Що тільки не передумала Зіна, коли її двадцятирічний син повідомив телефоном, що йому треба поговорити з нею про щось важливе.
– Увечері зайде, сказав, що в нього до мене серйозна розмова! – поділилася жінка зі своєю подругою та колегою Катериною. – По телефону не став нічого пояснювати, а в мене тепер серце не на місці, весь день думатиму, що ж таке трапилося у Сергія.
Сергій, син Зіни, був студентом і жив окремо. Він винаймав квартиру разом зі своєю дівчиною Ларисою. Зіна спочатку була проти, не подобалися їй ці, так звані, цивільні шлюби.
– Навіщо вам жити разом? Зустрічайтесь собі на здоров’я, ніхто ж не забороняє! – Відмовляла жінка сина, коли він повідомив їй про своє рішення. – Інститут закінчіть, потім одружуйтеся, якщо не розстанетеся до цього часу. Тому що я не впевнена, що Лариса – твоя доля.
– Ну взагалі-то у нас із Ларисою все серйозно, мамо. І ми хочемо жити разом, тим більше що обидва заробляємо і можемо зняти квартиру.
Тут Зіні заперечити не було чого. Сергій зі школи захоплювався фотографією, а тепер непогано на цьому заробляв, знімаючи весілля та різноманітні заходи. Лариса теж підробляла. І Зіні довелося упокоритися з рішенням сина жити разом зі своєю дівчиною окремо від батьків.
– І про що він хоче поговорити? – продовжувала думати Зіна.
– Ну, ось прийде ввечері і розповість, чого ти така нетерпляча? – сказала Катерина.
– Переживаю, а раптом сталося щось. Сподіваюся, він не збирається покинути інститут.
– З чого йому інститут кидати?
– Та мало що. Він якось казав, що йому так подобається фотографувати, що хотів би цим і надалі займатися, і свою студію відкрити. Ось, може, й вирішив, що йому нема чого й надалі вивчати економіку, якщо не планує працювати за фахом.
– Сергій твій – розумний хлопець, – постаралася заспокоїти подругу Катерина. – Думаю, він розуміє, що освіту все одно треба здобути. Тим більше що навчається на бюджеті. Нерозумно кидати інститут.
– Ой, Катю, не знаю. Сподіваюся, що ти маєш рацію. Він просто якось заїкнувся про те, що даремно пішов на економічний… От і приходять мені такі думки в голову. Погано, що він окремо живе, рідко бачимося, раніше то я була в курсі всіх його справ. А тепер ось сиди тут і переживай в здогадах, що там у нього трапилося.
– А ти не переймайся. Працюй собі спокійно. Увечері поговорите, все й дізнаєшся.
– Легко сказати, не переймайся. Я місця собі не знаходжу. Може, він із Ларисою розлучився і хоче додому повернутись?
– Тоді він просто взяв би і повернувся, а він сказав тобі, що просто прийде поговорити.
– Ну так, ти маєш рацію. Слухай, а може, навпаки, він не розлучився з Ларисою, а одружитися з нею зібрався?
– Так начебто вони хотіли спочатку закінчити інститут, а потім уже розписатися. Ти ж сама казала.
– Так, так і було. А що, якщо… – раптовий здогад не дуже сподобався Зіні. – Лариса вагітна? Точно! Ось тому вони й вирішили побратися.
– Я б на твоєму місці дочекалася вечора, а не думала.
– Та я майже певна, що так і є! Минулої неділі Сергій з Ларисою до нас на вечерю приходили, і Лариса так мій салат з печінки нахвалювала, їла його та їла. Я тоді й значення цьому не надала, а зараз розумію, чого вона так цей салат тріскала. Там же солоні огірки! На солоне потягло, значить. Точно, дитину чекає… Це я, виходить, бабусею стану? У сорок років… Щось я не готова до такого повороту.
– Хіба це погано? – здивувалася Катерина. – Ось я чекаю – не дочекаюся, коли мої мене бабусею зроблять. Але син і не думає поки що одружуватися, хоча йому вже майже тридцять. Дочка вся у кар’єрі. Каже, що років через п’ять задумається про материнство… А я вже давно не проти поняньчитися з малюком.
– Та ні, онуки – це добре. Але мій Сергій сам ще хлопчик. І Лариса його… Я їх у ролі батьків поки що не уявляю. Та й потім у Лариси навчання. Академ доведеться брати чи няню шукати. Я з онуком не зможу сидіти, працюю. І мама Лариси також працює. Бабусю, правда, має. Сергій казав, що вона ще цілком бадьора. Можливо, вона з правнуком допоможе. Інститут дівчині треба закінчити.
– Придумаєте щось. Та й чого ти завчасно накручуєш себе? Може, і не вагітна Лариса. А взагалі, ти сама народила Сергія у двадцять років. І нічого, змогла й інститут закінчити, і дитину виростила.
– Ой, Катю, я інша була. Серйозна. А в Лариси вітер у голові, мені здається. Взагалі, не уявляю її у ролі матері.
– Головне, щоб вона себе у цій ролі уявляла. А ти просто не дуже задоволена вибором сина, ось і чіпляєшся до потенційної невістки.
