– Віра, підемо сьогодні до сватів? Вчора Олексій на рибалку їздив. Щук наловив, то Галя сьогодні їх фарширує, – запитав Олег у дружини.
Вона примружилася: – Щось ти останнім часом про Галю часто говориш. То салат у неї прекрасний, то борщ як мама варила. Хочеш сказати, що я несмачно готую?
Олег схопився і обійняв її: – Ну що ти, Віро, не вигадуй. Це проста ввічливість. Ти в мене сама найкраща. І гарна і добра і господарська.
Віра засміялася і поцілувала його: – Підлещуєшся. Але мені приємно.
Ближче до вечора Олег перепитав: – Ну що йдемо, мила?
Віра скорчила гримасу: – Якщо ти хочеш, підемо. Але як мені неприємний Олексій, сил немає. Грубі жарти, фрази безглузді. І як Галя з ним стільки років живе? До речі, а діти приїдуть? – Запитала вона.
– Ні, – засміявся Олег – У них вже півроку медовий місяць триває. Відмовилися роботою, але все з ними зрозуміло. З дому не витягнути.
Віра посміхнулася: – Пощастило нашій Оксані, гарного чоловіка собі обрала. Не те що, той Микола, пам’ятаєш? Бррр. Я тоді постаріла на п’ять років напевно, коли він її ледве в глухе село за собою не втягнув. Дякувати Богу, Євгена зустріла. Добре, що він у батька не пішов, а в матір. Як згадаю Олексія, настрій псується. Ну що дзвони, кажи що прийдемо. Якось потерплю вечір.
Вечір пройшов досить мило. Новоявлені свати посиділи за столом, поїли смачну рибу. Олексій поводився майже нормально, кілька разів тільки анекдоти непристойні розповів. Подружжя чудово провели час.
– Як я скучив, – Олексій з порога обійняв Віру.
– Я теж не могла дочекатися поки Олег до батьків поїде, – шепотіла Віра між поцілунками.
Раптом Олексій відпустив її і застогнав: – Я не можу так більше. Поводжуся, як ненормальний у твоїй присутності. Намагаюся, щоб ніхто не помітив, як мене до тебе тягне. Що робити, га Вірочка?
Вона відійшла до вікна і подивилася на засніжений ліс. Помовчала, потім відповіла: – Олексій, я не знаю. Я Олегу ніколи до тебе не зраджувала. Навіть зневажала невірних дружин. А тепер сама у такій ситуації. У нас з тобою кохання велике. Але і Олег мене любить все життя і я відчуваю таку провину, що покохала тебе, – Віра заплакала.
Олексій обійняв її: – І все ж таки, нам треба щось вирішувати. Звичайно мені шкода Галю, але мені зараз здається, що особливої любові у нас не було. Просто звичка. Але зараз Євген виріс, одружився, опіки не потребує. Я їй все розповім сьогодні. Вирішено.
Віра злякано взяла його руку: – Може не треба?
Він погладив її по щоці: – Треба, Вірочка, треба.
Віра поверталася з дачі на таксі та згадувала. Коли діти зібрали їх усіх для знайомства і Олексій потис її руку, почуття охопили її. Він здивовано дивився на неї і неохоче відпустив її долоню. Пізніше він зізнався, що він мав таку ж реакцію.
А потім на весіллі вони зіткнулися в коридорі ресторану і він взяв її в оберемок і повів у якийсь закуток.
– Не зміг більше, вибач, – сказав він їй потім.
Вона поправляючи волосся сумно відповіла: – Але я навіть ні тобі не сказала. Так що твоє вибач, зайве.
А потім почалися зустрічі крадькома. Де доведеться, доки не настала зима. Вони стали їздити на їхню з Олегом дачу, знаючи, що тут вони будуть самі.
****
Коли ввечері Олегу зателефонувала Галя, Віра застигла. У неї відразу помокрів лоб і долоні. Олег уважно вислухав, а потім сказав: – Не плач, ми зараз приїдемо.
– Віра, збирайся, поїхали. З Олексієм біда. Галя там поки що одна, боїться Євгену зателефонувати.
Віра похитнулася і Олег стурбовано, запитав: – Що з тобою, рідна? Ти вся біла, як стіна.
Віра стримуючи сльози, відповіла: – Просто несподівано. Як сніг на голову. З ним щось серйозне?
Олег знизав плечима: – Я толком і не зрозумів. Галя і сама не знає ще.
Олексій одужав. Віра, як тільки Галя їхала додому, приходила до нього. Гладила його по руці та розповідала новини.
Якось їх застав Олег.
– Віро, а ти що тут робиш? Ми ж завтра збиралися прийти?
– Та я повз проїжджала і вирішила зайти, запитати як справи. А сам то що прийшов?
Олег засміявся: – Те саме…
Віра підозріло подивилася на його відстовбурчену кишеню: – А там що?
Олег зніяковів: – Та ми по крапельці хотіли. Щоб швидше поправився.
Віра засміялася: – Ех ви, чоловіки. Та коли це допомагало?
****
Вночі їй не спалося. Вона з переляком згадувала, як їх з Олексієм чоловік мало не спіймав на гарячому. Вона хотіла його поцілувати. Вже піднімалася, але зачепилася спідницею за стілець. Поки вона з нею впоралася, Олег і зайшов.
Вирішила уявити собі, як вони розлучаються з своїми половинами і будуть жити разом. І з подивом зрозуміла, що далі картинка не вимальовується. Вона не знає його звичок, він її. Це ж треба звикати один до одного, починати жити наново. Ні, вона не може. Руйнувати звичний світ не хотілося. Вона вирішила, що завтра скаже Олексію, що між ними все скінчено.
Вона зайшла тихо в будинок і побачила, як Галя ласкаво годує чоловіка з ложечки.
– Їж, кажу, сир. Він корисний, – сміялася вона.
Він морщився: – Але не люблю я його, ти ж знаєш.
Віра на мить відчула порив ревнощів і зрозуміла, що все правильно. Вони сім’я, тільки кожний зі своєю половинкою. І все має бути як було.
Галя побачила Віру та посміхнулася: – Привіт, Віро. Які всі чоловіки примхливі, чи не так?
Віра кивнула: – Так. Як діти маленькі стають.
Галя встала: – Гаразд, піду тарілку помию, а ти розважи його, Віро, а то він нудьгувати почав.
Віра підійшла до Олексія: – У мене до тебе серйозна розмова.
Він зупинив її: – Я теж хотів тобі щось сказати.
Віра запропонувала: – Давай разом.
Він кивнув.
– Нам треба розлучитися, – сказали вони хором і замовкли.
– Ти перша – сказав Олексій. Вона похитала головою. – А що тут казати? Пізно ми зустрілися. У кожного з нас своє життя і міняти його не треба. Ми зруйнуємо долі нашим сім’ям та дітям. Забудемо про все, що було між нами і намагатимемося цього більше не допускати.
Він криво посміхнувся: – Мені буде важко.
Віра сумно сказала: – Мені теж. Але триматимемося. Ми ж сильні.
Галя зайшла, коли вони сміялися над анекдотом, який згадав Олексій.
– У вас тут весело, – сказала вона.
Віра встала: – Ну добре мені час. Оксана обіцяла сьогодні заїхати за чимось. До побачення. І одужуй, Олексію.
