Головна - Життєві історії - Наталя цілий день працювала, а коли прийшла до хати, лягла на ліжко і одразу заснула.  Вночі жінка прокинулась і тихо пішла на кухню набрати води. Проходячи мимо кімнати свекрухи, почула дивний шепіт. Зупинившись поруч почула, що Баба Зіна чи то молилася, чи просто розмовляла сама з собою. Наталя прислухалася до слів свекруху і з очей її потекли сльози

Наталя цілий день працювала, а коли прийшла до хати, лягла на ліжко і одразу заснула.  Вночі жінка прокинулась і тихо пішла на кухню набрати води. Проходячи мимо кімнати свекрухи, почула дивний шепіт. Зупинившись поруч почула, що Баба Зіна чи то молилася, чи просто розмовляла сама з собою. Наталя прислухалася до слів свекруху і з очей її потекли сльози

– Бабо! Накривай на стіл, голодний я! – Закричав командним голосом Дмитрик, ледве забігши в двір.

 Він чув як батько, повертаючись додому, просив вечерю у баби. За ним і повторював.

 – Вже стоїть все Дмитрик, давно тебе чекає, все вже готово, – баба Зіна витирала руки об фартух, кваплячись обслужтити онука.

Зінаїда Олексіївна вже сім років жила з сином і його сім’єю. Коли її чоловік покинув це світ, син Іван забрав її до себе, а її будинок продали. Не стала сперечатися баба Зіна, та й вік вже не той. Не на вулиці ж залишили, і на тому спасибі. Виділили старенькій маленьку кімнатку, там і тепло і нам не заважаєш.

Дружина сина, Наталя, не у захваті була від того, що свекруха тепер житиме з ними. Постійно придиралася до всього, що робила баба Зіна по дому. То посуду не так помиє, то суп не такий зварить.

 – Навіщо твоя мама знову у веранді свої порядки наводила? Скільки разів говорила, щоб не совалася туди! – вимовляла чоловікові Наталя.

 – Це ваші жіночі справи, самі розбирайтеся, – відповідав їй Іван.

Так повелося, що стали в сім’ї бабу Зіну називати просто – баба. Баба, та баба! Ніби й немає в неї імені, ніби не можна говорити баба Зіна чи бабуся.

 – Бабо, ти знову курей не закрила! Всі по двору розбіглися. Сама підеш їх збирати чи мені бігати за ними? – сварилася невістка з свекрухою.

 – Я сама, сама Наталю прижену їх в курник. Ти вже вибач мене, очі погано бачать, не помітила відкриту клямку, – виправдовувалася баба Зіна.

 – Одні проблеми з тобою, бабо. Ти вже краще взагалі ні до чого не торкайся, ніж потім за тобою все переробляти, – Наталя закотила очі і пішла місити тісто на пироги.

Онук Дмитрик, бачачи як мама ставитися до баби Зіни, теж став за нею наслідувати. Всі діти вони ж такі – що бачать у дорослих, тому і вчаться. Це потім вже у кожного свій характер, свої висновки. А поки малі – у всьому наслідують дорослих, які їх виховують.

 – Бабо, ти що там возишся? Вічно тебе не дочекаєшся! – десятирічний Дмитрик робив серйозне обличчя, повторюючи за матір’ю в такі моменти.

 – Ось, несу вже Дмитрик, їж, будь ласка, – баба Зіна поставила перед онуком тарілку наваристого борщу.

Осінню син Іван занедужав. Спершу він не звертав увагу на недугу – пройде. Але незабаром терпіти стало важко, довелося піти до місцевого фельдшера. Той, оглянувши його, відразу ж дав направлення у райцентр. Після всіх обстежень поклали Івана в лікарню, тому як недуга була серйозною, відкладати було не можна. Наталя дуже переживала за чоловіка, постійно їздила до нього, возила домашню їжу. Тяжко в сім’ї без господаря стало, все на ній тепер.

 – Бабо, я з ранку до Івана поїду, ти курей нагодуй, Дмитрика на вулицю не пускай, холодно зараз, – наказувала Наталя бабі Зіні.

