Відносини Христини і Лариси Петрівни складалися не найкращим чином з першого дня знайомства. Щойно побачивши подругу сина, жінка так скривила губи, що Христина довго не наважувалася переступити поріг квартири.
Весь вечір Лариса Петрівна прискіпливо вивчала дівчину і ставила дуже багато запитань. Христина відчувала себе незатишно. Здавалося, що вона прийшла не в гості, а на співбесіду.
І якщо відносини Христини з Павлом ставали все кращими, то її відносини з потенційною свекрухою тільки псувалися. Дівчина була впевнена, що Лариса Петрівна її недолюблює.
На весіллі, всупереч очікуванням Христини, свекруха поводилася чудово і навіть подарувала молодим солідну суму грошей. Через неї і сталася перша сварка у молодій сім’ї.
Лариса Петрівна, вручаючи подарунок, побажала новоявленим чоловікові та дружині витратити ці гроші з розумом. Христина хотіла вкласти ці гроші в перший внесок по іпотеці, а Павло пропонував на них вирушити у подорож. У результаті, після кількох годин сварки, молодята прийшли до висновку, що поділять суму навпіл: частину на відпочинок, частину на іпотеку. Проте майже відразу після повернення з курорту Павло попросив відкладену половину на ремонт своєї машини. На залишки купили диван та холодильник.
Дізнавшись, куди пішли гроші, свекруха невдоволено стиснула губи, але нічого не сказала. Христині це, звісно, не сподобалося.
Вони з чоловіком почали накопичувати на перший внесок на іпотеку. Тут Христина зрозуміла, наскільки легше їм було б, якби гроші свекрухи не були витрачені на інші цілі. Тільки пізно вже.
Через півроку Христина дізналася, що чекає на дитину. Павло був радий, а сама дівчина трохи злякалася. Власного житла немає, гідної роботи теж – не найкращий час, щоб народжувати дитину.
-А що ти пропонуєш? – Запитав молоду дружину Павло. – Не народжувати? Тебе совість потім не залише в спокої. А так круто! Я буду батьком!
Христина переживала, але погодилася. Чоловік запевнив, що вони впораються. Увечері новину повідомили Ларисі Петрівні. Жінка не виглядала щасливою. Христина засмутилася ще більше. Вона зрозуміла, що онуки свекрусі не потрібні.
Проте, Лариса Петрівна, хоч і не виглядала щасливою бабусею, видала молодим грошей на перший час і протягом усієї вагітності допомагала фінансово.
Вагітність протікала важко. Павло практично не з’являвся вдома – пропадав на роботі цілодобово. Ця його надмірна зайнятість ніяк не позначалася на зарплаті. Навпаки, грошей ніби стало ще менше.
Вітаміни для Христини купила Лариса Петрівна, потім сплатила узі, потім допомогла закупити майбутній дитині одяг та ковдру на виписку.
Христині не дуже було зручно приймати допомогу від свекрухи. Адже вона знала, що Лариса Петрівна її не любить.
Христина народила доньку. Поява в сім’ї маленького ангелочка не сильно вплинула на розклад Павла. Спочатку він ще радів появі дитини, а потім знову пішов у “роботу” і навіть іноді не ночував вдома.
З дитиною допомагала Лариса Петрівна. Мама Христини змогла приїхати з села лише на кілька тижнів. Далі чергу прийняла свекруху.
Павло зовсім не приносив грошей – все йшло на дитину. Продукти купувалися на гроші свекрухи. Христина намагалася не нахабніти і коли Лариса Петрівна дзвонила і питала, що купити в магазині, то просила в основному хліб і молоко. Але свекруха купувала фрукти, м’ясо, солодощі і багато чого на свій розсуд.
-Тобі треба добре харчуватися, – сухо відповіла жінка на запитання Христини. – І моїй онучці теж.
Невістка дивилася на свекруху з підозрою. Вона пам’ятала, що зовсім їй не сподобалася і постійно чекала каверзи. Але їх не було.
