У Віктора Петровича зникла дружина. Це було так дивно і незвичайно, що він розгубився. Прийшов додому, а її нема. Чекав годину, чекав іншу. Дзвонити намагався кілька разів. Телефон уперто мовчав і Олена не поверталася.
Він почав згадувати вчорашній вечір і сьогоднішній ранок. Все було добре. Вчора ввечері на вечерю була його улюблена курочка, запечена у духовці. Потім, поки Оленка прибиралася на кухні, він дивився футбол, новини, потім розпочався якийсь фільм. Олена запитала, чи не хоче він чогось. Він попросив чашку чаю.
Вона, як завжди, почала прасувати його сорочку щоб завтра йому було що одягнути. Потім протерла пил. І все якось дивно, хитрувато поглядала на нього. Щось спитати хотіла? Але не спитала, і він не поцікавився.
Потім він пішов спати, а вона сказала, що хоче привести себе до ладу до завтрашнього дня. На це він також не звернув особливої уваги. Вона закрилася у ванній і більше він її не бачив до сьогоднішнього ранку.
Прокинулася вона раніше за нього. Він відчув, як Олена легким рухом пальчиків гладить його волосся, потім вона присунулася ближче і поцілувала його в плече, ніжно так, як метелик сів на квітку. Але він очей не розплющив, прикидаючись сплячим.
Тоді Олена встала, тихенько одяглася і вийшла зі спальні. Усе це згадалося Віктору зараз, як запрошення до розмови, чи дії. Можливо, Олена хотіла сказати йому щось важливе?
За сніданком теж усе було як завжди, якщо не брати до уваги її бірюзового пеньюару замість махрового халата. Вона пархала в ньому навколо Віктора, подаючи сніданок. На столі стояв букет квітів, якось не доречно, а вона все посміхалася. Потім він одягнувся, Олена вийшла до коридору проводити його і дивилася з усмішкою, наче чекала чогось. Він квапливо цмокнув її і пішов.
Віктор знову набрав її номер, відповіді нема, а стрілка наближалася до десяти. Олена працювала всього до півдня, з десяти до трьох, і ввечері до його приходу завжди була вдома. Вже десять років на тому самому місці, а він вже три фірми змінив, все шукав, де краще. І нарешті знайшов. І колектив підібрався добрий, і зарплата висока, і посада відповідає.
У них із Оленою лише одна дитина, зараз у батьків Віктора на зимових канікулах.
Але де ж Олена, чорт забирай!
Віктор обдзвонив подруг. Всі як одна сказали, що не в курсі. Він захвилювався неабияк. Такого з Оленою ніколи не траплялося. Він насилу знайшов номер телефону її начальника і почав дзвонити йому. Той довго не брав слухавку, потім нарешті відповів, але розмови не вийшло.
Гриміла музика, розмови, сміх лунали у слухавці. Було зрозуміло, що він на якійсь урочистості чи бенкеті. Віктор спитав про Олену, але чоловік відповів: Чути дуже погано, передзвоніть завтра. Потім вибачився та відключився.
Нещасний чоловік обійшов будинок, може записка якась від дружини чекає його десь? Ні, нічого і ніде його не чекає. На кухні стерильна чистота, ні обіду, ні вечері. У холодильнику із їстівного молоко, сир та сметана. Яйця сирі, їх варити чи смажити треба. Ковбаса ще й фрукти. Все це не викликало апетиту у Віктора, який звик до гарячої їжі. Та й засмучений він, далі нікуди!
Одинадцята година. Це вже занадто, треба щось вирішувати! На його СМС «передзвони мені терміново» теж жодної відповіді. Віктор накинув куртку і вийшов надвір. Він хотів їсти, весь здригався, був злий і водночас турбувався про Олену. Ну, що трапилося? Де вона може бути в таку пізню годину, без попередження, без дзвінка?
Походивши навколо будинку і остаточно змерзнувши, він повернувся додому. Сяк-так зробив собі бутерброд, налив гарячого чаю, і тут почув звук ключа, що повертається в замку. Прийшла нарешті!
Віктор вийшов до порога з таким виразом обличчя, що словами не передати… Олена щаслива, з оберемком квітів, рум’яна та весела, подивилася на чоловіка.
А на його гнівні запитання: що це за новини, і де ти була, вона відповіла:
– Десятиліття своєї трудової діяльності з колегами у ресторані відзначала. А що?
– А чому ти мені не…, – почав Віктор і тут раптом згадав!
Саме в цей день, десять років тому вони були в ЗАГСі і чекали на початок реєстрації. І раптом Олена отримала радісну звістку, що прийнята на роботу! Виходити просто сьогодні. Вона передзвонила та повідомила про весілля. Як вони тоді раділи та сміялися, як діти.
Треба ж дві важливі події в один день.
І тут Віктору стало соромно! Так соромно, що він був готовий крізь землю провалитися: він забув про їхній десятирічний ювілей. Забув геть! Ні подарунка, ні квіточки, жодного слова для коханої.
Олена підійшла до нього, обійняла за шию і сказала:
– Бачу, що згадав. Подарунок у тебе під подушкою. А я спати, втомилася дуже.
Поки вона вмивалася, він дістав з-під подушки оксамитову коробочку із золотими запонками та гравірованою цифрою 10 на кожній. Сів на ліжко і мало не заплакав. Йому все ще було дуже соромно. Але щастя від того, що Олена знайшлася, і з нею нічого не трапилося все ж таки гріло душу.
