Віра поверталася з прогулянки парком. Йти в порожню квартиру, вона вирішила піти туди де буде багато людей.
Вона йшла по місту. Люди на зупинках виходили з автобусів, а інші навпаки заходили, у кожного були якісь свої справи. Йшли великими компаніями, парами, і поодинці.
Вона йшла одна.Нікому не було до неї діла.
– Самотність відчувається в натовпі – подумала Віра. І ця думка почала крутитися в голові у Віри.
Людей багато, а кожен сам по собі. Нікому немає до мене діла. Мені абсолютно всерівно, куди всі вони йдуть. А їм немає діла до мене. Кожен живе тільки для себе. Якщо змиритися з думкою, що кожен живе тільки для себе, а світ не крутиться навколо мене, то не буде марних сподівань і розчарувань. Люди не роблять нічого просто так. Все лише заради власної вигоди. Дехто від своїх вчинків отримує матеріальну користь, інші моральну. Але все робиться заради себе.
Але кожна людина живе для того, щоб виконати своє призначення і служить якійсь справі або якоїсь ідеї. А люди, які поруч, виступають тільки в ролі попутників.
Віра втомилася від ходьби і думок і повернула додому. Там тихо, там порожньо, там немає самотності.
