-Все, мені це набридло, – Віра кричала в трубку так, що Олеся здригалася, хоча чоловік розмовляв у коридорі, а вона сиділа на кухні.
-Приїжджай і забирай її. Це і твоя дитина також, мені твої аліменти не потрібні, я сама тобі платитиму аліменти, забирай її…
Якщо не забереш протягом години, я напишу відмову, мені все рівно!
Олеся з тугою слухала крики колишньої дружини свого чоловіка, і на неї находив розпач.
-Все, кінець ідилії, – думала Олеся. – Якщо вже мати з нею не може впоратися, чоловік не зможе тим більше.
Олеся не любила сварок, ніколи не лаялася ні з ким.
Вона сиділа і мало не плакала.
Чоловік винувато подивився на неї.
-Олесенько, Віра біситься, Аліса до нас приїде пожити, але ти не хвилюйся, це тимчасово…
Олеся мовчки кивнула, вона не сказала чоловікові, що чула всю розмову, і там зовсім не було тих слів, що дівчинка у них буде тимчасово.
Вони приїхали години через три.
Олеся поклала спати Ігоря, сиділа і чекала на чоловіка.
-Ось, – знову винувато сказав Юрко. – Ми приїхали, затрималися трохи.
Він відійшов убік, і Олеся побачила маленьку, худеньку дівчинку, з хвостиком сірого кольору волосся.
Олеся пошкодувала дівчинку, але тільки на хвилину, поки та не смикнула плечем і не крикнула батькові:
-Що ти, звітуєш перед кожним, як я не знаю хто?!
-Алісо, Олеся не кожна. Олеся моя дружина, ти чудово знаєш про це.
-Мені все одно, хто там твоя… Покажи де мені спати, чи може краще мені не роздягатися, відразу до дитячого будинку відвезеш?
-Хочете перекусити? – Олеся вирішила не звертати уваги на слова дівчинки.
-Перекушуєш ти, а нормальні люди їдять. І ні, ми заїхали по дорозі і поїли нормальної їжі. Батько хоч поїв по-людськи, а не ту бурду, що ти наварила.
-Аліса! – суворо сказав Юрій, – швидко вибачся перед Олесею.
-Ні, – дівчинка повернулася до батька. – Ні! І що ти зробиш? Можеш насварити мене, мати вважає, що мені допомагає прочуханка.
Олеся пішла до синової кімнати.
Прийшов Юрко, він був на взводі і весь смиканий.
-Ну що мені робити? Не в дитячий будинок її віддавати ж, зрештою.
Олеся знизала плечима.
-Я не знаю, вона Ігореві нічого не зробить?
-Та що ти теж починаєш…
І почалися важкі будні.
Олеся терпіла, Аліса істерила.
Спочатку Олеся намагалася лагідністю здобути довіру дівчинки, але зробила лише гірше.
Дівчина зрозумівши, що їй ніхто не суперечить, почала доводити до істерики свою молоду мачуху.
-Нехай замовкне, я роблю уроки, – виходила вона з себе, показуючи на Ігоря, який сміявся.
Вона не їла те, що готувала Олеся. При них не їла. Накладала в тарілку і забирала до себе в кімнату, доки ніхто не бачить.
Постійно пирхала. Поки немає батька, вона сиділа, замкнувшись у себе кімнаті. Як тільки він приходить з роботи, Аліса виходила і починалася вистава.
Не давала взяти на руки Ігоря, залазила на руки до батька, притискалася до нього і щебетала, як вона сумувала.
Ігор починав плакати, тоді батько просив Алісу сісти поряд і брав на руки хлопчика.
Що тут починалося, істерика, сльози…
Крики, що вона нікому не потрібна і краще віддати її кудись.
Олеся підхоплювала Ігоря і йшла на кухню, а іноді і на вулицю.
Олеся знала що чоловікові важко, але сили її вже закінчувалися, вона була за крок від того, щоб взяти Ігоря і поїхати до батьків.
Приїхала якось в гості до Олесі, старша сестра Юлька. Повна Олесина протилежність.
