– Яка важка у тебе робота, – сказала Ольга, зустрічаючи чоловіка. – Люди спати вже лягають, а ти все в працях. Поберіг би себе.
– Та у нас знову аврал, комісія ще нагрянула, – бурмотів щось Вадим, не дивлячись дружині в очі і не вловивши сарказму в її голосі.
– Так, і не кажи. І все на тобі одному тримається. Он Михайлович, як пан, вже й повечеряв, і з собакою погуляв, і не переживає, що в нього на роботі аврал і комісія, – продовжувала дружина іронізувати.
– Ти що, смієшся з мене? – підвищив чоловік голос, зрозумівши нарешті глузування.
– Ні, це ти смієшся з мене, – Ольга перейшла на вигуки, бо нерви її були натягнуті, як струна. – Щодня чи через день ти приходиш майже вночі, минулого тижня взагалі ночувати не прийшов, так і не пояснивши нічого зрозумілого.
Чоловік мовчав, замкнувся у собі, як завжди, пішов, ліг у вітальні на дивані, зачинивши за собою двері.
Ольга сиділа на кухні, лаючи себе за те, що знову не витримала, насварилася, розмовляла поганим тоном, що дає чоловікові привід вважати її сварливою дружиною.
Хотілося бути спокійною та мудрою, викликати його на одкровення, розібратися разом, що відбувається у їхньому житті.
Але як тільки він входив, і вона бачила його задоволений і водночас винний вигляд, образа виплескувалась з неї раніше, ніж заготовлені розумні фрази.
Декілька останніх місяців Ольга майже не бачилася з чоловіком. Він приходив, коли вона вже готувалася до сну чи спала.
Вранці Вадим нашвидкуруч снідав і тікав, хоча раніше вони завжди виходили на роботу разом, розлучалися біля роботи Ольги.
Він цмокав її в щічку, махав рукою, і вона бігла в свою контору до паперів та документів. Зараз вже не до поцілунків, розмовляти навіть не хоче.
Спочатку його пояснення виглядали цілком правдоподібно і влаштовували Ольгу, не викликаючи в неї занепокоєння.
То проблема на якійсь дальній підстанції, то трансформатор вийшов з ладу, то кабель будівельники пошкодили, то треба було терміново виїхати разом із бригадою на невідкладні роботи, то терміновий звіт – одним словом, було багато причин.
Ольга шкодувала його, збирала для нього похідний обід, намагалася не шуміти вечорами, оберігаючи відпочинок втомленого чоловіка.
На тлі ускладнення обстановки до Ольги почали доходити якісь, здавалося б, відомості про чоловіка, які нічого не значили.
То хтось бачив його в кафе в обідню перерву в компанії молоденької дівчини, то пізно ввечері висаджував молоду даму з машини у далекому мікрорайоні, то квіти купував.
– Мабуть, двійник у тебе, Вадиме, завівся, – розповідала Оля чоловікові, – то там тебе бачили, то тут. А ти тим часом на роботі був.
– Буває, – казав чоловік, – кажуть, кожна людина має на землі кілька двійників.
– Щось усі двійники з усієї землі зібралися у нас у місті. І що дивно, всі форс-мажори у вас на роботі різко почалися, коли люди почали бачити твоїх двійників.
Це підступи недругів, не інакше, Вадиме. Просто якась локальна вирва прокляття над вашим підприємством.
І тут ще двійники плутаються. І що страшно, на тебе подумають. Якраз ти скрізь був на цих аваріях.
Більше сварок Вадим нелюбив, коли Ольга починала говорити так, що він не відразу розумів, що вона іронізує, і досхочу потішається над ним, поки він не зрозуміє, що до чого.
Тільки іронія ця була гіркою. Вона була майже певна, що чоловік обманює. Не вистачало тільки переконатися в його обмані, побачивши доказ на власні очі.
Але ще було сподівання почути від чоловіка правдиві пояснення.
– Вадиме, тобі не подобається мій іронічний тон, ти вважаєш, що я сміюся з тебе. Але це лише спроба приховати свої страхи та підозри.
Подивися сам на ситуацію. Щодня трапляються якісь проблеми, де тобі належить ключова роль у їхньому усуненні.
Але чомусь немає ніде інформації про ці проблеми. І навіть наш сусід, начальник диспетчерської служби про них нічого не знає.
Над мною сміється, напевно, вся контора.
– Так, Олю. Впіймала ти мене. Не хотів тебе ображати. Розумієш, накопичилася якась втома. Нічого не тішить. Хочеться якось відволіктися.
Ось я і став зустрічатися із друзями. Нічого поганого, Оля. Іноді збираємось у Івана, дивимось футбол чи хокей разом.
Іноді в бар ходимо. Ось і весь мій секрет.
– Ну, і на що я тут могла образитися? Що тут, справді поганого? Я що, колись забороняла тобі з друзями посидіти, чому це треба було приховувати? – щиро дивувалася Ольга.
