Валентина поверталася з роботи, несучи в руках важкі пакети. Вона давно звикла до того, що їй доводилося тягати тяжкості.
Незважаючи на те, що Валентина була одружена, чоловік їй зовсім не допомагав. У їхньому невеликому селі, він вважав за краще розважатися десь з друзями, а не допомагати дружині.
Валентина тягла сім’ю одна. Доросла донька навчалася у місті, приїжджала тільки на вихідні, та й яка від неї допомога, їй ще самій допомагати треба!
Валя на секунду зупинилася, відпочила, і продовжила свій шлях. Вона вже понад десять років працювала на пошті. І обов’язково в день зарплати заходила до сільського магазину, щоб купити дещо з продуктів.
Валентина чудово знала, що зараз прийшовши додому, швидше за все, у них із чоловіком буде знову сварка, адже він почне просити у неї гроші, щоб десь знову загуляти. Коли у дружини зарплата, Ігор знав точно.
І ось уже вдалині виднілася її хата, Валя ніколи не думала, що житиме так. Вона завжди мріяла про те, що в неї буде люблячий чоловік, який її підтримуватиме, допомагатиме з домашнім господарством, а не ходити по селі цілими днями.
Але якщо подумати, виходила вона заміж зовсім за іншу людину, на той час Ігор був перспективним, і багато дівчат із цього села мріяли познайомитися з ним ближче. Але Ігор вибрав її, і буквально через рік вони одружилися, а потім народили Анастасію.
Ігор позав гуляти одразу, як втратив роботу. Пилорама, де він працював, закрилася. Із цього все й почалося.
Ні, не можна сказати, що Валентина нелюбила цю людину, вона ставилася до неї нейтрально. Про розлучення вона думала раніше, зараз якось із цим змирилася, та й не хотіла вона місцевих смішити.
Увійшовши до будинку, вона зловила на собі невдоволений погляд чоловіка, який сканував її та пакети в руках.
-А ти що мені нічого не купила?
-Ігоре, ось купила хліба, ковбаски купила.
-Та навіщо мені твоя ковбаса, адже ти чудово знаєш, що я від тебе хочу.
-Ігор, я прошу тебе, давай хоча б сьогодні не будемо сваритися.
– Бач, розмріялася, я з тобою і не сварився, я просто питаю, чому ти мені нічого не принесла!
Валентина важко зітхнула, і пішла на кухню розбирати пакети, Ігор ще кілька разів приходив і висловлював їй свої невдоволення.
Так і проходило життя цієї жінки. Вона вже ні про що не мріяла, єдине, що хотіла Валентина, так це щоб Настя знайшла собі хорошого чоловіка, і ніколи не зв’язалася з такими, як її батько.
Але якось у житті Валентини відбулися деякі зміни. Це був звичайнісінький день, жінка, як завжди сиділа у себе на роботі, і нервово поглядала на годинник, чекаючи закінчення робочого дня. Вона розуміла, що прийшовши додому, вона має прополоти величезний город, і чоловік знову їй не допоможе. А ще сьогодні непогано було б заготовити сіно.
Майже під закриття, до будівлі пошти під’їхала дорога машина. Валентина виглянула у вікно, їй стало дуже цікаво, хто до неї приїхав.
І побачивши знайоме обличчя, жінка навіть похитнулася. Із дорогої машини вийшов її однокласник, Василь, котрий колись за нею бігав.
Чоловік увійшов у будівлю та привітався з Валентиною.
– Здрастуйте, мені повинен був лист прийти, точніше матері моїй, я хочу його отримати.
– Василю, ти, що мене не впізнаєш? – трохи здивувалася Валентина.
Чоловік примружив очі і дивився на жінку, але незабаром похитав головою.
– Хіба ми знайомі?
Невже я так змінилася, Василю, це ж я Валя. Ну ми з тобою ще у дев’ятому класі за однією партою сиділи.
– Валя, не може бути! – вигукнув він.
Валентина помітно почервоніла, вона зрозуміла, що роки, проведені поряд з Ігорем, давали про себе знати, дрібні зморшки покривали її обличчя, адже жінці було вже трохи за 40, а однокласник, який колись її любив – не впізнав її…
Коли Василь нарешті впізнав ї, між ними почалася жвава бесіда. Він розповів про те, як одружився та став щасливим батьком. Валя слухала його і заздрила. Вона розуміла, що їй нічого розповісти своєму однокласнику. Розповісти про Ігора та виставити себе некрасиво, їй не хотілося.
У результаті Валентина просто йому посміхалася, сказала що заміжня, розповіла про доньку, і поспішила закрити пошту, все-таки день закінчився.
Але саме ця зустріч перевернула життя жінки. Вона вирішила твердо, що настав час щось міняти. Щоправда, вона поки що не розуміла що саме.
Проте, вже сьогодні прийшовши додому і зустрівшись очима зі своїм чоловіком, вона швидко його приструнила.
– Ти знову мені нічого не принесла!
– Так, я тобі нічого не принесла і носити нічого не буду, якщо тобі щось не подобається, то збирай свої валізи і йди звідси!
Ігор застиг. Дружина ніколи не розмовляла з ним у такому тоні. Йому було це неприємно, але він вирішив, більше не ставити запитань, а просто піти у іншу кімнату.
З цього дня Валя почала розмовляти з чоловіком суворо, ніби він їй чужа людина.
Звичайно, чоловікові це не подобалося, і він ще більше загулював. Валя не хотіла на це дивитися, Останнім часом її все дуже дістало.
І одного разу, Валентина просто зібрала свої речі і поїхала до дочки. У неї були деякі заощадження, і вона подумала, що найкращим рішенням у цій ситуації буде зняти квартиру в місті, і почати життя наново. Донька її підтримала, тільки мама винайняла квартиру, одразу ж переїхала з гуртожитку до неї.
Валентина почала розцвітати на очах, то зачіску змінить, то очі підфарбує, на роботу влаштувалася і стала дуже важливою.
Довго Валентина одна не була, буквально через рік після того, як вона пішла від Ігора, вона познайомилася із цікавим чоловіком на ім’я Олександр. Сашко зовсім не гуляв, багато працював і мріяв про велику родину.
Загалом, з Валею вони швидко порозумілися, і навіть вирішили жити разом. Жінка навіть народила йому дитину. Хоча вона довго думала, чи варто це робити чи ні, зважувала всі «за і проти», боялася, що в майбутньому дитині буде важко, адже багато хто вважатиме її матір-бабусею. Але в результаті, відкинувши всі ці забобони, Валентина просто вирішила бути щасливою, і це у неї вийшло. Подруги тільки постійно й питають, чому раніше від Ігора не пішла.
Ну а щодо Ігора, він незабаром кинув гуляти, знайшов собі іншу жінку, і зараз живе щасливий. Хоча спочатку йому було дуже важко, він страшенно сумував за Валентиною, мріяв її повернути. Проте, зрештою, він таки знайшов у собі сили взяти себе в руки. Жаль, звичайно, що він це не зробив раніше, адже міг би зберегти сім’ю, але мабуть у кожного з них був свій шлях.