Потрапила Юля якраз на істерики та крики.
Ігор почав ходити, і підповз до дверей, де сиділа сестра, почав стукати брязкальцем.
Аліса різко відчинила двері, малюк від несподіванки почав ревти Аліса почала кричати.
Юля підхопила племінника і вставила ногу в двері, не даючи Алісі їх зачинити.
-Ще раз, мій племінник заплаче від тебе я тобі влаштую. І мені все одно, скаржся кому хочеш, я всім скажу що ти брехуха.
-Не знаю, чого ти терпиш, – повернувшись до сестри, промовила Юля. – Я давно б розповідала все Юрці про цю бестію.
Аліса застигла, прислухаючись.
-Не треба, Юль, – просила Олеся.
-Чого це не треба? Буде ця мала командувати? Я то знаю чому Вєрка її позбулася, від неї троє мужиків пішли, через цю… От нерви і не витримали. Я кажу, здати її кудись треба. Придивляйся до неї, і розповідай Юрі все.
Олеся всіляко показувала Юлі, що не треба, не треба…
Але ту було не зупинити, вона підморгувала Олесі, прикладала палець до губ і говорила, говорила…
Аліса притихла, вже обережно ходила, розуміючи що може натрапити на Ігоря, який бігав скрізь.
Одного разу, збираючись гуляти з Ігорем, Олеся помітила, що її кросівки подерті. Не порвалися ні, а подерті. Наступного разу виявилося, що подерта нова вітровка.
Олеся сказала Юлі:
-Псує речі дівчисько. Не знайдеш із нею спільної мови, зживе!
-Та яка спільна мова, Юль. Я її побоююся.
-Вона це розуміє. А ще розуміє, що нікому не потрібна. От і капостить.
-Та як не потрібна ж…
-Так, – зітхнула Юля. – От так.
Юля працювала з дітьми, тож знала більше про них.
-Іди і тоді пс*й її речі.
-В сенсі?
-В прямому. Хоча, почекай. У тебе ж з нею один розмір?
-Так.
-Йди і прямо забирай її речі. Юркові нічого не кажи, а їй скажи, що якщо ти псуєш мої речі, то я вдягаю твої. А скаржитимешся, то розповім батькові, що ти зіпсувала мені кросівки за три тисячі…
-Які три тисячі, Юль. 500 гривень в економі…
-Йди і роби як говорю.
Олесі було страшно, але вона зробила, як сказала Юля.
Аліса очманіла від такого нахабства мачухи.
Поки Олеся гуляла з Ігорем, вона вилила все, що було зварено їсти в туалет.
Олеся зателефонувала Юлі, та приїхала і взяла Ігоря до себе.
Потім вона зателефонувала чоловікові і покликала його в гості до Юлі, мовляв, Ігор там та й не були давно в гостях.
Юрко не заїжджаючи додому, поїхав до Юлі.
Звичайно, в гостях його погодували.
Після приїзду додому їх зустріла зла Аліса.
-Тату, чому твоя д*рненька не готує їсти? Ти голодний будеш?
-Аліса, що це означає? Олеся доросла людина, начебто вона тобі слова поганого не сказала, що це означає?
-А те, що я чомусь повинна голодна сидіти.
-Як же так? – зробила здивоване обличчя Олеся. – Юра, там борщу каструля, макарони, котлети та пиріг.
-Може вона не бачила, – знизав плечима Юра.
Олеся пройшла на кухню.
-Алісо, ти що прямо з каструлі їла? Брудні каструлі є, а тарілок немає, – сказала вона чоловіку, що також зайшов на кухню.
-Ого, ну ти Аліска і їси, – засміявся Юрко.
-Аліса, якщо не наїлася я он, пирогів від тітки Юлі захопила, поїш…
-Ж*ри сама, – фиркнула дівчинка.
-Аліса! – прикрикнув батько.
Олеся спокійно взялася мити посуд.
-Почекай, – сказав Юрко.
Він пішов в кімнату і привів за руку Алісу, яка впиралася.
