Головна - Про кохання - Оля приїхала до бабусі Каті в село. Дівчина допомагала бабусі ліпити пиріжки. – Ну і як там твій Сашко? — раптом, запитала старенька. – Ой, бабусю я вже навіть не знаю, він сказав, що у нього є інша, – сказала Оля і заплакала. – Що ж це таке виходить… Зачекай Олю, я зараз тобі дещо дам – це допоможе, – сказала бабуся Катя і пішла щось шукати у шафі

Оля приїхала до бабусі Каті в село. Дівчина допомагала бабусі ліпити пиріжки. – Ну і як там твій Сашко? — раптом, запитала старенька. – Ой, бабусю я вже навіть не знаю, він сказав, що у нього є інша, – сказала Оля і заплакала. – Що ж це таке виходить… Зачекай Олю, я зараз тобі дещо дам – це допоможе, – сказала бабуся Катя і пішла щось шукати у шафі

Зимовим днем Оля приїхала до улюбленої бабусі Каті в село. Дівчина з народження дуже любила стареньку, в них були надзвичайно теплі й довірливі стосунки. Понад усе Олі подобалося слухати її розповіді про молодість, кохання, знайомство з дідусем. З нею можна було поговорити про все на світі й отримати мудру пораду.  

Бабуся й внучка, як завжди в приїзд Олі, ліпили пиріжки. Саме старенька, а не мама, навчила дівчину готувати дуже смачні страви, так що у 18 років вона вже була вправною куховаркою. 

– Ну і як там твій Сашко, Оля? — запитувала бабуся. — Давно з ним бачилися?

– Добре, бабусю, — посміхнулася дівчина і на щоках її заграв рум’янець — вона була по вуха закохана. — Не бачилися вже місяць, тож на наступні вихідні до нього поїду. Так скучила, не можу дочекатися… — вона мрійливо закотила очі. — А він такий закоханий, ти не уявляєш! Постійно пише повідомлення, по телефону балакаємо по чотири години щодня й ніколи не мовчимо. Він не може дочекатися літа, щоб нарешті одружитися. Я теж. — Оля виглядала такою щасливою.

Бабуся Катя також посміхалася, радіючи за онуку, і згадувала свої зустрічі з її дідусем. Вона була такою ж молодою, щасливою, закоханою й безтурботною.

– Звісно, мені трохи страшно виходити заміж так рано. Багато хто мене відмовляє… Та й переїздити в інше місто далеко від батьків і від тебе, бабусю, не хочу… — вона зробила паузу. —Якби ж можна було бути впевненою на сто відсотків, що буду з ним щасливою, але ж таке не дізнаєшся…

Бабуся клала начинку в черговий пиріжок і заліплювала краї тіста.

– Молися, дитино моя. Проси Бога вказати тобі вірний шлях і  він почує. У мене є молитва до Пресвятої Богородиці про заміжжя, я тобі її дам. Тільки треба читати її щодня і від щирого серця.  — Бабуся витерла руки від борошна і дістала молитвослов. — Читай протягом місяця кожного дня і якщо цей Сашко — твоя доля, ви будете разом, а як ні — значить на те воля Божа.

Оля часто ходила до церкви з бабусею, тому слухняно взяла молитвослов і почала читати вже цього ж вечора. У неї не було жодних сумнівів щодо почуттів коханого, але оскільки виходити заміж було трохи боязко, вирішила зробити так, як радить старенька.

На наступних вихідних Оля поїхала до Сашка. Як завжди, час пролетів, наче мить. Вони були такі щасливі, не могли наговоритися, адже бачилися всього лише два дні на місяць. Їм так хотілося, щоб скоріше настало літо, Оля перевелася до інституту в його місті й вони більше ніколи не розлучалися. У цей приїзд юнак подарував їй обручку. 

Молитву вона щовечора продовжувала читати, не пропускаючи жодного дня.

– Як же мені важко відпускати тебе знову, Оля, — мало не плакав Сашко, обіймаючи її. — Чому в нас така доля? Всі пари зустрічаються кожного дня, а ми бачимося раз на місяць. Коли ж це все скінчиться… Я більше не можу. — Він виглядав дуже сумним. — Чому ти не хочеш перевестися в мій інститут зараз, після зимової сесії?

Усі в оточенні Сашка знали, як він кохав Олю. Вона була його першим коханням, як і він у неї.

– Мені теж дуже важко, але не можу отак зараз кинути навчання посеред року й переїхати. Потерпи ще трошечки, всього півроку. — Вона ніжно його поцілувала. 

Взагалі, мама Олі завжди говорила, що поспішати не треба, що вони бачаться так рідко, щоб пізнати один одного добре, так що треба почекати як мінімум до літа, а там буде видно. Сашкові ж хотілося забрати кохану прямо зараз, він чекати не хотів. 

Пройшов рівно місяць з того дня, як Оля почала читати молитву за бабусиною порадою. Закохані спілкувалися щодня, як і раніше. 

