Коли Софія вперше виходила заміж за Генадія, мати відмовляла, а бабуся тільки зітхала. Це вона до того, що Генадій був спритний, у нього купа друзів, міг загульбанити, зате в нього була професія – кухар. Працював у місцевому кафе кухарем, заробляв.
– Мамо, ну чим тобі не подобається Генадій? – цікавилася донька.
– Не для сім’ї він створений, дочко. Не слухаєш мене, а потім зрозумієш, та пізно буде, – говорила сумно мати, а бабуся зітхала.
Спочатку було все добре, жили окремо, винаймали квартиру, зарплата чоловіка дозволяла, та й Софія працювала. Потім народилася донька, Софія вся поринула в материнство, а молодому батькові, мабуть, стало нудно і загуляв він. Була в нього в характері одна риса, яка не подобалася дружині. Не міг Генадій пропустити повз жодну гарненьку дівчину і жінку. Погляд так і прямував услід їм, навіть якщо і дружина з дитиною поруч.
– Хоч би мене з донькою посоромився, – ревниво вимовляв йому дружина, але його це не чіпало, він лише посміхався.
– Софія, ну я що, я тільки подивився, а люблю я тебе, – і обіймав дружину відразу.
Але була в нього і гарна риса, він часто міг приготувати вечерю, потішити смачною їжею. Причому він робив це із задоволенням, особливо коли нездужала донька і Софії було ніколи. Прожили разом шість років і розійшлися. Не змогла більше закривати очі Софія на його загули. Він навіть у присутності дружини міг заговорити з жінкою, що йому сподобалася:
– А які плани у вас сьогодні на вечір? Давайте зустрінемося, поспілкуємось, – говорив він, зупиняючи незнайомку.
А дружина стояла майже поряд і все чула. Потім вона сварилася, а він лише посміхався.
– Та жартую я так, Софія. Я тільки тебе люблю.
Але сам увечері збирався і йшов, приходив пізньої ночі чи під ранок. Дружині нічого не пояснював, вона й так розуміла. Але одного разу не витримала пішла з донькою до матері, подала на розлучення. А Генадій особливо й не сперечався, пішла і пішла. А незабаром знову одружився.
Софія виховувала доньку, водила її до музичної школи, мати допомагала. Бабуся дуже нездужала і через деякий час її не стало.
– Ну що, Софія, я мала рацію, – говорила їй мати повчально. – Прошу тебе, наступного разу прислухайся до порад старших.
– Мамо, ти думаєш наступний раз буде? – розчаровано питала дочка.
– А як же, звісно буде доню. Не на одному Генадію світло клином зійшовся, є й нормальні сімейні чоловіки.
З Вадимом вона познайомилася, коли їй було тридцять вісім років, йому сорок. Веселий і добрий, він швидко знайшов спільні інтереси з матір’ю Софії і їй сподобався. Із донькою теж потоваришував і вона його завжди уважно слухала, а потім весело разом сміялися, їй на той час було вже п’ятнадцять років. Навіть допомагав із уроками.
У нього теж перший шлюб був невдалим, і теж намагався знайти жінку, щоб відповідала його запитам, закохався у Софію, причому з першого погляду. Жити стали разом у нього в квартирі, доньці подобалося, майже в центрі міста, але школу не змінила, правда, трохи далі стала відстань до неї, але нічого.
Софії все подобалося в ньому, мати її теж була задоволена, нарешті доньці пощастило. Через рік одружилися, через деякий час донька закінчила школу і вступила до інституту, поїхавши до іншого міста.
Залишившись удвох Софії з Вадимом нудно не було, працювали, жили собі, допомагали доньці. Єдине, Софія втомлювалася, вона прала, прибирала, готувала сама, а Вадим не допомагав їй у господарстві. Після роботи вона одна бігала супермаркетом, тягла важкі сумки додому, а потім стояла біля плити і готувала. Вадим любив смачно поїсти, правда завжди хвалив дружину. Звичайно, для себе однієї, вона б і не старалася. А тут різносоли, салатики, все-таки перший чоловік чогось навчив її, готувала смачно.
Вадим не намагався чимось допомогти і навіть не здогадувався, що треба запропонувати дружині допомогу, просто так виховала його мати. Жив на готовому завжди. А Софії набридло одній тягнути все на собі, тим більше на роботі жінки ділилися своїми сімейними секретами. Ось, наприклад, Ольга з чоловіком вечеряють виключно у кафе і вона вечорами не стоїть біля плити. У Тетяни чоловік взагалі сидить вдома, пере, прибирає та готує, а вона приходить з роботи, він її годує, у дітей уроки зроблено, і вона задоволена.
– Питається, а чим я гірша? – все частіше ставила собі запитання Софія. – Все, треба вирішувати це питання.
Увечері тільки-но увійшовши до квартири, чоловік сказав:
– Привіт, дружино! Я голодний, чим ти мене нагодуєш? Коли їсти будемо?
