– Тату, хай ця жінка більше до нас не приходить! – сказала своєму батькові Андрію, Катя.
– Наталя, чи що?! – здивувався той. – А чим же ж вона тобі не догодила?
Катя мовчки сопіла, насупивши брови. Чим саме Наталя їй не догодила – вона не знала, та й вигадати нічого не могла…
– А мені подобається тітка Наталя, вона хороша, – сказала маленька Оля.
П’ятирічна Оля була набагато дружелюбнішою за свою старшу сестру Катю.
Але справа тут була не в дружелюбності. Андрій розумів – у чому конкретно криється невдоволення Каті. Ревнує вона…
– А ти зрадниця! – сказала Катя сестрі. – Ти маму не пам’ятаєш ось і зраджуєш її.
Андрій намагався щось заперечити восьмирічній доньці, але і йому дісталося:
– І ти теж зрадник!
З цими словами Катя пішла у ванну, закрила двері, й увімкнула воду… Плакати, мабуть.
– А до чого тут мама і тітка Наталя? – запитала Оля у батька.
Андрій не знав, що відповісти, він просто знизав плечима.
Катя – старша, вона все зрозуміла, інтуїція працює.
Ніби ж нічого особливого – Наталя прийшла з тортиком на вечерю, просто розмовляли.
Оля наминала торт за обидві щоки і весело щебетала. Катя не з’їла ані шматочка, а тільки сиділа і зиркала на Наталю.
– Катрусю, а чому ти не їсти торт? – запитала Наталка. – Солодке не любиш?
– Він несмачний.
– Ну, ти ж іще не пробувала його.
– Я раніше пробувала, він несмачний.
Андрій знав, що старша дочка обманює – такий торт додому вони ще не купували, а у подружок Катя не любила їсти, навіть солодке.
Торт її приваблював, але щоб не спокуситися, Катя пішла в кімнату і демонстративно довго сиділа перед маминою фотографією з чорною стрічкою рівно доти, доки Наталя не пішла.
І ось зараз вона сидить у ванній і напевно плаче.
Андрій любив і шкодував своїх дівчаток, як колись палко любив їхню маму.
Тетянка була хорошою дружиною і матір’ю – ласкава до своєї родини, дбайлива.
І тут вона дуже заслабла.
Андрій ходив дуже сумний, нічого не міг робити.
Олечці тоді було два роки, вона ще не ходила в садок. Тому теща взяла турботи про онуків на себе, коли зять був на роботі.
Вона теж була хороша жінка. Андрій її дуже поважає.
Йому дзвонили й батьки, які живуть далеко, пропонували допомогу. Молодша сестра Андрія народила чотири роки тому двійню, але з чоловіком їй не пощастило – покинув.
Батьки залишили трикімнатну квартиру Тані та Андрію з дітьми і поїхали до своєї доньки, щоб допомогти, але тут не стало Тані.
– Синочку, – плакала в телефон мама. – Давай я приїду, чи батько приїде тобі допомагати?
– Ні, мамо, я сам впораюся. І Антоніна Степанівна поряд…
Справлятися йому було важко, і не лише з доньками, а й із собою. Із самим собою навіть важче. Він ходив навіть у церкву – нічого не допомагало, тільки час витрачав.
А через рік теща зробила несподівану заяву:
– Одружуватися тобі треба, Андрійку.
– Та ви що! – Андрій навіть образився. – Навіщо мені потрібна інша дружина?!
– Та може тобі й не потрібна, але дівчаткам матір треба знайти. Я не вічна, а ти ще молодий…
– Іншої такої матері не буде, – зітхнув Андрій. – Та й мені такої дружини. Навіщо іншій жінці чужі діти? І навіщо її нещасною робити – я не покохаю іншу.
…Три роки він був упевнений – жодних більше жінок.
Але два місяці тому, коли він купував квіти на третю річницю своєї Тетянки, то розговорився із продавчинею.
Щось у ній було таке, знайоме: добра посмішка з ямочками на щоках, м’які жести, тихий і лагідний голос.
Чогось інтуїтивно Андрія тягнуло до цієї молодої жінки.
Все частіше він до неї підходив після роботи і одного разу запросив у кафе.
Він тоді поводився як хлопчик, який вперше запросив свою шкільну подружку на побачення – опускав очі і не знав, що сказати.
Втратив уже спритність.
Натомість Наталя все відчувала і розуміла, брала ініціативу на себе – делікатно ставила запитання, співчувала Андрію.
– Я теж самотня. Хоча – є своя квартира і семирічна донька, а чоловік сказав, що я для нього не дуже, уявляєш?
Йому хотілося якихось авантюр та бурхливих пристрастей, навіть натяків на ревнощі, чого я йому не могла дати.
– Ну що ти плетеш свої кошики для квітів як старенька, навіть приревнувати нема до кого, всі вечори вдома! – це він мені так казав.
А мені це подобається – сидіти поруч із донькою і плести кошики.
Ось він і знайшов собі одну жінку, там є все – і пристрасті, і ревнощі…
В Андрія стрепенулося серце.
Проводячи Наталку, Андрій потягнувся, щоб її поцілувати.
Вона йому це дозволила, але нічого більше – жодних пристрастей.
– Я переживаю закохатися в тебе, – сказала вона. – А в тебе все одно в серці Тетянка…
Десь вона мала рацію, але сам поцілунок був інший, не такий як із Тетяною.
Багато змінювалося. І все одно – Андрій продовжував дзвонити, були побачення вдома у Наталі.
