Сварка між Любою та Дімою ставала все сильнішою.
– Я сказав тобі, нема в мене нікого – кричав Діма.
– А жіночими парфумами тебе хтось випадково оббризкав. А ці вечірні повернення додому до півночі, це нормально? – Люба розпалювалася ще більше.
– Набридло мені все це, кожен день одне і теж. Дограєшся, на розлучення подам – злився Діма.
– Та мені вже все одно. Роби, що хочеш – розплакалася Люба. Вони відвернулися один від одного і раптом у двері подзвонили.
– Іди, відкривай. Знову напевно якась подружка твоя приперлася, тебе пожаліти – глузливо сказав Діма.
Люба витерла сльози і пішла відчиняти. На порозі стояв чоловік у старомодному костюмі і пошарпаною валізою в руках.
– Вибачте, це квартира Антоненків? Мені потрібен Дмитро Ігорович – ввічливо запитав він, ніяково стоячи на килимку в запорошених черевиках.
– Зараз покличу – глухо сказала Люба і пройшла в кімнату.
– Це до тебе – сказала вона Дімі і взяла вишивку. Останнім часом, тільки вона заспокоювала.
Діма вийшов в коридор.
– Здрастуйте, я Дмитро – чоловік простягнув йому руку.
– А я Андрій. Ваш далекий родич по вашому дідусеві Івану. У нього була двоюрідна сестра, моя бабуся Марія. Я з Закарпаття. У нас там з роботою туго, ось я і вирішив, спробувати в вашому місті влаштується. Вашу адресу мені дала ваша сестра Надя. Я до вас ненадовго, тільки знайду роботу і житло. Не виженете? – посміхнувся він.
Діма, незважаючи на поганий настрій, посміхнувся йому у відповідь: – Ну що ви. Проходьте.
Поки Андрій влаштовувався в невеликій кімнаті, яку Діма з Любою планували під дитячу, між ними знову розгорівся скандал.
– Своїх родичів шануєш, а як моя мама приїде на пару днів, ти злишся – вимовляла Люба напівголосно.
– Ну не на пару днів, а на цілий місяць, між іншим. І вчить тебе всяким дурниць, хоча все життя одна прожила. А Андрій ненадовго, він сам сказав. І взагалі дай мені грошей на завтра, мені потрібно купити дещо.
Люба забувши про гостя, закричала: – Що, свою фифу в ресторан поведеш? Ні, не дам.
Діма підійшов до неї впритул: – Даси, куди ти подінешся, а то…
Люба зойкнула: – А то що? Силою забереш…
І тут в кімнату заглянув Андрій: – Вибачте, заради Бога, що втручаюся у вашу розмову. Я там у вас на кухні погосподарював трохи, чаю заварив. Гостинці наші дістав. Ходімо, почаюємо.
Діма з Любою переглянулися, їм стало соромно. Людина з дороги, голодна напевно, а вони тут сваряться.
– Ну звичайно ходімо. Вибачте, що я сама не здогадалася – вибачилася Люба.
Діма підтакнув: – І правда, що це ми.
Андрій розлив по чашках ароматний чай.
Люба сьорбнула ковток: – Який Духмяна, смачний. З чого він?
Андрій посміхнувся: – Тут збір, у нас в селі його називають ніжність. У нас такі майстрині чаї складають, кожен для особливого випадку – напевно розповідав Андрій. -Розумієте, життя у нашому селі дуже відрізняється від міського. Там тихо, розмірено, спокійно. Ми живемо лісовими дарами. Ось спробуйте мед. Адже смачно – голос Андрія заворожував, заспокоював. Люба з Дімою розслабилися. – А ще ми любимо співати. Просто так, під настрій. Люба ви співаєте? У вас голос такий співучий.
Люба збентежено кивнула: – Раніше співала. Але це коли було – і з докором подивилася на Діму.
А він несподівано згадав, що Люба після весілля дуже часто наспівувала. Коли мила посуд або просто прибирала по дому. А ось вже рік, він не чув її співу. А все через нього. Недарма кажуть, що жіноче серце віщун. Адже саме тоді він закрутив роман з Ольгою, бухгалтером з сусіднього відділу. Вона була молода і струнка на відміну від Люби. Дружина після десяти років спільного життя, трохи попливла. З’явилися зморшки на лобі, друге підборіддя. Але зараз, дивлячись на неї співочу разом з Андрієм, він несподівано зрозумів, що вона дуже красива. Не такою гламурною красою, як у Ольги, а простою, жіночою.
Андрій доспівав останню ноту і подивився на годинник.
– Ой і засиділися ми. Нам завтра всім вставати рано. Ви йдіть, а я приберу. Як же тобі, Діма, пощастило з дружиною.
Люба почервоніла, а Діма обняв її за талію і поцілував в щічку: – Я і сам це знаю.
На наступний день в обідню перерву до Діми підійшла Ольга.
– Ну що, Діма, наш похід в ресторан ще в силі? – кокетливо запитала вона, сідаючи на край столу.
Діма подивився на неї пильно і здивувався. І чим вона йому так подобалася? Густо нафарбованими очима з накладними віями. Штучним рум’янцем на щоках? Він згадав свою дружину, якою вона була вранці. Від неї пахло свіжістю і молодістю, а не дурманним ароматом парфумів.
– Ні – сказав різко Діма – Ніякого ресторану не буде. Ні сьогодні, ні завтра, ніколи. І взагалі, злізь з мого столу, перед колегами незручно.
Ольга ображено злізла зі столу і поправила спідницю.
– А раніше тобі подобалося, що колеги на тебе з заздрістю дивляться. Така жінка, як я поруч з тобою. І що з тобою трапилося з учорашнього дня, раз ти мене кидаєш? – єхидно запитала вона.
– Я просто зрозумів, що дружина мені дорожче всіх – коротко відповів він – Вибач, мені треба звіт здавати терміново.
Ольга пішла, але потім озирнулася: – Запам’ятай, Діма, я тебе ніколи назад не прийму. Навіть якщо на колінах благати будеш.
Діма посміхнувся: – І не сподівайся, не буду.
Вперше він поспішав додому. По дорозі купив коханій букет хризантем. Не чекаючи ліфта бігом побіг по сходах. Люба зустріла його в коридорі. Вони обнялися і Діма віддав їй букет.
– Найкрасивішій жінці на світі – сказав він.
Люба наразилася носом в букет і по дитячому сказала: – Пахнуть
Діма роззувся і раптом згадав про родича. – А де Андрій? Ще з співбесіди не прийшов? – запитав він Любу.
– Я не знаю. Прийшла, його немає. Пішли в кімнату, подивимося, може спить.
Вони навшпиньки підійшли до дверей і прислухалися. Тихо. Відкрили двері, а там ні Андрія, ні його речей. Тільки записка “Вибачте, що не попрощався. Але ваше міське життя не для мене. Я їду додому. Люба бережи себе і починайте облаштовувати дитячу. Ваш Андрій”
А через місяць Люба обрадувала Діму новиною, про те що скоро вони стануть батьками. Але найцікавіше в цій історії було те, що ніхто не міг згадати жодного Андрія. А сестра так і зовсім здивувалася. Нікому вона адресу Діми не давала. І навіть записка незбагненним чином кудись поділася.
А по дорозі йшов немолодий чоловік з пошарпаною валізою і запорошених черевиках. Біля багатоповерхового будинку, дістав блокнот і звірився з адресою. Черговій сім’ї потрібна його допомога. Адже їх шлюб був визначений з самого їх народження.