– Сідай, все готово, – зітхнула дружина, виставляючи тарілки на стіл. А чоловік кинувся мити руки і за хвилину вже вплітав за обидві щоки смажену картопельку.
– Ух, дружина ти моя кохана, як же ти смачно готуєш! Дякую, я наївся, піду відпочину, – сказав задоволений чоловік.
– Вадиме, у мене до тебе розмова.
– Ого, так серйозно, я весь в увазі! – весело відповів він.
– От скажи мені, дружина має рівні права із чоловіком?
Вадим став серйозним: – Ого, це щось новеньке … Це ти до чого, Софія?
– А до того, що ми з тобою працюємо і обидва приносимо у сім’ю гроші. Зате все інше я роблю сама, – невдоволено сказала дружина.
– Хіба? – Здивувався чоловік, – я сміття виношу … і, – він намагався згадати, що ще робить.
– Ага, коли я тобі п’ять разів нагадаю, чи не переробився ти?
– Софія, ну не заводься, – примирливо казав чоловік. – Ну, давай розподілимо обов’язки. Хоча я не розумію, хіба важко купити в магазині продукти, все одно по дорозі…
– Добре, – відповіла дружина. – Із завтрашнього дня продукти купуєш ти.
Наступного дня Софія прийшла з роботи і влаштувалася на дивані з журналом, а незабаром прийшов чоловік, у руках два пакети з продуктами, весь втомлений, але задоволений.
– А ось і я, – із задоволеним виглядом почав викладати продукти з пакета.
З пакета з’явилися сосиски, варена ковбаса, сирокопчена ковбаса і навіть вершкове масло не забув, потім креветки заморожені, цукерки та пряники.
– Молодець, а що їсти будемо, – поцікавилася Софія.
– Як що? Ковбасу, сосиски, он скільки.
– Одну ковбасу, а з чим?
– Як із чим, з картоплею чи макаронами.
– А картоплю купив?
– Ні, я думав вдома є, завтра куплю. Ну гаразд зараз бутерброди зроблю, він взявся за бутерброди, і раптом застиг.
– Ой, Софія, а я хліб забув купити.
– Та що ти говориш? – Запитала єхидно дружина. – Цікаво, чи довго ми на одній ковбасі та сосисках протягнемо?
– Зараз збігаю за хлібом, гаразд, бо до ранку спокою не даси.
Після магазину та вечері Вадим раптом видав дружині розумну думку.
– Слухай, Софія, а ти мені на завтра список продуктів приготуй, я куплю все. У мене ж поки немає досвіду в цій справі.
– Добре, напишу тобі список, – миролюбно сказала вона.
Наступного вечора чоловік притягнув стільки продуктів, причому не лише за списком, а й закупив багато чого, що вона йому не вказала.
– Вадиме, з твоїм розмахом нам грошей вистачить лише на тиждень, а потім що робити будемо?
– Так, Софія, не вийшов з мене покупець, а давай я готуватиму, я до речі можу борщ зварити і картоплю посмажити, а ще яєчню.
– Ну-ну пробуй.
– Давай із завтрашнього дня, мені потрібно налаштуватися та підготуватися.
Наступного дня Софія принесла продукти та пішла до кімнати на диван. Вадим прийшов із роботи і одразу на кухню. Там загримів, зашурхотів і невдовзі з кухні потягнуло чимось.
– Вадиме, у тебе все нормально?
– Так-так, все гаразд, – почула вона, а потім раптом гримнули вхідні двері.
Софія піднялася з дивана і зазирнула на кухню, чоловіка не було, зате безлад повний. На столі лежала купа шкарлупиння від картоплі, цибулі, ще щось, повна раковина посуду, а на плиті стояла каструля, там на дні м’ясо і картопля. Почувши, скрегіт ключа в замку, пішла на диван.
А за десять хвилин Вадим гордо увійшов до кімнати з підносом, на якому лежали кілька смажених стегенець, смажена риба, якийсь салат.
– Ось, люба, їж на здоров’я, – дбайливо сказав чоловік.
– Ой, навіть салат? І риба смажена, коли все встиг? – навмисне здивовано спитала дружина.
– Ось, встиг, постарався, – скромно відповів він.
– Смачно, – нахвалювала дружина, вона знала його старання, з кулінарії через дорогу від будинку приніс. – Ну ти впорався чудово. Тобі, мабуть, сподобалося готувати? Тепер ти частіше готуватимеш, га, чоловік?
Вадим стояв про щось зосереджено-серйозно думаючи і сказав:
– Софія, я пропоную компромісне рішення. Давай робити все разом. У магазин удвох ходитимемо або їздитимемо, я додому несу або довезу продукти. А ще я чиститиму картоплю, цибулю, навіть овочі можу накришити. Ну коротше я буду на підхваті, а готувати все-таки ти. У тебе це виходить швидко та смачно. І на кухні у тебе завжди порядок. Згодна? Підходить тобі таке рішення?
Софія, обійняла чоловіка і притулившись до його щоки, відповіла посміхаючись:
– Підходить ще й як підходить!
