-Володя! Хіба ж так можна жити? – обурювалася Марина Вікторівна.
-А що такого, мамо? – Здивовано дивився на неї син.
-Ну як що такого? Ви ж економите на їжі! Потрібно харчуватись добре, а ви? Що мені тепер готувати і передавати Вам?
Володя засміявся.
-З чого ти взяла, що ми економимо на їжі?
-Ну як з чого? Я ж вчора в гостях була у вас … і чим ви мене пригощали? Га? Картоплею з квашеною капустою? А у холодильнику у вас що? Навіть шматочка ковбаски нема! Тільки сиру трохи.
-Ну Ти ж без попередження прийшла. ..а картопля з капустою або якимось іншим салатом для нас це нормально. До того ж ми намагаємось на ніч не наїдатися. А ковбаса? Та я і Світлана якось сир більше любимо.
Марина Вікторівна затискала губи. Вона любила поїсти.
……………
-Марина, та що ти до них пристала? Він одружився? Одружився! От хай тепер своїм розумом живуть!
Марина Вікторівна зітхнула. У неї було двоє дітей: син-Володя, та донька – Даша. І якщо у Даші, на її думку, було все добре: чоловік при грошах, двоє дітей, машина, дача, то от у Володі все було не так: не повноцінна їжа, економія на одязі та все заради чого? Заради постійних подорожей! Вона навіть згадала, як Володя казав, що вони витрачають тільки зарплату Світлани, а його відкладають саме на них.
Ну це таке…Але нещодавно Марина Вікторівна дізналася, що Володя звільнився і почав розвивати свій бізнес.
-Дівчатка! Як він міг? Адже я хотіла, щоб у нього була стабільна робота, стабільна зарплата, дружина вірна, та щоб онуків подарував мені…..А він….а він….а якщо у нього не вийде? Що тоді?
-Марино, ну це ж їх справи …. Напевно вони вже вирішили, що будуть робити в цьому випадку …, – Говорили подруги.
Марина Вікторівна зітхала і знову затискала губи.
………………..
Як не дивно, бізнес у Володі пішов. Та ще й у них народилася донька. І ніби треба було б жити і радіти за них, але Марина Вікторівна навпаки, намагалася знайти до чого б причепитися.
-Марино, та заспокойся ти нарешті! – казали подруги.
-Ви не розумієте! Так жити не можна!
-Та що тебе не влаштовує?!
Марина Вікторівна мовчала, але вона знала відповідь на це запитання: їй не подобалося те, що Володя перестав зважати на її думку і став усі справи обговорювати зі своєю дружиною. Виходить, що дружина не влаштовує!
Ішов час. Якось Марина Вікторівна буквально увірвалася на зустріч зі своїми подругами та переможно оглянула їх:
-Все!
-Що все, Марино?
-Тепер вони точно розлучаться! Син мій із дружиною своєю! Ви не уявляєте що трапилося …. у Володі справи зараз у бізнесі погано йдуть ….. Вже третій місяць …. А ця фіфа взяла дитину і поїхала на місяць до Туреччини! Вона навіть не підтримала його в таку скрутну хвилину. Загалом, дівчатка, мені ніколи, я полетіла до Володі!
…………….
-Володя, може допомогти тобі чим? Приготувати що? Або прибрати в квартирі чи просто поговорити? – вкрадливо розпочала свою розмову Марина Вікторівна.
-Та ні, мамо, – подумавши відповів Володимир. – Продукти у мене є. Приготувати я й сам можу. Та й загалом я зараз весь день в офісі. Сама знаєш….
-Так, знаю …. І тому спитаю тебе прямо: ти вважаєш це нормально, коли у чоловіка проблеми і проблеми з грошима, а його дружина з донькою беруть і їдуть на курорт? Це нормально, по-твоєму? Хороша дружина завжди чоловіка свого підтримує, а така вертихвостка без штанів останніх залишить! І питається чи потрібна тобі така дружина?
Володя втомлено потер перенісся:
-Мамо, Давай я тебе чаєм напою ….
Він поставив чашку з чаєм перед нею і сів поруч: – Я знаю, що я живу не так, як ти хочеш.
-Ні що ти…
Володимир посміхнувся:
-Мамо, я тебе дуже добре знаю …. Тому можеш нічого не говорити … Так, я живу так, як я хочу. Живу з жінкою, яку люблю і розлучатись з нею не збираюся!
-Ну як же ….. чому вона не поруч з тобою в таку хвилину? Де її підтримка? От я б.
-Підтримка, підтримка …. Не все так, як здається, мамо. Вона поїхала і зараз для мене це найкраща підтримка – я можу зосередитись лише на своєму проекті.
Марина Вікторівна слухала його, відкривши рота…
-Так … але гроші …, – Залепетала вона.
-А Що гроші? Ти ж знаєш, що ми любимо подорожувати і на подорожі завжди гроші відкладені.
Володя посміхався.
Марина Вікторівна допила чай та повільно пішла додому. Вона йшла і думала, що напевно ніколи вона не зрозуміє свого сина і напевно справді варто дати йому спокій.