-Давай, вперед. – У нас тут прислуги немає.
-Я не їла, – заверещала Аліса. – Я ж сказала!
-Ти була вдома одна, коли ми йшли, каструлі були повні їжі, прийшли, брудні каструлі лежать у раковині.
-Ні, неправда, – кричала та. – Я вилила все в унітаз, коли ще Олеська була вдома.
-Що ти зробила? Ти вилила їжу в унітаз, – Юра говорив спокійно і повільно. – Ти, взяла і вилила те, що було приготовлено навіть не тобою в унітаз? Я правильно зрозумів? Це була остання крапля. Я подумаю, що можна зробити. Можливо ми відправимо тебе кудись…
-Що ти таке кажеш? – верещала дівчинка.
-Ти постійно кричиш, виробляєш що попало…
-Я нормальна, – плакала та.
-Ось там тебе обстежать і з’ясують. Краще ми перестрахуємося, ніж чекати коли ти зробиш щось ще. Ні, вибач…
Дівчинка заплакала і пішла до кімнати.
-Може ти загрубо з нею, Юра.
-А я не знаю, як інакше. Я стараюся ти ж бачиш, вона не йде на контакт, ще як побувати у колишньої тещі, то взагалі, хоч караул кричи, але скільки можна, зрештою.
Олеся стала помічати що коли вона, чи Юра, чи вони всі разом, граються з Ігорем, чи просто базікають, Аліса спостерігає з якимось виразом туги та розпачу.
-Юль, я пробую всіляко залучити її до наших розмов, або не знаю, питаю щось. Вона начебто й зробить крок, а потім назад. І ще гірше стає.
-А Юрко що?
-Він теж старється, але користі нуль.
-Олесь, їй здається, що її мати зрадила, а мама це найголовніша людина у житті дитини.
Батько з чужою жінкою живе, причому вона бачить, що батько щасливий не з її мамою, а з чужою.
Вона думає що нікому немає діла до неї, дивіться дівчинка може піти поганим шляхом, ось тоді точно відчуєте всі «радості» з нею.
-Та вона начебто добре вчиться, начитана…
-Тут це не важливо, я ще з Юрою поговорю, треба щось робити. Тебе шкода, геть уся смикана. А мати що?
-Іноді бере її, мама у нас тепер хороша, вона ж з нею не живе постійно, мама це свято. А ми, сірі будні. Знаєш, – Олеся посміхнулася, – хоч би як це дивно звучало, але завдяки їй я подорослішала. Іноді вона мене бісить, але як подумаю, що вона десь ходить одна нікому не потрібна, і хочу плакати.
-Це нормально, це материнський інстинкт, приручиш її, не буде кращої дитини на світі. А якщо не вийде, що ж, ти не зобов’язана, ти намагалася…
Олеся гуляла з Ігорем на вулиці, з тисячі звуків вона раптом виразно виділила один.
Їй здалося, що кричить хтось знайомий Вона пішла стривожена на голос.
У парку, за деревами, була якась колотнеча.
Олеся побачила, як майнули знайомі черевики, що? Ах, ви…
-Ану відпусти її, швидко, поставивши коляску з Ігорем біля дерева, Олеся кинулася на допомогу Алісі.
А це саме з нею б*лася велика дівчина, і ще двоє стояли поруч.
-Ах ви, – кричала Олеся.
Олеся зателефонувала Юрі, той зателефонував Вірі, вона сказала, що не зможе під’їхати.
Олеся забрала Алісу та Ігоря додому.
Аліса була налякана, у неї текли сльози, Олеся в якомусь пориві ніжності та материнської туги, притиснула дітей до себе, поцілувала Ігоря і чмокнула Алісу.
-Нічого, нічого, не плач моя маленька, – шепотіла Олеся.- Я їм покажу.
Під’їхав Юрко, кинувся до Аліси.
-Дочко, що трапилося?
-Мама, – сказала Аліса і подивилася на Олесю. – Вона мені допомогла…
-Як вона Юро, не спить? – спитала Олеся пошепки ввечері.
