схоже, заснув біля телевізора. Оксана стояла біля відкритого холодильника і Максим запитливо глянув на дружину.
– Що трапилося?
– Це я хочу тебе запитати, що трапилося? Чому у нас знову порожній холодильник? Вранці я приготувала і перше, і друге. Брудний посуд я бачу в мийці. Ти хочеш сказати, що з’їв усе, що я приготувала на два дні?
– А що тут такого? Я ж не маю сидіти голодний!
– Те, що ти нічого нікому не винен, це я давно помітила. Я не можу зрозуміти, чому у нас блискавично зникає все, що знаходиться в холодильнику? Вранці я готую на всю родину, а приходжу з роботи то вдома завжди порожньо!
– Оксано, не починай все спочатку. Я захотів їсти, що в цьому такого?
Оксана зрозуміла, що їхня розмова знову зайшла в глухий кут. Мало того, що чоловік місяць тому звільнився з роботи, сидів удома, не займаючись пошуком нового місця, тож він ще з’їдав усе, що знаходилося в холодильнику, не залишаючи їй навіть трохи їжі на вечерю. Знову їй доведеться задовольнятися чашкою кави.
Оксана здавала звіт і працювала допізна, на приготування ввечері не залишалося сил. Щось тут не те! Тяжко зітхнувши, Оксана пішла в душ. Їй трохи нездужало, і вона вирішила відкласти розмову на потім. Так більше не може тривати.
Чоловік знову влаштувався перед телевізором. Почувши, що дружина пройшла до кімнати, Максим гукнув:
– Я завтра поїду із Сергієм до нього на дачу, треба допомогти.
– Їдь куди хочеш, – подумала Оксана, але вголос сказала:
– Добре.
Рано вранці вона прокинулася від звуку дверей, що закриваються. Чоловік поїхав. Жінка встала і переборюючи головний біль, пройшла на кухню.
– Щось я зовсім розклеїлася!
Вона вирішила зателефонувати на роботу та відпроситися. Вирішивши справи з роботою, Оксана приготувала обід і вирішила трохи полежати. Треба привести в порядок себе, роботу за неї ніхто не зробить. Прийнявши таблетку від головного болю, жінка непомітно задрімала.
Прокинулася вона від дивного галасу, що долинав із кухні. Дзвенів посуд, грюкали дверцята холодильника. Спочатку вона подумала, що чоловік повернувся, але потім почула, що хтось співає. Голос був жіночим.
– Схоже, я серйозно занедужала, у мене вже галюцинації.
Але шум не припинявся. Оксана потихеньку встала і зазирнула на кухню. Побачене водночас і здивувало її, і розлютило. На її кухні господарювала сестра чоловіка, з якою в них давно були натягнуті стосунки.
Лариса вважала, що брат повинен допомагати їй та дітям, коли Максим працював, то більша частина його зарплати йшла на потреби сестри. Лариса не кваплячись перелила вміст каструлі в банку, дістала зі сковороди котлети, переклала у свій контейнер і стояла, тримаючи в руках невелику каструльку з гречкою.
– Що, нікуди перекласти?
Оксана встала, притулившись до одвірка.
– Ой, як ти мене налякала! А чому ти вдома?
– Я занедужала, тож залишилася вдома. І як бачу, не дарма!
– Максим нічого не сказав, що ти залишишся вдома.
– А, це він в курсі, що ти прийдеш. До речі, дозволь спитати, як ти потрапила до квартири?
– Максим дав мені ключі.
– Значить, ось куди зникає їжа із нашого холодильника!
– Я приходжу до брата, маю право!
– Лише ти забула, що твій брат давно не працює, всі витрати на мені. Виходить, я годую дві родини? Ти приходиш за моєї відсутністі, спокійно забираєш, що тобі хочеться і вважаєш, що це нормально.
– Мені важко одній із дітьми. Нічого не станеться, якщо я взяла трохи супу та котлет.
Оксана з усмішкою подивилася на “трохи супу”. На столі стояла трилітрова банка свіжозвареного супу, брудна каструля лежала в раковині.
– Я бачу, що ти ще не все забрала.
Оксана простягла руку.
– Поверни мені ключі!
– Ключі мені дав Максим, йому й віддам.
– Так, люба моя! Хочу нагадати тобі, що ти перебуваєш у моїй квартирі, в яку ти потрапила без відома. Мені викликати поліцію? Чи сама підеш?
– Ти напишеш заяву на сестру свого чоловіка? Через якийсь поганий суп? На, забери свої ключі, якщо ти така жадібна!
– Якщо мій суп поганий, чому він щодня їде до тебе додому? І сам суп не приходить до мене, продукти мені також безкоштовно не дають! Ларисо, ти взагалі нічого не розумієш?
Я знала, що ти нахабна, але не думала, що такою мірою. До речі, їжу можеш забрати, але більше на мій холодильник не розраховуй. Іди.
– Я все розповім Максимові, яка в нього дружина. Йому давно треба було знайти собі іншу.
– Ось він і займеться пошуком найближчим часом, тільки вибач, навряд чи ти отримуватимеш від нього продуктові набори, добре ви прилаштувалися до мого гаманця.
Лариса мовчки зібрала всю їжу, кинула ключі на стіл і вийшла з квартири, грюкнувши дверима.
Після її відходу, коли не потрібно було “тримати обличчя», Оксана заплакала від образи. Вона завжди знала, що зовиця виживає за рахунок свого нахабства, але не думала, що їй доведеться так близько з цим зіткнутися.
І кому ж розкажи, не повірять. Ще чула що, свекрухи ходять у сім’ю сина, але щоб зовиця так приходила і щодня вичищала холодильник у чужій сім’ї, це вона не могла зрозуміти.
Максим знав, що Лариса приходить, приховував її візити від дружини. А дружина старалася на всіх, дивуючись “апетиту” свого благовірного.
Терпінню жінки настав кінець. Вона дістала з антресолі валізу, з якою Максим пару років тому прийшов до її будинку, зібрала його речі, викликала таксі і завезла все до батьків чоловіка.
Зі свекрухою у Оксани були добрі стосунки, але мама чоловіка жила зі справжнім негідником.
Свекор зневажав її завжди і Оксана зрозуміла, в кого пішли їхні діти. Свекруха нічого не стала питати у Оксани, вона знала, на що здатна її дочка і розуміла, що невістка робить правильно. Але свою думку вона не наважилася висловити вголос, взявши валізу з рук Оксани, вона почула грізний вигук чоловіка.
– Іди, дитинко! Бо зараз дістанеться всім.
Оксані було дуже шкода жінку, але що вона могла зробити в цій ситуації?
Прийшовши додому, вона зателефонувала Максимові і повідомила йому, що подає на розлучення і житиме він тепер у батьків.
– Оксано, навіщо вирішувати все згаряча? Я приїду додому і ми поговоримо про все.
– Дім у тебе тепер в іншому місці. Жодних розмов не буде, достатньо ви мене обманювали.
– Та що ти без мене робитимеш? Сама прибіжиш, і двох днів не пройде. Ще пошкодуєш!
Ні, цих людей не змінити. Оксана не стала продовжувати розмову з уже сторонньою їй людиною. Якщо вона про що й пошкодувала, то тільки про те, що не відаезла валізу чоловіка набагато раніше!
