Категорія: Життєві історії

Життєві історії, історії про кохання, зраду. Історії читачів. Правдиві історії.

Христина не знаходила собі місця. Павло три дні не ночував вдома. Жінка дзвонила йому, але телефон був недоступний. Раптом, вхідні двері відкрилися, і Христина побачила свого чоловіка. – Павло, де ти був? Я так хвилювалася, – майже плакала жінка. Павло помовчав. – Що сталося, коханий? – нічого не розуміючи, вигукувала Христина. – Заспокойся. Нам потрібно серйозно поговорити, – несподівано сказав Павло

Відносини Христини і Лариси Петрівни складалися не найкращим чином з першого дня знайомства. Щойно побачивши подругу сина, жінка так скривила губи, що Христина довго не наважувалася переступити поріг квартири. Весь вечір Лариса Петрівна прискіпливо вивчала дівчину і ставила дуже багато…

Роман з дружиною приїхали до батьків в село. Олена відразу почала допомагати свекрусі: готувала, прибирала, полола город. Але Ганні Іванівні ніяк не могла догодити. – Та хто так суп варить, краще б і не бралася, – обурювалася свекруха. – Мамо, за що ти так не любиш Олену? Що вона не таке робить? – заступився за дружину Роман. І тут, Ганна Іванівна не витримала

Коли Роман привів Олену до себе додому, для знайомства батьків із коханою дівчиною, він не очікував, що його мама зустріне її неласково та нерадісно. – Привіт, мамо, тату, це Олена, моя дівчина, ми з нею скоро одружимося, – радісно заявив…

Віра ходила по квартирі. Вона ніяк не могла повірити у те, що відбувається. Годину тому чоловік заявив: – Іду. Люблю іншу. Вибач. Виявляється, і речі зібрав наперед. Підготувався. Віра сиділа на кухні і плакала, як раптом почула, що у двері подзвонили. Жінка відчинила. На порозі стояв чоловік у чорній куртці і з валізкою в руках. Вона здивовано дивилася на нього і мовчала

Віра ходила по квартирі. Вона ніяк не могла повірити у те, що відбувається. Та й як можна повірити, що чоловік, з яким прожили п’ятнадцять років, пішов. – Іду. Люблю іншу. Вибач, – сказав він. Виявляється, і речі зібрав наперед. Підготувався….

Таня повернулася додому з червоними від сліз очима. Мама, Олена Леонідівна, сплеснула руками, побачивши обличчя дочки. – Таня! Що трапилося? – Нічого, – Тетяна поставила на підлогу важкі сумки. – Я ж бачу, що щось сталося, – захвилювалася мама. – Я зустріла Наталю. Маму Бориса, – крізь сльози промовила Тетяна

– Таня! Ти? – гукнула Наталя Семенівна жінку у старому зеленому плащі. Вона була одягнена не за погодою, надто легко. Жінка обернулася. Це була Тетяна, невістка Наталії, вже два роки як колишня. Таня виглядала розгубленою: вона явно не бажала цієї…

Світлана лагала спати, як раптом пролунав дзвінок телефону. Жінка взяла слухавку і чоловік побачив, як вона змінилася на обличчі. Вона недовго поговорила і повернулася до чоловіка. – Андрію, завтра приїжджає твоя бабуся! – раптом сказалв дружина. – Світлано, тільки не це! Що нам робити? – засмутився чоловік

Пізно ввечері пролунав дзвінок телефону. Світлана взяла слухавку і чоловік побачив, як вона змінилася на обличчі. Вона недовго поговорила і повернулася до Андрія. – Андрію, завтра приїжджає твоя бабуся! – Світлана, тільки не це! Один вихідний! Що вона сказала? На…

Настя повернулася додому пізніше, ніж звичайно. – Чим це пахне? – з порога запитала вона, відчувши аромат смаженої картоплі. – А я картоплі насмажив, на салі домашньому. – радісно сказав Вадим. – А огірочки, ну просто неймовірні! До речі, звідки це все взялося? Я вийшов на балкон, а там і картопля, і варення, і овочі домашні, – здивувався чоловік

– Що ви тут робите? Я ж казала вам не приїжджати! – Настя навіть притупнула каблуком витонченої туфельки від обурення, хоча перед нею стояла її мама – Ганна Іванівна. – Ми з батьком гостинці тобі привезли, картоплю, огірочки, варення. –…

Антоніна Василівна зварила борщ. Потім прийшла її подруга Клавдія.  Вони пообідали. – У сина мого сусіда жінка зʼявилася, – ніби між іншим  сказала Клавдія. – Ой, та й добре, – сказала Антоніна. – Сама кажеш,  чоловік гарний. – Не знаю, як тобі й сказати, – Клавдія насупилася, а  потім тихо додала: – Зінка твоя до сина сусідського бігає. Сама бачила!  Антоніна застигла

Антоніна Василівна задумливо дивилася у вікно на нескінченно гарний зимовий краєвид. Тиша та спокій… Але на душі у Антоніни Василівни не було спокою. Півгодини тому до неї навідалася стара приятелька Клава. Вони колись разом працювали і навіть дружили сім’ями, відзначали…

Ольга сиділа з подругою в кафе. Раптом, її подруга кинула погляд на двері і вигукнула: – Дивися, Олю, як на твою невістку схожа. Ольга повільно повернулася. Ця дівчина була не просто схожа на її невістку, це була вона – Оксана, дружина сина Ольги. Але найстрашніше було те, що дівчина була не одна. З нею був чоловік. Оля обернулася до подруги з таким обуренням на обличчі, що та одразу все зрозуміла 

Ольга їхала в таксі на інший кінець міста, в передчутті приємної зустрічі. Жінка збиралася зустрітися зі своєю старою подругою, посидіти у кафе. Дружили вони давно, а от зустрічалися, на жаль, нечасто, бо подруга ще працювала, на відміну від Ольги –…

Тетяна весь день поралася на кухні. У чоловіка Миколи сьогодні ювілей. – Щось Микола спізнюється, і телефон не відповідає, – переживала дружина. Минула ще година. Нарешті Микола з’явився. – Таня, нам треба поговорити наодинці, – сказав чоловік. Вони пройшли у спальню. – Я не можу це приховувати далі. Я покохав іншу. Я йду від тебе, – раптом сказав Микола. Тетяна не знала, що сказати, і не лише сказати. Вона не знала, що робити

Тетяна весь день поралася на кухні. У чоловіка Миколи сьогодні ювілей. Він якраз зараз має приїхати з санаторю, куди йому дали путівку, як хорошому працівникові на честь ювілею. На заводі він працював тридцять років. Починав з простого робітника, а дійшов…

Віра Миколаївна приїхала в гості до дочки. Привезла гостинців з села. Дочка накрила стіл. Після вечері всі розійшлись по свої кімнатах. Вірі Миколаївні не спалося і вона вирішила випити чаю на кухні. Проходячи повз кімнату Оксани, вона випадково почула її розмову з сином. Після цих слів на очах Віри Миколаївни виступили сльози. Жінка негайно зібрала свої речі та спробувала піти 

– Мамо, чому б тобі не попереджати мене про те, що ти приїдеш? У тебе завжди так багато багажу, куди це мені все діти, – сказала вона голосом, повним засудження та образи, а не подяки. – Так там тобі все….

Повернутись вверх