-Спить начебто.
Вона тихо поправила ковдру, на сплячій дівчинці, вимкнула нічник.
-Що ж з тобою відбувається, дівчинко, – пошепки питала Олеся. – Звідки в тобі стільки злості? Я ж ніколи не ображала тебе. Я не розлучала твоїх батьків, ми познайомилися з твоїм татом, коли твої батьки вже три роки були розлучені.
Я знаю, тобі гірко і прикро, ти думаєш, що тебе всі зрадили, але це не так.
Я не знаю, як там у тебе з твоєю мамою, не вправі судити, але я знаю як у нас.
Тато любить тебе, дівчинко, дай і мені полюбити тебе та твого брата. Дивись, який він цікавий, він починає балакати тягнеться до тебе, не відштовхуй його…
Олеся сиділа, тихенько розгойдувалася і дивилася в нічне вікно.
-Я нікому не дам вас образити, ні Ігоря ні тебе, розумієш. Якби ти була мені не потрібна, байдужа, хіба я почула б твій голос? Хіба прибігла б до тебе на допомогу? Спи дівчинко, набирайся сил…
Олеся тихенько вийшла з кімнати.
Аліса видихнула і тихенько заплакала.
З того часу вона ходила вся тиха та спокійна, не огризалася вдома ні з батьком, ні з Олесею.
Іноді грала з Ігорем.
Олеся теж не лізла до дівчинки, навіщо, треба буде сама звернеться…
Одного разу вони гуляли по торговому центру, Аліса пленталася ззаду, дивлячись в телефон.
Олеся помітила, що дівчинка підвела голову і подивилася уважно кудись углиб бутика з верхнім одягом.
-Давайте зайдемо, – запропонувала Олеся.
Аліса для вигляду побурчала, але пішла розглядаючи з цікавістю речі.
-Алісо, давай тобі цю куртку купимо?
-Та ні.
-Давай, поміряй, дивись як гарно, ну. Юра, дивись.
-Так, взагалі то доню, гарно.
Вдома, крутячись біля дзеркала в новій куртці, шапці та шарфі Аліса раптом підійшла і поцілувала Олесю.
Олеся зніяковіла і мало не заплакала, вірніше вона заплакала, але швидко витерла сльози.
Поступово все налагодилося. Лід скрес.
Повільно, крок за кроком, Олеся та Аліса вибудували свої стосунки.
-Мені дівки заздрять у класі, – сидячи на стільці, підігнувши одну ногу під себе, казала Аліса, наминаючи булочки, які вони купили з Олесею.
-Так, і чому ж?
-Моїй кльовій мамі, хахаха, ти в мене герой.
-Та ну тебе, Аліско.
Вони засміялися.
-Хтось прийшов, я відчиню. Олеся, це тітка Юля, що пускати її?
-Я тобі зараз не запущу, дрібнота.
Сміються, добре їм разом.
Юра ввечері прийшов задумливий і невеселий.
-Юра, що трапилося?
-На роботі втомився.
Вже лягаючи спати розповів, що Віра хоче Аліску назад.
-У сенсі назад? Два роки не цікавилася дитиною, а тепер назад? Ні не віддам.
-Вона мати, Олесю.
-І що? Ти батько, що ти як розмазня…
-Я тебе не впізнаю.
-А я тебе, не смій віддавати їй дитину. Аліса вже велика, у неї хай запитають із ким жити хоче…
Олеся не стала вранці приховувати нічого від дівчинки.
-Аліса якщо ти захочеш, звичайно ми не проти, але знай, ми на тебе чекаємо завжди вдома, і любимо тебе…
-А можна я з’їжджу до мами на вихідні, – після довгої паузи сказала дівчинка.
-Звісно.
-Юра, – репетувала в трубку Віра, колишня дружина Олесиного чоловіка. – Приїдь і забирай її, вона зовсім некерована!
Олеся усміхалася на кухні.
-Так, що ми там хотіли, в зоопарк на вихідних сходити?
