Катя йшла додому. Їй було дуже сумно. Сьогодні Олег оголосив, що незабаром одружується. А ще рік тому він залицявся до неї… А потім раптом різко щось змінилося.
Вона прийшла додому, зняла пальто і почепила в шафу в коридорі.
-Ой, Катруся прийшла, – вийшла з кухні мама, витираючи руки. – А я вечерю приготувала. А ти чого така сумна?
-Олег одружується, – Катя це сказала максимально байдуже.
-А я тобі говорила, не надійний він. Не потрібна ти йому, йому твоя квартира потрібна. Нікому ти, крім мене, не потрібна. Іди вечеряти.
-Дякую, але я не хочу. Я трохи полежу. Втомилася.
Катя пройшла до своєї кімнати. Вона нікому не була потрібна. Спочатку батько залишив її й матір, бо йому не потрібна була дочка і він, бачте, хотів сина…
Потім подружки почали її зраджувати, перестаючи спілкуватися.
Коли на неї стали звертати увагу хлопці, мама дуже часто говорила Каті, що вона їм не потрібна, у них лише думки погані в голові. А Катю вони залишать, щойно отримають своє…
Тільки мамі вона була потрібна. Вона завжди пошкодує, обігріє, заспокоїть…
Раптом задзвонив телефон. Катя взяла слухавку.
-Катя, це твій тато. Нам треба поговорити.
Катя аж стрепенулася від несподіванки.
-Нам нема про що говорити, ти від нас пішов, – нарешті сказала вона і поклала слухавку.
За кілька хвилин зателефонували знову, але вже з іншого номера.
-Катерина Віталіївна не кладіть слухавку. Я лікар вашого батька, він дуже заслаб. Будь ласка, вислухайте мене.
-Навіщо ви мені брешете? Я ж знаю, що він здоровий.
-Був здоровий. Нині ні. Він хоче вас побачити та поговорити. Будь-ласка приїзджайте. Я надішлю вам адресу.
Катя два дні ходила і не знала, що робити. Матері вона боялася сказати, адже вона не любила батька і будь-яка розмова Каті про батька закінчувалася сваркою.
Зі всіх подруг у неї залишилася одна Поліна, вони сиділи за однією партою і якось так вийшло, що після школи стали добре спілкуватися, коли в одному інституті опинилися.
Саме з нею Катя поділилася своїми сумнівами.
-Катя, з’їздиш, подивишся що і як. Що тут такого.
-А що я мамі скажу?
-Скажи у відрядження їдеш на один день.
-Так мене ніколи ж не відправляли.
-Ну скажи, що хочуть тебе підвищити, а для цього в Київ відправляють. У вас же головний офіс у Києві. Переконаєшся, що твій батько так собі татко і спокійно повернешся додому.
-Напевно так і зроблю.
Мама дуже переживала, що Катя поїде сама у Київ, але підвищення доньки – це підвищення зарплати.
У приватній лікарні, куди приїхала Катя, на неї дуже чекали. Батько лежав у окремій палаті з усіма зручностями. Вона його впізнала, надто вона на нього була схожа.
-Катрусю, – він усміхнувся.
-Я приїхала. Що ти хотів від мене?
-Поговорити… Щоб ти пробачила мене…
-Мені тебе пробачати нема за що. Ти сам нас залишив.
-Катя, не залишав я вас. Мене твоя мати виставила…
-Ага, як мама могла тебе виставити? – Катя не вірила цій людині.
Якби він хотів, то знайшов би спосіб.
-Вона мені такого наговорила, що я просто не міг ніяк вчинити інакше. Це стосувалося тебе…
Від цих слів у Каті очі округлилися.
-Я тебе ніколи не ображав. А твоя мати сказала, що всім такого наговорить, нібито так це й було… Я не знав, як вчинити інакше.
-Ну і що.
-Вона одного разу за тобою не вгледіла маленькою… Так я її вдома насварив, сказав, що якщо вона за тобою не дивиться, то я тебе заберу і моя мама за тобою дивитися буде.
Так вона мені сказала, щоб я йшов із вашого будинку, а якщо я не піду, вона заяву напише, що нібито це я за тобою не вгледів…
-Не вірю. Мама не могла так вчинити.
-Ще як могла. Вона з мене гроші постійно тягла, казала, що життя мені не буде. Я коли поїхав до Києва, то бізнесом зайнявся. Уявляєш, як у мене було б з репутацією, якби вона всім почала таке про мене говорити?
-Ну а зараз що тобі від мене треба?
-Я хотів попередити, що я тобі все своє майно залишу. Я знаю, що вже нічого не повернути, але моїх грошей достатньо, щоб твоє життя зробити кращим. Я знаю, де ти працюєш і скільки отримуєш. З матір’ю живеш, у квартирі, яку я вам залишив. Тобі життя своє будувати треба. Заміж вийти, діток народжувати, а твоя мати тобі цього зробити не дозволить.
-Ти на матір не намовляй! Вона все життя підтримувала мене.
-Ага, підтримувала, – батько змінився в голосі. – Виростила слухняну дочку. Туди не ходи, сюди не ходи, з цим не дружи, з тим не спілкуйся. Катя, тобі треба жити! – батько постарався трохи підвестися, але сил не було. – Так, я не маю виправдвння, що так вчинив, але зараз ще можна все виправити.
-Я все одно нікому не потрібна.
Катя вибігла з палати.
