Наталя розлила по тарілках наваристий борщик, поставила хліб і сметану.
– Олежику, Тетянко, ходіть вечеряти! – покликала вона чоловіка й дочку.
Вся родина сіла за стіл.
– Дуже смачно, Наталко, – нахвалював борщ Олег.
А дочка Тетяна сиділа мовчки й загадково помішувала ложкою в тарілці…
– Мамо, тату, ми з Миколою вирішили одружитися! – раптом радісно вигукнула вона.
– Що-о?! – Наталя від несподіванки аж підстрибнула на стільці. – З Миколкою?! Ти зовсім, чи що?
– А що ж тут такого? – Тетяна здивовано дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається.
– Як що, Тетяно? Ви ж недавно з ним познайомилися! Ти ж його до ладу ще не знаєш!
– Все, що треба, я про нього дізналася, мамо, – посміхнулася дочка.
– Що ти дізналася?
– Те, що він мене кохає!
– І що? – мама знизала плечима.
– Як – і що? Хіба мало цього?!
– Звичайно. Адже він у тебе – перший хлопець, якщо ми з татом не помиляємося. Правильно?
– Ну так, перший.
– Ось бачиш. Виходить, ти вирішила вийти заміж за першого зустрічного?! Так не можна.
– Наталю, ти даремно так говориш, – нарешті подав незадоволений голос її чоловік Олег. – На мою думку, Микола хороший хлопець. Нехай вони одружуються.
– Ну і що, що хороший? Ніхто й не каже, що він поганий.
– То в чому ж річ, мамо? – здивовано запитала Тетяна.
– Ти що, справді, не розумієш? Не можна дівчині виходити заміж за першого зустрічного!
– Чому не можна?
– Тому що тобі треба, для різноманітності, позустрічатися ще з ким-небудь. А потім ще з одним…
– Навіщо?! – з подивом дивився батько на дружину.
– А раптом вона знайде собі нареченого кращого, аніж цей Миколка?
– Мамо, ти що таке говориш?! – Тетяна побіліла. – Я що, маю вибирати собі чоловіка, як якісь черевики, чи сукню?
– Так, Наталю, ти щось не те говориш, – підтримав дочку батько.
– Ну чому ж не те? – впиралася мама. – Вибір чоловіків величезний! Якщо не поспішати, не квапитися, то можна вибрати собі такого чоловіка! Такого…
– Наталко, припини! – вигукнув батько. – Микола – хороший хлопець.
– Так я ж не кажу, що він поганий! Я кажу, до чого нашій Тетянці такий поспіх?
– Мамо, я його люблю! – твердо сказала дочка. – Тому я й поспішаю!
– Ну то й що, що ти любиш? Молодець. Але, можливо, десь поруч ходить інший, якийсь Василько, якого ти полюбиш ще дужче. Може бути таке?
– Я не хочу любити ніякого Василька!
– І правильна, дочко! – підтримав Тетяну бвтько. – У тебе чудовий хлопець. Тримайся за нього обома руками.
– Чудовий він то чудовий, але все одно – перший зустрічний! – не здавалася мама. – Я, між іншим, перш ніж вийти заміж…
Вона раптом застигла, побачивши здивований погляд чоловіка, і вже обережно додала:
– Я дуже довго думала…
– Та що ти не кажеш? – батько почав дивиться на дружину пильним поглядом. – Отже, перш ніж я в тебе з’явився, ти багатьох наречених перебрала?
– Припини таке говорити при дочці, – спробувала приструнити чоловіка дружина, але той зробив очі ще підозрілішими.
– Значить, он як усе було? І довго ти вибирала мене?
– Не довго… – зніяковіла Наталя. – Але я… Я не поспішала… Ти ж пам’ятаєш, що я довго думала, коли ти зробив мені пропозицію…
– Пам’ятаю, пам’ятаю… – чоловік спохмурнів на обличчі. – І я тільки тепер зрозумів, чому ти так довго думала. Бо ти важко вибирала… У тебе, мабуть, було одразу кілька наречених… І скільки їх було, якщо не секрет?
– Не було в мене більше! – вигукнула жінка. – Ти був єдиний. Просто дівчина ніколи не має поспішати. Так казала мені моя мама.
– Ах, твоя, мама? А моя мама мені казала – чим більше шукаєш, тим більше розчаровуєшся! Тому, Наталю, ти в мене теж була, як ти кажеш, перша зустрічна!
– Я?! Перша зустрічна?! – Наталя невдоволено скривилася.
– Так. Окрім тебе в мене взагалі ніколи нікого не було. Навіть у школі я ні з ким із дівчат не дружив.
– Не може бути… Перша зустрічна… І взагалі, почуватися першою зустрічною – це так неприємно…
– Чому неприємно? – разом спитали батько з донькою.
– Ну як чому? Ви прислухайтесь! Перша зустрічна… Фу… Наче я випадкова… Ну, не могла я бути в тебе першою. Я ніколи в це не повірю.
– Чому? – здивувався чоловік.
– Бо ти в молодості був красенем! Мені тоді здавалося, що за тобою всі дівчата бігають.
– А тато у нас і зараз гарний! – усміхнулася Тетяна.
– Ну, так… Не те, що я. Я й у молодості якоюсь там особливою красою не виблискувала…
– Ну, що ти сьогодні цілий день нісенітниці говориш? – обурився чоловік. – Ти у нас завжди була красунею. І Тетяна вся в тебе.
– Не вигадуй! – обурено вигукнула мама. – Наша Тетянка тільки в тебе!
– А я, говорю, в тебе! – твердо сказав батько.
– Ви чого це? – Тетяна з подивом дивилася на батьків. – Ви що вже на ґрунті кохання почали сваритися?
– Що? – батьки застигли.
– Я говорю, що з вами сьогодні? Ви чому такі дивні?
– Та як тут не бути дивною, – пробурмотіла Наталя. – Ти ж виходиш заміж… У мене від цього голова йде обертом.
– І правильно робить, що заміж виходить… – У голосі батька теж почулася туга. – Микола буде хорошим чоловіком…
– Ну, гаразд, здаюся… – зітхнула мама. – Тим більше, що він мені теж подобається. Але так швидко заміж … Так одразу.. І за першого зустрічного…
– Тільки так, і не інакше! – знову заперечив батько.
– Які ж ви у мене, все таки… – Тетяна вже весело сміялася…