Павло три дні не ночував удома. Христина дзвонила йому, але телефон був недоступний. Вона злякалася і набрала Ларисі Петрівні. Жінка звеліла їй заспокоїтись і займатися дитиною, а вона займеться пошуком горе-батька.
За кілька годин Павло прийшов додому. Вони сильно посварилися з Христиною.
-У тебе хтось є, так? – спитала вона.
-Це не важливо.
-Це важливо.
Павло помовчав.
-Ну, звичайно, є, Христино! Подивися на кого ти перетворилася! Набрала зайвого, волосся рідке, обличчя пом’яте! Мені неприємно навіть дивитись на тебе! – видав чоловік.
Христина розплакалася, а Павло пішов спати.
Наступного дня Лариса Петрівна застала невістку у сльозах. Павла вдома не було – пішов на роботу. Христина розповіла жінці, що сталося.
-Розводься, – сказала свекруха. – Якщо він так думає про матір своєї дитини, то нічого тобі з ним поруч робити.
-І Куди я? Як…?
-Давай збирай речі і підемо до мене, – скомандувала Лариса Петрівна. – До того ж і мені незручно до вас щодня бігати – ноги вже не ті. Поживеш у мене, потім на розлучення подамо, квартиру поділіть і житимеш спокійно. А він хай що хоче робити!
-Але це ваш син! – здивувалася Христина.
-Мій, – підтвердила Лариса Петрівна. – Але це його ангелом не робить. Я старалася, але, певне, якось неправильно його виховала. Коли тільки він тебе привів, я одразу знала, що такий результат буде. Не знаю, де я упустила його, але виріс Павло егоїстом.
-Але він раніше таким не був.
-У-у-у-у, дівчинко моя. Він завжди був однаковим. Ну хіба що в дитинстві справді іншим, – зітхнула жінка. – Ніколи він не був серйозним та відповідальним. Я грошей дала вам, думала, може, ти не даси йому промотати – у справу пустиш. Але ти надто м’яка і робиш, як він вирішить. Потім з дитиною… Гарна дівчинка, дуже її люблю, але коли він вмовляв тебе народити, ні хвилини про тебе не подумав.
Цієї хвилини в сусідній кімнаті заплакала дочка. Христина пішла до неї, взяла на руки і замислилася над словами свекрухи. Вона так недолюблювала Ларису Петрівну, а та виявляється була її справжнім ангелом-охоронцем. Завжди, коли Павло залишав її, поруч була свекруха.
Христина розплакалася.
Водночас жінки зібрали речі, скільки змогли забрати, і разом із малям перебралися у квартиру свекрухи.
Павло прокинувся за кілька днів. Він не очікував від мами, що та почне допомагати його дружині. Лариса Петрівна сина посварила і веліла йти до юристів і ділити квартиру.
-І дружину не діставай. Вона до тебе не повернеться, – сказала свекруха.
Два роки Христина з донькою жили у Лариси Петрівни. Жінки разом пили чай вечорами, пекли пироги, раділи здобуткам малюка. Христина і забула, що ще кілька років тому вважала Ларису Петрівну ворогом.
Павло у її житті майже не з’являвся. Ніяк не допомагав, доки Лариса Петрівна не вмовила подати на аліменти.
-Його дочка. Не виховує, то хай хоч платить, – сказала жінка.
-Так там копійки будуть, мамо, – відповіла Христина. – Тільки нерви витратимо.
-Ну і що?! Нехай хоч копійки. Це доньки твоєї гроші. Стануть в нагоді. А за нерви не хвилюйся. Розберемося.
З’їжджати не хотілося. Спочатку після переїзду Христина з донькою часто відвідували Ларису Петрівну, потім стали вже рідше. У Христини з’явився чоловік, почалося нове життя, але свого ангела-охоронця Ларису Петрівну вона ніколи не забувала. Літня жінка була частиною їхньої сім’ї, і останні дні провела у їхній квартирі.