– Ну, пробач, думав, скажеш, що й ти могла б разом зі мною розслабитися. А у нас суто чоловіча компанія, розумієш?
Запитань у дружини залишилося багато. Не зрозуміло було, як не тільки робота, а й дружини могли так набриднути нещасним чоловікам, щоб увесь вільний час проводити в чоловічій компанії.
Якось, не поспішаючи, повертаючись із роботи, Оля зустріла стару знайому, приятельку її батьків.
Тітка Валя була давно пенсіонеркою, але досі підробляла прибиральницею на підприємстві, де працював Вадим.
Обидві зраділи зустрічі, розмовляли.
Тітка Валя запитала Ольгу про сина, про батьків, передала їм привіт. А потім, трохи зам’явшись, запитала:
– А як у вас із Вадимом справи, Олю?
– Все добре, тітко Валю, – енергійно обманула Ольга, але не витримала і розплакалася. – Не зрозуміло, що з ним відбувається.
Стільки років прожили, все було гаразд. Розуміли одне одного з півслова. І ось все звалилося. Нема родини.
Живемо, як сусіди у комунальній квартирі, причому не дружелюбні сусіди. Не сваримося, не з’ясовуємо стосунки, просто мовчимо.
Я іноді навмисне його провокую, думаю, хоч у серцях щось скаже, щось, може, проясниться.
Ні, мовчить і йде, уникає розмови. На роботі все якісь неприємності. Усі вихідні працює. Може, через це він такий.
Тіто Валю, ти не чула, що за обстановка там у них?
– Знаю, мила про його обстановку. Уся контора знає. Звати її Марина. Молода, висока, чорне волосся фарбоване.
Як твій нову посаду отримав, так вона його охмурила і почала. Та й раніше у нього подружки були. Але ця серйозна.
Чоловіка покинула. Шукає тепер, куди притулитись.
Якщо ти все одно здогадуєшся, я подумала, що тобі краще знати.
Ольгу охопило дивне почуття. Було прикро за сина, якого він зрадив разом із дружиною, за своє життя, яке жінка поклала на вівтар сімейного благополуччя.
Але в той же час стало легше від того, що дізналася правду. Валентина Іванівна – близька до сім’ї людина, це надійне джерело інформації.
Вона могла б давно розповісти Ользі про зради чоловіка, але, мабуть, сподівалася, що це не серйозно, він схаменеться і повернеться в сім’ю.
– Добре, що син у іншому місті вчиться, не почує наших розбірок. Потім скажу йому, що так сталося. Вирішили розлучитися, – подумала Ольга про сина.
– Ну, сьогодні сховатись йому не вдасться, – вирішила вона. – Треба розставити всі крапки над в.
Вадим прийшов не так пізно, як зазвичай останнім часом. Тихо роздягнувся, пройшов на кухню.
– Оля, вечеряти будемо? – спитав він.
Його голос був таким, як раніше. Ользі здалося, що щось у ньому змінилося.
На душі були два почуття, бажання повернути щасливе сімейне життя та неможливості пробачити зраду.
– Ось почула ласкаві нотки в його голосі, і готова почати все спочатку, – злилася Ольга.
Щоб приглушити в собі жалість, вона переключилася на провокаційний тон:
– А що, вас сьогодні ніде не погодували? Усі кафе-ресторани закрилися? Чи в тебе гроші скінчились?
Звичайно, я нагодую по старій пам’яті, а цій своїй не віднесеш котлетку в контейнері?
– Ти про що? – сердито спитав Вадим. – Я втомився, а ти знову зі своїми нісенітницями, наслухалася всяких пліток.
– Вадиме, не треба більше обману. Ми знаємо, про що я. Май мужність сказати правду. Будь чоловіком.
Скажи сам, бо чутки донесуть до мене все ще гірше. Катаклізми відбуваються не в енергетиці, не в тебе безпосередньо на роботі, а у нас в сім’ї, і звуть їх Марина.
– Яка Марина? Що ти несеш?
– Так, Вадиме, годі. Якщо ти полюбив іншу жінку, скажи чесно. Не солідно поводитися, як школяр, що нашкодив.
Адже ми говоримо не про розбите вікно, а про руйнування сім’ї. Слідкувати за вами, щоб викрити тебе, я не збираюся.
Мені важко і гірко, я так любила тебе, розчинилася в тобі. Я розгубила всіх друзів, обірвала зв’язки з рідними.
Ти замінив мені весь світ. Світ, що тепер розколовся.
Мені доведеться знову збирати його по шматочках. Але залишатися з тобою ще важче.
– Ольга, ти руйнуєш сім’ю через плітки, – звинувачував дружину невірний чоловік.
– Не намагайся перекласти провину на мене. Зруйнувати сім’ю може одна людина, зберегти лише двоє. Мені самій це не під силу.
Я буду будувати своє життя, життя без тебе, тобто без обману і зрад.
Ольга подала на розлучення. Поки що чоловік і вона живуть на одній території. Чоловік не втрачає надії, що дружина вибачить його. Говорять з Мариною він розлучився.
