Щоранку Вероніка вставала о шостій годині, щоб встигнути приготувати гарячий сніданок для чоловіка та дітей.
Жінка дуже любила свою сім’ю і намагалася, щоб удома завжди було чисто і затишно.
З чоловіком Олегом вони були одружені вже сімнадцять років. У сім’ї було троє дітей. Старшому синові Андрію нещодавно виповнилося п’ятнадцять, дочці Уляні тринадцять, а молодша донька Марина цього року пішла до другого класу.
Раніше Вероніка працювала дизайнеркою, вони з Олегом так і познайомилися.
Вероніка займалася дизайном його нової квартири, а зрештою стала там хазяйкою.
Після народження третьої дитини Олег сказав дружині, що їй не треба повертатися на роботу, а варто повністю присвятити себе сім’ї.
– Я добре заробляю, і тобі не треба більше бігати між роботою й сім’єю, – сказав чоловік, і Вероніка з ним погодилася.
– І, справді, яка робота з трьома дітьми, – подумала вона, повністю поринувши у ведення домашнього господарства.
Вона почала освоювати нові рецепти, щоб радувати свою сім’ю смачними та різноманітними стравами, дім намагалася тепер утримувати в ідеальній чистоті, роблячи щоденне вологе прибирання.
Раніше, коли вона працювала, у Вероніки частенько не доходили руки перебрати речі в шафах і вчасно витерти пил не завжди вдавалося, а тепер, коли вона займалася тільки сім’єю та домом, їй хотілося, щоб все блищало і виблискувало, а в повітрі був смачний аромат свіженької випічки.
– Ось як не зайду до тебе, ти завжди або з ганчіркою по квартирі бігаєш, або біля плити крутишся, або купу одягу прасуєш, – сказала Вероніці подруга Ліляя, якось зайшовши до неї в гості. – Нам з тобою навіть ніколи просто посидіти і поговорити за чашкою чаю. Ти взагалі відпочиваєш коли-небудь?
– А коли мені відпочивати? Та й про що ти говориш, я ж не працюю, завжди вдома.
– Ага, а домашні справи, як відомо, ніколи не закінчуються.
– Це точно, – погодилася з подругою Вероніка. – Наче і вдома зараз сиджу, а часу все одно не вистачає. Я навіть снідаю й обідаю на ходу. Поки своїм сніданок готую, сама швиденько щось зʼїм. І в обід так само, зʼїм щось між ділом і біжу далі справами займатися.
– Зʼїм, між ділом… Що це за життя таке – весь час на ходу?
– Та в радість мені таке життя, Лілю, – посміхнулася Вероніка. – Я ж про сім’ю свою дбаю. Про чоловіка, дітей…
– А ти ж, між іншим, дуже талановита дизайнера, – нагадала подруга.
– Та коли це було, – махнула рукою Вероніка, нарізаючи морквину для плову. – У минулому житті, мабуть.
– От і даремно ти так. Про себе зовсім не думаєш. Дивлюся, волосся давно не фарбувала, манікюр не робиш.
– А навіщо мені манікюр? Раніше я весь час на людях була, а зараз удома. Волосся, правда, пора пофарбувати, та все не можу знайти час, щоб у перукарню записатися. То одне, то інше. Все на бігу.
– Не можна так, Вероніка, це я тобі, насамперед, як лікарка говорю! – зітхнула Лілія, яка вже не вперше заводила з подругою подібну розмову, та тільки все безрезультатно…
…У понеділок вранці Вероніка прокинулася від дзвінка будильника, хотіла одразу встати з ліжка, але відчула, що сил майже немає. Ще ввечері вона відчувала якесь незрозуміле нездужання, але подумала, що просто втомилася і за ніч все пройде.
Жінка подивилася на сплячого чоловіка і подумала про те, що вчора обіцяла приготувати йому на сніданок млинці, а діти чекають її оладки й свою улюблену кукурудзяну кашу.
Ні, вона не може дозволити собі валятися в ліжку і нічого не робити.
Андрійку ще сорочку треба попрасувати, а дівчаткам блузки…
Вони ж не впораються без неї…
Ледь-ледь, але Вероніка все ж встала з ліжка, дійшла до ванної і стала під душ, сподіваючись, що він її підбадьорить.
Але стало тільки гірше…
Вероніка дістала термометр з аптечки і переконалася, що в неї майже тридцять дев’ять…
Як недоречно. Вероніка давно так не буда слаба, щоб з температурою. У дитинстві, мабуть, це було востаннє.
А потім вона завжди вважала, що має хороший імунітет. І ось на тобі…
Треба випити щось від температури і зайнятися начинкою для млинців.
Добре хоч, що самі млинці вона з вечора напекла. І оладки дітям треба зробити, вона ж обіцяла, діти так люблять їх вранці, зі сметанкою…
Жінка прийняла пігулку, дістала з холодильника фарш, упаковку вже розпочатого кефіру і відчула, що її ноги не слухаються, а голова раптом так закружляла, що Вероніка зрозуміла – ще трохи, і вона не витримає…
– Мамо, що з тобою? – як у тумані почула вона голос Уляни.
Дівчинка прокинулася раніше, аніж зазвичай, тому що захотіла в туалет і побачила свою маму, яка сидить на підлозі біля відкритого холодильника.