Але одного разу Сашко не телефонував, не надсилав повідомлення цілий день. Це було дуже дивно. Таке сталося вперше за рік їхніх стосунків. Оля ж, як юна дівчина, вважала, що писати хлопцеві першій недопустимо, навіть якщо в них вже було все серйозно. Не зателефонував він і наступного дня. Оля не знаходила собі місця і тремтячими руками набрала номер коханого. На її величезне здивування хлопець відповів, як ні в чому не бувало:

– У мене все нормально, я просто гуляв з друзями і був зайнятий, вибач.

По спині в Олі пройшов холодок і руки знову затремтіли. Як же так? Такого ніколи не було! Гуляв з друзями два дні? Був настільки зайнятий, що не міг навіть надіслати їй повідомлення?! 

По голосу Сашка Оля з прикрістю зрозуміла, що він ще й добряче загуляв, хоча таке було вперше. Чи це вона дізналася вперше? 

Ще досі не вірячи в те, що відбувається, дівчина мимоволі згадала про те, що кілька днів тому закінчився місяць читання молитви…

“Це просто збіг такий, Господи? — подумала вона. — Може все ще буде добре?”

Потім хлопець шокував її тим, що він настільки загуляв, що навіть загубив телефон, а потім вони всією компанією шукали його в темряві й сміялися… 

У наступні дні дівчина зрозуміла причину різкої зміни в поведінці нареченого. Пізно ввечері між ними відбулася така розмова: 

– Олю, я більше не можу так жити, постійно тебе чекаючи. Переїжджай одразу після зимової сесії, — просив хлопець.

– Сашко, я тобі вже багато разів говорила — зараз не можу. А переїжджати до мене ти ж не хочеш, то чому я повинна все кидати?

– Я також тобі багато разів пояснював, чому не переїду, тому що ти живеш майже в селі, а я — у великому промисловому місті, в якому я завжди матиму роботу, не те що у вас там… — він зупинився, щоб не наговорити зайвого, адже Оля образиться.

– Значить чекай принаймні до літа. А скоро в мене зимові канікули, буду з тобою цілий місяць, — Оля намагалася знайти хоч якісь слова, щоб його заспокоїти.

– А ще, знаєш, тут така справа… — він заговорив дуже повільно й нерішуче. — Оля, я тут зустрів дівчину… — серце в Олі застукало так, що їй здалося, це почує й він через телефон. 

– Вона в мене шалено закохалася… Вона знає, що я люблю тільки тебе, але ходить за мною, чекає постійно під будинком, телефонує моїм батькам… 

Оля не витримала й зупинила його:

– А що ти?

– Ну… Я ж кажу, вона знає про тебе, але… Олю, я так більше не можу. Якщо ти зараз до мене не переїдеш, мені доведеться бути з нею…

– Доведеться? — вразилася дівчина.

– Олю, я їй сказав, що якщо ти зараз не переїдеш, то я буду з нею…

Вона не дослухала й закричала в слухавку:

– Ну то й будь з нею! Прощавай!

Тремтячими руками Оля почала блокувати його номер. Сльози заливали екран телефону, вона нічого не бачила… Проплакала всю ніч до самого ранку…

Знову згадалися слова бабусі: “Якщо цей Сашко — твоя доля, ви будете разом, а як ні — значить на те воля Божа”. На якусь мить дівчина навіть пожалкувала, що почала читати цю молитву, адже перед тим, як вона це зробила, у них із Сашком все було,як у казці, але тут же сказала собі: “Стоп, хіба можна так думати? Я повинна дякувати Богові за те, що відвів мене від такої людини”.

Оля дуже тяжко переживала зраду нареченого. Їй здавалося, що життя скінчилося. Його батьки багато разів телефонували їй і просили пробачити хлопця, запевняли, що він любить тільки Олю, а ця дівчина причепилася до нього, проходу не дає, от і збила з толку. А що там може бути в хлопчачій голові в 19 років? Але Оля була категоричною: вона також зовсім юна, також знаходиться від нього дуже далеко, але вірна й навіть не дивиться ні на кого іншого. Сам Сашко жодного разу не подзвонив, не вистачило духу…  

Через півроку Оля дізналася, що вони одружилися… Переживши це, вона намагалася жити своїм життям, але не виходило.

Цілих 4,5 роки знадобилося дівчині, щоб прийти до тями й забути перше кохання. Вона вийшла заміж, народила двох діток і стала щасливою.

Про життя ж Сашка вона дізналася від його батьків, які зателефонували через багато років, тому що досі за нею сумували:

– Сашко так і живе зі своєю… Ми її нелюбимо й вона нас теж… Він постійно гуляє, зраджує їй… Ох, Олечко, була б ти з ним, такого б не було…

Оля слухала й розуміла, що дійсно-таки Бог її відвів, і була йому за це дуже вдячною. 

Plitkarka

Повернутись вверх