Андрій познайомився з Юлею – донькою Наталії, спокійною та лагідною дівчинкою.
І ось перше знайомство його доньок із Наталкою. Вийшло, щоправда, на трієчку з мінусом, бо Катя влаштувала сцену…
…Після цієї вечері Андрій вирішив поговорити з тещею. Він увесь час переживав, що Антоніна Степанівна осудить його, хоч раніше вона сама пропонувала Андрію знайти собі дружину.
Але мудра жінка все зрозуміла:
– Не тягни, Андрію, пора починати жити разом, поки ти не передумав.
Розписуватись поки що не треба, поживіть, придивіться один до одного. Притріться характерами, тоді вже можна і за весілля подумати…
– А як же ж Таня? Це дуже погано з мого боку.
– Тані немає… Але вона, мабуть, з неба дивиться і переживає за тебе та за дівчаток. Бачить, як ви теж переживаєте.
– Катя більше переживає через ревнощі.
– Катю я візьму на себе, точніше – до себе. Нічого, живемо ми поряд, до школи її водитиму.
Це не зрада дочки, згодом вона зрозуміє, що так треба, сама потягнеться до повної родини.
Я їй спробую все пояснити.
Справа залишилася за малим – запитати у самої Наталки, чи хоче вона спільно проживати?
Чи не бентежать її чужі діти?
– Ні, діти мене не бентежать, але я ж бачила, як поводиться Катя по відношенню до мене. Я все відчуваю і розумію. Нічого з цього не вийде…
– Катя трохи поживе у бабусі.
– Що?!
– Так треба, це тимчасово.
– Тоді я тим більше не погоджуюся! Що ж це виходить – що я своєю присутністю маю забрати її з сім’ї? Ні-ні!
– Але ж вона сама так хоче.
Андрій збрехав – він ще не розмовляв із Катею. Третій етап – це розмова зі старшою дочкою, начебто – найскладніший, але все було набагато простіше…
– Наталка з донькою переїде до нас жити, хоч би придивитися один до одного.
– Тоді я піду жити до бабусі!
Розмова була закінчена, Катя одразу зібрала речі. Якось Андрій навіть передумав, зателефонував тещі і сказав, що він краще закінчить стосунки з Наталкою, аніж стане чужим для дочки.
– Не говори нісенітниць! – сказала Антоніна Степанівна. – Так ти тільки виховаєш егоїстку, яка керуватиме тобою. Треба внести деякі корективи у її характер…
…Наталя з донькою переїхали до Андрія, Оля та Юля тут же подружилися.
Андрій із жалем подумав, що дівчатка могли б гратися втрьох, але Катя досі не змирилася.
Ось уже тиждень вона живе у бабусі і не хоче змінювати свою думку, навіть не дзвонить і на дзвінки не хоче відповідати.
– Терпіння, Андрію! – казала теща. – Поки не чіпай дівчинку, нехай вона до цієї думки звикне.
Антоніна Степанівна сідала перед онукою і запитувала:
– Так і будеш на тата сердитися?
– Він зрадник. Він і Олька!
– Кого вони зрадили?
– Нашу маму!
– Як вони зрадили? Маму не повернеш навіть тим, що ти злишся. Якби можна було маму повернути, то тато все зробив би заради цього. Йому недобре, неприємно і прикро. І мама дивиться на тебе з хмаринок і засмучується за твою поведінку. Я заходила до тата, познайомилася з Наталкою, вона дуже добра і мила жінка.
Розмови не діяли і Антоніна Степанівна перейшла до плану «Б».
Перед кожними вихідними вона дзвонила до Андрія і домовлялася про розваги дітям – атракціони, розважальний центр, ковзанку та інші забави.
Ходили разом – дорослі сідали десь у кафе за столик і стежили за дітьми.
Катя спочатку дивилася на всіх вороже і трималася поряд з бабусею, ігноруючи решту.
– Бабусю, дай грошей, я хочу погратися на атракціонах.
– У мене немає грошей, у тата попроси.
Погляд скоса на тата. Він давав грошей.
Після сеансу нового мультика у кіно всі бурхливо обговорювали сюжет, кожному хотілося поділитися враженням.
У дискусію вступала і Катя, спочатку звертаючись лише до бабусі, а потім до всіх одразу.
На ковзанці було дуже весело. Відчувалося, що всі дівчата зблизилися, а Катя навіть тримала Наталку за руку, навчаючи її кататися.
Увечері була спільна вечеря вдома в Андрія, дівчатка поїли і побігли гратися у кімнату.
– Я не знаю, Антоніно Степанівно, як вам віддячити, – сказала Наталка. – Я по суті чужа людина, ви мене незлюбити повинні, а ви так до мене з усією душею…
– За що ж я мушу тебе не любити? Ти нічого поганого не зробила, а навпаки – дбаєш про сім’ю моєї дочки. А це теж нелегко, правда ж?
Пора йти. До Антоніни Степанівни підбігла Катя.
– Бабусю, можна я ще трохи з дівчатками пограюся? А через годину повернуся додому.
– Що за питання?! Взагалі-то ти в себе вдома, залишайся, а завтра я тобі принесу речі. Але ви всі мої онуки, тож приходьте у гості у будь-який час!
…Згодом Катя звикла і вже нікого не вважала зрадником.
У сім’ї немає місця для сварок та образ, завжди можна сходити до мудрої бабусі і попросити у неї поради – вона все вирішить!