Уляна розбудила батька. Олег на руках приніс Вероніку в кімнату, вклав на ліжко і подзвонив у швидку. Жінку забрали в лікарню…
…– Ну що, любі, довели дружину і матір до лікарні, – сказала Лілія до Олега та дітей, коли вони прийшли дізнатися про самопочуття Вероніки.
– Чому ми? Що ти таке кажеш, Лілю! – спробував обуритися Олег.
– Кажу те, що є. Вона зізналася мені, що вже не один день недобре почувалася, але продовжувала бігати по квартирі, щоб забезпечити вам гарячі сніданки та обіди, щоб дім сяяв чистотою, а в шафі були ідеально випрасувані сорочки і блузки.
Ви ж все на її тендітні плечі звалили, по господарству взагалі не допомагали, ось і маєте.
– Лілю… Ми й не думали… Вероніка ніколи не скаржилася, казала, що їй в радість дбати про нас… – розгублено відповів Олег.
– А що з мамою? – схлипували Уляна й Марина. – Вона видужає?
– Все так серйозно, правда? – запитав Андрій.
Хлопець намагався триматися, але теж ледь стримував сльози.
– Дуже серйозно, але, на щастя, вона вчасно опинилася у лікарні. Не хвилюйтеся, тепер все добре. Але ви повинні мені дещо пообіцяти, – строго сказала Лілія.
– Все що завгодно! – майже хором вигукнули чоловік та діти Вероніки.
– Ви маєте тепер її дуже берегти. Давати можливість виспатися і не перевантажувати роботою. Невже, окрім Вероніки, нікому посуд помити? Уляна, Андрій, впораєтеся?
– Звісно, – запевнили діти.
– І сніданки можна іноді самим готувати, це ж не складно. А ще, Олеже, зроби Вероніці подарунок, як тільки вона вийде з лікарні. Купи сертифікат в салон краси. Їй дуже потрібні позитивні емоції. Все зрозуміло?
Олег і діти закивали, а Ліля з полегшенням зітхнула.
– Молодці! Завтра зваріть для мами курячий бульйон та морс. А до виписки не забудьте навести вдома ідеальний порядок, вашій мамі не можна бути в пилюці…
…Через десять днів Вероніку виписали з лікарні, хоча вона й просила подругу відпустити її додому раніше.
– Я добре почуваюся, чесне слово. Спереживалася вся. Як вони там без мене? Харчуються, напевно, як-небудь і дім брудом заріс.
– Ти про себе маєш думати, Вероніко, про своє здоров’я, а за них не турбуйся, впораються. А так переживатимеш, я тебе ще на тиждень тут залишу!
Вероніка повернулася додому і застигла на порозі від здивування.
У квартирі було чисто, хоча вона очікувала побачити там повний безлад і товстий шар пилу. А на кухні її чекав свіжий обід.
– Я приготував борщ, а Уляна з Андрійком котлети, – не без гордості сказав чоловік.
– А я салат зі свіжих овочів! – додала Марина.
– Ох, нічого собі, – Вероніка не вірила своїм очам.
Після обіду, який виявився дуже смачним, Вероніка поривалася помити посуд, але чоловік й діти її зупинили.
– Тепер посуд митимемо тільки ми, – категорично заявив чоловік. – І сніданки самі готуватимемо, а ти спи, не треба більше вставати о шостій ранку, щоб нас нагодувати. Ми ж не малі діти, самі про себе подбаємо, і про тебе також.
– Матусю, ми дуже тебе любимо, – сказала Марина.
– І я вас, мої рідні, – майже розплакалася Вероніка, обіймаючи дітей та чоловіка.
– Лілю, ти що таке моїм наговорила? – запитала Вероніка у подруги, коли в неділю вони разом вирушили в салон краси на манікюр та спа-процедури.
– А що я такого наговорила? – хитро посміхнулася подруга.
– Ну про те, що мене могло не стати… Це ж не так. Для чого ти перебільшила? Вони мені тепер удома майже нічого робити не дозволяють. Дівчата навіть свої кофтинки самі прасують і сорочки батькові й братові.
– А тобі хіба зараз погано? Вранці спиш вдосталь, часу вільного тепер багато.
– Ні, мені дуже подобається. Мої, виявляється, такі самостійні! Усе можуть. І приготувати, і попрасувати.
– Ось! Для цього й треба було їм сказати оте все, бо звалили на тебе всю домашню роботу, наче ти залізна.
– Ну ти й хитрюга, Лілю!
– Та не могла я більше дивитися, як ти живеш на бігу, і про себе зовсім не думаєш. А як до тебе достукатися, якщо ти мене не чула. От і довелося скористатися з твоєї хвороби і схитрувати. Я ж твоя найкраща подруга.
– Я люблю тебе, Лілю. А знаєш, я ж вирішила на роботу повернутися.
– Справді? Ось це новина, я дуже рада.
– Ага, спочатку на пів ставки, а там побачимо. Ну а чого вдома киснути, коли мої й самі добре справляються.
– Правильно мислиш, Вероніко. Тоді швидше біжимо красу наводити!
– Біжимо. А потім до мене на чай, Олег з Уляною сьогодні пиріг печуть, з вишнею.
Подруги засміялися і щасливі зайшли у салон краси.