 – Їдь їдь Наталю, все зроблю, не переживай. Бог з тобою, все буде добре і поправиться Іван скоро, – тихо відповідала бабуся.

По приїзду назад Наталя побачила брудні чобітки сина в коридорі і зрозуміла, що Дмитро все одно був на вулиці.

 – Казала ж тобі, бабо – не пусти його гуляти! Що ж ні чого довірити тобі не можна! – бурчала невістка.

 – Тaк Нaтaлю, я і не пускaлa. А як тільки вийшла курам зерна дати, він і вискочив, не встигла я і огледітися, – виправдовувалася баба Зіна, ховаючи очі.

 – Та що ж це таке! Чоловік занедужав, син не слухається, ще й ти така! Від тебе одні проблеми, бабо! – втомлена Наталя впала на ліжко в сльозах, так і заснула.

Насправді не була Наталя злою. Сама вона була з дитячого будинку, з малих років там росла. Не привчена вона була до ласки і добра. Не вміла вона по-іншому, крім як командно вигукувати про все, що потрібно. Сердце її не було відігріте з дитинства, тому і вела себе так. Та й коли душі грітися, коли постійно потрібно працювати, та сімєю управляти. Чоловік хоч і любив її, але також був скупий на емоції. Так і жили, як багато хто на світі – робота, господарство. А на вечір від втоми з ніг валиться, не до душевності.

Незважаючи на те, що невістка заснула, баба Зіна тихенько вмила онука і поклала спати. Сама замкнула двері, вимкнувши скрізь світло. Сумно їй було на душі. Вона не злилася на невістку, тому як розуміла, що нелегко їй приходиться, від того і кричить вона на неї і зривається.

Вночі Наталя прокинулась від спраги і тихо пішла на кухню набрати води. Проходячи мимо кімнати баби Зіни, почула шепіт свекрухи. Зупинившись поруч, стала прислухатися. Баба Зіна чи то молилася, чи просто розмовляла сама з собою:

 – Господи Боже помилуй нас. Господи, допоможи синочку моєму, Івану, врятуй його від недуги. Забери краще мене, я своє пожила і тільки всім заважаю. Господи, дай сил Наталі, допоможи їй все витримувати і винести всі тяготи. Нелегко їй приходиться зараз, допоможи їй вистоять. Забери моє життя, але дай здоров’я сину, невестці і онуку. Отче наш, нехай у них все буде добре, нехай все налагодиться.

Наталя слухала свекруху і з очей її текли сльози. Вперше в житті вона прониклася теплими почуттями до баби Зіни. Не знала вона материнської ласки і любові раніше. Ніхто не молився за неї, не благословляв. А баба Зіна, яку вона так часто ображала, просила за неї у Бога. Соромно стало Наталі за все, що між ними було. Зрозуміла Наталя, що погано це – не проявляти терпіння до стареньких. Що не зі зла вони щось не те роблять, а тому що старенькі, руки – ноги не слухаються, що терпиміше треба бути. Цієї ночі відігрілося серце Наталі, пішов холод разом зі сльозами.

Зранку син Дмитрик голосно вигукнув:

 – Бабо, неси чай! Встав вже я, чуєш?

 – Зараз, зараз Дмитрику. Зараз чайник поставлю, – баба Зіна заметушилася на кухні.

 Наталя підійшла до сина, строго поглянула на нього і сказала:

 – Не баба вона тобі! А бабуся, або баба Зіна. Віднині так називай бабусю, запам’ятай це.

Дмитрик дуже здивувався, але сперечатися з матір’ю не став. Тому як була вона для нього авторитетом. І якщо вона так сказала, значить так і потрібно робити.

Наталя увійшла на кухню, де метушилася баба Зіна, поспішаючи зібрати сніданок онуку.

 – Зараз, зараз Наталю, я все приготую, – свекруха незграбно наливала чай, боячись розсердити невістку.

 – Я сама, – тихо сказала Наталья, – я сама приготую … мамо. Іди за стіл, я сама все принесу, мамо…

Plitkarka

Повернутись вверх