Вони мешкали в одному під’їзді. Жанна із чоловіком Віктором, і Віра з двома дітьми.
Чоловік її поїхав на заробітки в Польщу, там і лишився – знайшов собі іншу.
Віра поплакала, і почала жити, як виходило. А виходило по-різному…
Одна, з двома маленькими дітьми… Працювала на підробітках… Важко було Вірі.
Їй було трохи соромно, але вона дуже заздрила сусідці, Жанні. Вона вважала, що їй дуже пощастило з чоловіком.
Віктор був роботящий – все в дім. А вдома він був рукастим. Постійно щось майстрував, ремонтував.
Але Жанна не цінувала свого чоловіка. У неї в голові були вечірки, ресторани і шопінг. Вітя любив дружину, і ні в чому їй не відмовляв. Після гостей і ресторанів, втомлений і не виспаний, він їхав на роботу.
У вихідні він супроводжував Жанну по магазинах, де вони купували їй обновки.
Віра тільки зітхала, дивлячись на те, як сусідка змінює вбрання. Вона вже й забула, коли купувала собі хоч щось.
Потай Віра поглядала на Віктора, сподіваючись, що цьлгл ніхто не помічає.
-От би мені такого чоловіка! – думала вона. – Навіщо він Жанці?
Вона відчувала – сусідка не любить його і не цінує.
Жанна була вертихвістка. Їй уже набридло хороше ставлення Віктора, і того й дивись, що махне хвостом наліво.
Так і вийшло, Віра як у воду дивилася. Жанна пішла на чергову вечірку без Віктора. Він був зайнятий на роботі.
Вона й сама не помітила, як захопилася там новим знайомим, колегою чоловіка подруги, красенем Артемом.
Ось тільки Жанні не пощастило. Артем був неодружений, зате у нього був багаж посерйозніше – мати-професорка. Таїсія Георгіївна. Дізнавшись, що у сина роман, вона швидко з’ясувала все про кандидатку, і ахнула.
-Негайно припини ці стосунки! – сказала вона.
-От ще! – відмахнувся Артем. – Вона мені подобається.
-А те, що твоя Жанна одружена, тебе не бентежить?
-Мамо, я ж не збираюсь одружуватися з Жанною, – знизав плечима він.
Мати виказувала Артему, що якщо син не припинить ці ганебні стосунки, тоді вона їх припинить сама.
Легковажний Артем легковажно й відмахнувся. А далі все сталося дуже швидко та малоприємно.
Зрозумівши, що син її не почув, Таїсія, недовго думаючи, попрямувала до Жанни додому, і влаштувала сварку.
Жанна навіть не збентежилась. Вона сказала, що вони дорослі люди, і розберуться самі.
Того дня Віктор прийшов з роботи раніше. Він відкрив двері і почув на кухні жіночі голоси.
Віктор прислухався і раптом застиг. Його дружина говорила якійсь жінці про нього дуже неприємні речі.
Віктор також почув багато чого цікавого про свою дружину. І з її вуст у тому числі.
Послухавши хвилину, він вирішив, що досить.
Віктор зайшов на кухню, став у дверях і пильно подивився на Жанну.
У квартирі раптом стало так тихо, що чути було, як пташки співають за вікном.
Таїсія побіліла. Вона хотіла поставити на місце подружку сина, але в неї і в думках не було так її підставляти.
Жанна напружено думала, що ж встиг почути чоловік, і чи не можна якось відбрехатися. Вона вирішила спробувати:
-Ее… Це наша нова сусідка. Прийшла відкривачку попросити.
І вона підмигнула Таїсії.
-Так. І я вже йду, – підтвердила мати Артема.
-Ви продовжуйте, – сказав задумливо Віктор. – Не треба йти через мене. Я почув достатньо. Мабуть, піду я.
-Вітю, це не те, що ти подумав, – жалібно сказала Жанна.
-Так… – нерішуче підтвердила Таїсія.
-Ну звісно, – погодився Віктор і вийшов з квартири.
Він йшов рішуче і не озираючись. Спускаючись по сходам, Віктор намагався тримати себе в руках, але виходило погано. Йому було якось аж жарко.
-Боже мій! Що це з тобою, сусіде? – почув він раптом жіночий голос.
То була Віра.
Вона завела його до себе квартиру. Віктор озирнувся – він ніколи тут не був. Він сидів у кухні на старенькому дивані, а Віра дала йому чашку чаю з мʼятою.
-Випий. Випий, швидше, – сказала вона.
-Спасибі, – подякував чоловік.
-Ти такий аж білий був. Сталося щось? – запитала Віра.
