Микола стояв на березі річки з вудкою в руках, і відчував якусь, справді райську насолоду.
Ну, дійсно – ранок, річка,тиша… Що ще може бути прекраснішим на світі?!
-Чоловіче, скажіть, а тут клює? – раптом почув Микола дзвінкий жіночий голос.
Микола аж стрепенувся від цих слів, озирнувся і побачив поряд із собою молоду жінку з вудкою в руці.
Жінка, помітивши його реакцію, голосно засміялася.
-Ой! Я вас відволікла, так? – невимушено запитала вона.
-Тихо, дівчино, тихо, – зашикав на неї Микола. – Не треба так голосно сміятися.
-Чому? – здивувалася незнайомка.
-Тому що на риболовлі взагалі-то не шумлять. Ви так всю рибу в окрузі розлякаєте, – прошепотів Микола.
-Так? – жінка здивувалася ще більше. – Значить, у вас клює?
-Дівчино, йдіть уже, кудись… – Микола насупився. – В інше місце. Подалі від мене.
-Чому ви не відповідаєте на моє запитання? – жінка посміхнулася. – Ви що, думаєте, що я всю вашу рибу виловлю?
-Нічого я не думаю, – у тому ж тоні відповів їй Микола. – Просто я звик рибалити на самоті.
-Ааа, зрозуміло, – жінка знову засміялася. – Не хочете, щоб нас із вами хтось сфотографував, так? Бо, раптом, дружина побачить?
Микола оторопів.
-Слухайте, дівчино, ви чого до мене причепилися? – запитав Микола не дуже доброзичливо. – Чого вам треба?
-Мені потрібний консультант, – відповіла жінка.
-Хто? – не зрозумів Микола.
-Мені потрібна людина, яка навчить мене професійно поводитися з цією штукою, – вона затрясла в повітрі своєю вудкою.
-Ця «штука» називається вудкою, – хмикнув Микола.
-Та знаю я, як вона називається, – знизала плечима жінка. – Але ж цього мало. Я хочу навчитися нею рибалити. Насаджувати наживку, щось там підсікати. Я правильно говорю ваші терміни?
-Дівчино, навіщо це вам потрібно? – Микола зморщив невдоволене обличчя. – Мені здається, вам без цього буде краще?
-Це ви так смієтеся?
-Боронь, Боже. Просто я бачу, що ви зліплені трохи не з того тіста. Розумієте мене?
-Не розумію. Про яке таке тісто ви мені кажете? – здивувалася дівчина.
-Дівчино, ви не ображайтеся, – пояснив Микола. – Але ви народжені точно не для риболовлі. Вам потрібно у вільний час займатися чимось іншим.
-Ааа, ви в цьому сенсі, – нарешті зрозуміла його жінка. – Це я й сама знаю, що це не жіноча справа. Я взагалі-то бухгалтер.
-Якщо знаєте, тоді навіщо вам вудка?
-Та все просто. Ми в наступні вихідні з колективом вперше їдемо відпочивати на природу. На річку. Ну і наші чоловіки, я чула, говорили між собою, що вони хочуть там порибалити.
От я й вирішила, щоб не виглядати серед них нерозумною, у когось пройти майстер-клас з рибальської справи. Хочу, щоб вони не думали про мене, так само, як ви думаєте. Ви допоможете мені навчитися рибалити?
Вона сказала це все так просто і так щиро, що Миколі стало чомусь незручно. Але йому хотілося самому рибалити, а не вчити когось.
-Дівчино, а чому цьому я маю вас вчити? Подивіться, скільки на річці рибалок. Ви ж сюди йшли повз таких професіоналів. Вибирайте у вчителі будь-кого, але тільки, будь ласка, не мене.
-Так. Я бачила інших рибалок, – кивнула вона. – І вони не вселяють мені довіри.
-Чому це? Вони всі хороші мужики. Я їх знаю.
-От-от, мужики. А мені потрібний такий чоловік, щоб з ним можна було порозумітися.
-А вони що, думаєте, говорити нормально, не вміють? – здивувався Микола.
-Думаю що так. І виглядають вони грубувато. Ви серед них один такий інтелігентний.
-З чого це ви так вирішили?
-Ну, ви ж мене одразу не послали туди, куди вони посилають.
-Але ж я намагався.
-Ви? – вона посміхнулася. – Я щось не помітила. Допоможіть мені, що вам, шкода, чи що? Мене, між іншим, Галина звуть. А вас?
-Микола я… – він невдоволено зітхнув.
-Ось бачите. Інший би назвав себе Колян, чи ще якось, я незнаю, а ви сказали, що ви Микола. Ви, мабуть, дійсно справжній інтелігент. Ви у якій сфері працюєте?
-Ой, дівчино, даремно ви про мене так думаєте. Я звичайна людина…
-І скромний ви, до того ж. Це дуже добре. А мене ви все-таки називайте не дівчиною, а Галиною. Можна просто Галею. Ну, що я стаю біля вас і розмотую вудку?
-Ну, ставайте… – Микола невдоволено зітхнув.
-Спасибі, – Галя, радісна, почала возитися зі своєю вудкою. – А скажіть ще, чому чоловіки так не люблять, коли з ними на риболовлю просяться жінки?
-Тому що є прикмета, що жінка на кораблі завжди до біди.
-Але ж ми з вами не на кораблі, – вигукнула Галя. – Напевно, чоловіки, особливо неодружені, бояться, що дівчина на риболовлі до швидкого весілля? – і жінка знову засміялася.
-Я цього не боюся, – насупився Микола.
-Звичайно, не боїтеся, – знизала плечима жінка. – Ви ж одружений чоловік. Правильно?
-З чого це ви взяли? – здивувався Микола. – Якраз таки немає.
-Ой… – Галина застигла і з подивом дивилася на Миколу. – А я вже подумала… Ну, нічого, ви особливо не засмучуйтесь. Адже я теж незаміжня.
Вона спочатку сказала це, і тільки потім зрозуміла, що ляпнула щось безглузде.
І від цього вони засміялися вже разом із Миколою.
Через рік Галина з Миколою одружилися, а на запитання друзів, як вони познайомились, віджартовувалися і розповідали цю веселу історію…