В коридорі Катя зустріла лікаря.
-Дякую, що приїхали. Віталій Олександрович дуже слабкий, – сказав він.
Вони зайшли в ліфт, що під’їхав.
-Зовсім все так серйозно? – запитала Катя.
-Так.
Катя їхала додому і не знала, що й думати. Мати чекала на неї з гарячою вечерею.
-Ну як з’їздила? Розповідай.
-Та ніяк. Не ясно. Такі питання за день не вирішуються.
Катя колупалася в тарілці з гречкою. Вона не любила гречку.
-А що їси так погано? Мабуть, незрозуміло що в дорозі їла? Я скільки разів говорила, їжа має бути домашньою.
-Втомилася. От і не хочу їсти.
-А ти їж. Їсти треба! – мама говорила це своїм повчальним тоном.
Катя почала жувати гречку.
-От і розумниця. Яка в мене слухняна донька, всі знайомі заздрять, – задоволена мати підвелася з-за столу, щоб налити чай.
Від цих слів Катя застигла. «Слухняна”.
-Мамо, а ти не пам’ятаєш, звідки у мене цей слід на руці? – Катя підняла рукав. – Зовсім його не пам’ятаю
-А чого ти згадала-то? – мати здивувалася. – Ти ще маленька була, – мати відмахнулася. – Ми подругою заговорилися, а ти… Не вгледіла я за тобою, одним словом.
-Ясно. Я у ванну і відпочивати. Втомилася.
-Йди, йди…
На роботі Катя несподівано підійшла до Олега.
-Олеже, можна я тобі поставлю одне питання. Тільки дай відповідь мені на нього чесно.
-Добре, – Олег трохи напружився.
-Я ж тобі подобалася. Чому ти припинив наші стосунки?
Олег змінився на лиці і зам’явся.
-Ну розумієш, – він не знав, як сказати. – Ти, дівчина чудова. Гарна. Але твоя мати. Розумієш, з нею ні один нормальний зять не вживеться. Вона мені зателефонувала, такого наговорила.
Я зрозумів, що тебе вона просто так не відпустить. Шкода, звичайно, що ти цього не бачиш. Але ти живеш не своїм життям, а її, – Олег виглядав розгублено винним. – Пробач. Я знаю, що ти її любиш. Але твоя мати тобою керує все життя, – говорячи це, він чекав від Каті якоїсь негативної реакції.
Вона дуже любила маму. Але такого він не очікував.
-Спасибі, – Катя розвернулась і пішла.
Увечері Катя прийшла додому. Вона була спокійна. Було зрозуміло, що треба з цим щось робити.
-Мамо, я в суботу з Поліною до Києва поїду.
-Навіщо? – жінка напружилася.
-У її родички проблеми. Вона попросила з’їздити її підтримати. А за одно по магазинах пройдуся. Хочу собі на весну сукню нову.
-А мого по магазинах ходити? Я тобі й так її куплю.
-Мамо, – Катя запитливо подивилася на маму. – Ну погуляти хочеться. Така маленька жіноча забаганка.
-Забаганка, – сказала мати невдоволено. – Щоб удома не пізно були!
Катя приїхала до батька.
-Тату, я згодна змінити своє життя.
-Я дуже радий. Це буде складно, але я допоможу тобі. Звільняйся з роботи, переїжджай у мою квартиру. Почнеш працювати у мене в компанії, а коли освоїшся – очолиш. Олександр Васильович, мій друг і заступник, тобі допоможе, коли мене не стане, – батько посміхався.
-А що робити з мамою? Вона мене не відпустить.
-Не знаю. Скажи, що до Києва працювати взяли. Відправляй їй більше грошей. У тебе все буде добре.
Пізніше під’їхав той самий Олександр Васильович, друг батька. Він був дуже радий, що Катя буде поряд у ці останні дні.
А вдома була дуже складна розмова. Мама казала, що Катя погана дочка, що залишає її одну, потім плакала, що Катя у цьому великому місті буде нікому не потрібна.
-Мамо, ти не переживай. Я вже велика, впораюся.
-Але як же так? Катрусю, ну хто про тебе подбає? Там люди чужі.
-Мамо, я не одна там буду. Мені квартиру дадуть.
Про квартиру це вони з Поліною придумали.
-Разом зі мною ще одна співробітниця житиме.
-Тим більше! Вона ж тебе обов’язково обмане.
-Мамо, не переживай. Ну ти подумай, я більше зароблятиму. Тобі грошей висилатиму. Ти ні в чому не потребуватимеш.
-Але дай мені слово, що тільки-но облаштуєшся, то мене одразу забереш.
-Добре, – Катя готова була пообіцяти матері все, аби вона її відпустила.
На щастя для Каті, батько прожив ще півроку. Він дуже підтримував її в такій важкій справі, як переїзд від матері.
Мама щодня дзвонила Каті, скаржилася, що без неї їй складно, нікому ходити в магазин, нема з ким поговорити ввечері, ніхто про неї не дбає.
Постійно нагадувала, що, крім неї, Катю ніхто не любить і нікому вона не потрібна.
Тільки Катя знала, що це не так.
Коли мама усвідомила, що дочка вийшла з-під її контролю, то вже було пізно.
Ні дзвінки, ні приїзди, ні сварки не могли повернути Катю до мами.
Вона стала самостійною жінкою, у якої нарешті налагодилося особисте життя…