Віра Іванівна прийшла додому і дуже здивувалася, побачивши сина. Діма вже другий рік жив зі своєю дружиною окремо від них і бачилися вони не частіше, ніж кілька разів на місяць і то тільки у вихідні. А тут прийшов посеред робочого тижня.
– Щось трапилося? – замість вітання запитала Віра Іванівна.
– А ти що, не рада мене бачити? – Спробував пожартувати Діма, але наткнувшись на строгий погляд мами, відповів: – Та від Олени пішов.
– Що значить пішов? – суворо спитала вона сина.
З своїм жорстким характером Віра, взагалі жартувати не дуже любила.
– Ну… ми посварилися, – промимрив Діма, намагаючись усім своїм виглядом показати, що говорити йому на цю тему не хочеться.
– І що? – подивилася вона в очі синові: – Ти бігатимеш до мене після кожної сварки з дружиною?
– Ми розлучаємося! – раптом сказав Діма.
Віра Іванівна продовжувала дивитися йому у вічі і цей погляд говорив про те, що вона вимагає пояснень. Зітхнувши, Діма сказав:
– Вона хоче на мене ще домашні справи покласти. А я з роботи і так утомлений приходжу.
– А тобі, що важко дружині допомогти? – не підтримала його мама.
– І вона мені те саме сказала. Тільки я їй сказав, що жінка – хранителька домашнього затишку, і домашні справи має робити вона.
– І де ти цього нахопився? – спитала його мама, втрачаючи вже всяке терпіння.
Вона втомилася після роботи, їй хотілося прийняти душ, відпочити, спокійно повечеряти з чоловіком, а тут він зі своїми соплями. Та ще з якимись думками середньовічними. Вона все життя прожила із чоловіком, але такого від нього ніколи не чула. Вони разом працювали, разом справи по дому робили, разом дітей виховували і не було у них поділу роботи. А тут, бачите, ЧОЛОВІК у сім’ї знайшовся!
– Я тебе запитую! – крикнула на нього мама так, що якби він не був чоловіком, обов’язково б заплакав. – Ти де цього набрався? Роботу він поділив! А ти їжу втомився добувати? Ви обидва працюєте і ви обоє заробляєте. Значить, і домашні справи разом маєте робити. Чи ти їй запропонував з роботи звільнитися і займатися домом? Ні? Тоді чого випендрюєшся? Ти хоч раз бачив, щоб ми з батьком через домашні справи сварилися? А все тому, що у нас вистачає розуму однаково йти в упряжці.
В цей час з роботи прийшов батько і, побачивши сина, здивовано запитав:
– Щось трапилося?
“Навіть питання однакові ставлять” – подумав про себе Діма, а вголос сказав:
– Ми з Оленкою розлучаємося.
– Ох і нерозумний ти, – коротко відповів батько і поніс на кухню сумку із продуктами.
– Ігоре, наш син – негідник, – сказала чоловікові Віра Іванівна і розповіла про причину сварки.
– І що, він тепер із нами житиме? – Запитав Ігор у своєї дружини, а потім звернувся до сина:
– А ти знаєш, що слово подружжя – це «завжди разом» ? Тому і сімейні обов’язки, ви повинні на рівних виконувати. І якщо один починає відлинювати від роботи, то другому доводиться тягнути за двох.
Діма задумався, але образа на дружину його не відпускала. Він сподівався, що батьки його підтримають, а по суті вони стали проти нього. Далі батьки говорили про Діму, зовсім не звертаючи на нього уваги. Ігор Володимирович викладав продукти з сумки, а Віра Іванівна розкладала їх на місця. Вони всім своїм виглядом показували, що Діма тут зайвий і няньчитися вони з ним не збираються.
Діма дивився на їхню сімейну ідилію і не розумів, як вони, такі жорсткі в житті, поводяться як зайчики.
– Ну, і що ти тут стоїш? Іди з дружиною мирись! – суворо сказав йому батько. – І викинь із голови всю цю каламуть, хто що кому винен! Берегти повинні один одного і допомагати – ось що ви маєте! Все, йди, у нас із матір’ю свої справи.
Діма вийшов від батьків збентежений, не такого прийому він чекав. Зате образа на Олену вже пройшла і він розумів, що й сам добрий, вчинив сварку на порожньому місці. Але одне він таки зрозумів: він хоче побудувати таку саму щасливу сім’ю, як у його батьків.