Віктор не пояснював, що з ним трапилося. Він допив чай, побачив зламану розетку над диваном, полагодив її і пішов.
Він помітив, що такої роботи у Віри в квартирі було купа.
Кранів та розеток тільки на тиждень вистачить, мабуть. Чоловічої руки у будинку зовсім не відчувалося. А в решті був порядок.
У Віри було дуже скромно, але чисто. А от його дружина не дуже турбувалася про чистоту в квартирі. Іноді Віктор прибирав квартиру сам, іноді викликав прибиральницю.
Свої речі з дому він забрав, коли Жанни не було. Вона кілька разів телефонувала, але Віктор не хотів розмовляти. Спускаючись сходами з сумкою, він подумав, і подзвонив у двері до Віри.
-Сантехніка викликали? – не надто весело пожартував він.
Віра посміхнулася і впустила його в квартиру.
Діти Віри цього разу були вдома – дівчинка років восьми, і хлопчик, років на два-на три молодший за сестру. Вони стояли неподалік і спостерігали за тим, як він ремонтує дверцята шафи. Не шуміли, не чіплялися з розмовами.
-Як вас звуть? – запитав Віктор.
-Ліза! Андрій! – відповіли вони хором.
Віктор завжди хотів дітей, але Жанна все була не готова. Вона вважала себе молодою і хотіла пожити для себе.
-Ану, хто плоскогубці мені подасть? – сказав він.
Дівчинка підштовхнула брата і сказала:
-Іди, допоможи. Ти у сім’ї чоловік.
Пацан, посопуючи, витяг плоскогубці, акуратно притримуючи коробку з набором викруток, і подав Вікторові.
Потім Віра вмовила Віктора повечеряти з ними. Ніяких делікатесів у неї на столі не було, але все виявилося дуже смачним і ситним. Віктор поїв, подякував і зібрався йти.
Віра провела його в коридор, і запитала, дивлячись кудись у стіну:
-Може, залишишся?
Він їй так подобався, що вона аж дивитись на нього не могла. Та й взагалі, Віра не була майстринею у спілкуванні з чоловіками. Не була така гарна, як дружина Віктора.
Але вона могла й хотіла любити – можливо, це було тим, чого Віктор найбільше потребував на той момент. І він залишився. Несподівано для самого себе.
Діти звикли до нього досить швидко. Віктор через кілька місяців уже й не задумувався, що це не його діти. Якось випадково, але вкрай вдало все склалося. Він зрозумів різницю. Виявляється, буває так, що кожен твій вчинок цінують на вагу золота. Віктор і не знав, як це.
Жанна спробувала жити з Артемом. Він виявився зовсім непристосований до сімейного життя, і на радість його мами, Таїсії Георгіївни, незабаром повернувся додому. Вона вже злякалася, що вертихвістка Жанка його ще одружить на собі.
Минуло близько року. Якось увечері Жанна підстерегла Віктора у дворі. Він мало не пройшов повз, що дуже її здивувало. Але надія все ще була.
-Вікторе, вибач! – сказала Жанна. – Я помилилася.
Він зупинився і подивився на неї з подивом.
-Привіт. Ти чого?
Жанна подумала, що він не почув. Не зрозумів. Кинулася пояснювати. Яка вона була неправа, яка тепер нещасна, і все б віддала, щоб повернути їхню сім’ю.
Віктор ввічливо вислухав її полум’яну промову і сказав:
-Жанно, все гаразд. Я не серджуся на тебе. Ти вибач… Мене чекають.
І обернувся, щоб піти. Вона не вірила своїм вухам та очам, але це відбувалося з нею. З ними. Вітя йшов від неї до цієї замарашки Вірки та її дітей.
-Вітю, ти ж мене любиш! – вона спробувала затримати його за руку.
Чоловік руку забрав, посміхнувся і похитав головою.
-Ні. Вибач. Не люблю. Усього найкращого, Жанно.
-Як ти насмілився мене розлюбити! – вигукнула вона.
У голосі Жанни був розпач.
Віктор практично вже пішов, він відчинив двері в під’їзд і зробив крок усередину. Перш ніж зникнути з очей, чоловік повернувся і сказав:
-Жанно, життя таке коротке! Мені просто ніколи бути нещасним. Сумувати за тобою. Ну, я не маю на це часу. Вибач…
Вона лишилася стояти, думаючи над його словами. Жанна почувала себе зараз саме глибоко нещасною.
Вона розуміла, що сама створила собі це нещастя. Але повернутись назад і змінити минуле вона не могла.
Час нам непідвладний. Його ніколи не вистачає. Не витрачайте життя на смуток і будьте щасливі!