– Ти маєш рацію, звичайно, я не в захваті від Лариси, але куди подітися, раз син її любить. Я ж не можу йти проти сина і не хочу з ним стосунки псувати. Лариса – непогана дівчина, але вона мені здається якоюсь несерйозною. Одягається дивно, волосся у якийсь незрозумілий колір пофарбувала.
– Молодь, що ти хочеш, має свої уявлення про красу.
-Так, дивні якісь уявлення. І ось це диво виношуватиме мого онука. Ну і ну…Цікаво, який термін у Лариси? Мабуть, зовсім маленький. Третій курс вона має встигнути закінчити. А там думатимемо, що робити.
– Дочекайся вечора, Зіно. Може син зовсім про інше хотів з тобою поговорити.
– Та про що ще таке важливе він може сказати? Ларису на солоне тягне, все сходиться. До літа стану бабусею.
***
Ледве дочекавшись закінчення робочого дня, Зіна поспішила додому. Дорогою вона зайшла до магазину за продуктами. Вирішила до приходу сина приготувати його улюблену м’ясну запіканку. У магазині погляд жінки впав на полицю з різними соліннями, і вона взяла банку апетитних солоних огірків. Вирішила передати її із сином для Лариси.
– Мамо, привіт! Як смачно пахне! – сказав Сергій, коли Зіна відчинила йому двері.
– Проходь синку. Запіканка готова. Сподіваюся, ти голодний?
– Ні, мамо, повечеряв удома.
– І чим тебе Лариса нагодувала? – Ображено запитала мама. – Міг би і не вечеряти, раз до матері збирався зайти. Адже знаєш, що я завжди готую щось смачненьке до твого приходу.
– Не ображайся, мамо, Лариса сьогодні вперше вареника сама наліпила, з капустою та з картоплею. Не міг я її образити і відмовитися від вечері. Вареники, до речі, смачні вийшли.
Зіна посміхнулася сама собі, уявивши, як Лариса ліпить вареники. Чомусь їй це здалося чимось нереальним.
– Як Лариса почувається? – Запитала Зіна.
– Добре, – відповів син, трохи здивований таким питанням.
– На огляд ходила?
– Що? – не одразу зрозумів Сергій. – Який огляд? Для чого їй на огляд ходити?
– Вагітні повинні ходити на огляд, – пояснила Зіна.
– Мамо, а до чого тут Лариса? Вона ж не вагітна.
– Лариса не вагітна? – Здивувалася Зіна.
– Ні. У всякому разі, вона мені нічого не говорила. Та й ти ж знаєш, що ми хочемо спочатку закінчити інститут, потім весілля зробимо, і тоді тільки про дітей подумаємо. Молоді ми ще надто, щоб батьками ставати.
– А я думала, що ти вирішив мені повідомити про те, що одружишся, тому що Лариса чекає на дитину, – розгублено сказала Зіна. Вона навіть не зрозуміла в цей момент, які почуття зараз зазнала. Полегшення чи розчарування. За півдня вона вже звикла до думки, що стане бабусею.
– Ну ти даєш, мамо, – засміявся Сергій. – Надумала собі … Ми обов’язково подаруємо тобі онуків, але пізніше. Добре? А поговорити я з тобою хотів зовсім про інше. У тата ж ювілей за два місяці. Я тут придумав один сюрприз для нього і вирішив це обговорити, поки тато у відрядженні. Допомога твоя знадобиться.
– Ой, синку, а я ж і справді вже надумала всякого, – усміхнулася Зіна. – Вже представила, як з гулятиму в парку з внуками. Думала, як Ларисі допомогти, щоб їй академ не довелося брати.
– Так, мамо, багата у тебе фантазія! Може, тобі час романи почати писати?
– Може, й пора, – засміялася Зіна. – А що, я у шкільні роки найкраще в класі твору писала. Сергій, а може, все-таки повечеряєш? Я ж старалася. Для себе однієї не стала б з вечерею возитися. Твою улюблену запіканку приготувала, між іншим.
– Хочеш, щоб я поправився? Гаразд, від твоєї запіканки важко відмовитись.
Коли син зібрався йти, Зіна витягла з шафки банку огірків зі словами:
– Купила для Лариси, і хоч вона не вагітна, все одно візьми.
Сергій посміхнувся, беручи банку.
– Гаразд, фантазерка, передам їх нібито вагітній дружині, разом посміємося!
***
А через два місяці на ювілеї чоловіка Зіни, коли майже всі гості розійшлися, і залишилися найближчі, Сергій і Лариса повідомили про те, що у них буде дитина.
– Вам, Зінаїдо Павлівно, треба бути обережнішими зі словами! – З посмішкою сказала Лариса майбутній свекрусі. – Ми з Сергійом так сміялися, коли він мені солоні огірки від вас приніс, а за три тижні я дізналася, що вагітна.
– Так, мамо, ти у нас не тільки фантазерка, а й ясновидець! – засміявся Сергій.
– Дорогі мої, я рада за вас, – Зіна обійняла сина та Ларису. Інші родичі теж поспішили привітати молоду пару.
