Федоровича в селі інакше, як к*ркуль і скнара, не називали. Про таких кажуть, без вигоди своєї, навіть ложки не дасть.
Був він хорошим господарем, працьовитим. Навіть іноді занадто. Хапався за все. Жадібний до всього і до роботи теж.
Односельці його не любили. Але якщо дуже треба і виходу не було, то приходили. А коли виходили від нього, то як тільки його не сварили.
Він навіть братові рідному, гроші під відсотки давав. Поки була жива мати, докоряла йому:
-Степане, ну нащо тобі стільки грошей? Хай би на щось хороше, так ти і не витрачаєшся зовсім. Ходиш в сорочці до тих пір поки, та в лахміття не перетвориться. Їси хліб та сіль, на олію та і то грошей жалієш.
Федорович їй відповідав зазвичай:
-Запас кишеню не тягне. Я не такий д*рний, щоб грошима розкидатися. Одному дай, іншому і сам без нічого залишишся.
Люди говорили, що в молодості була у нього дружина. Так він і на весіллі відзначився. Порахував гостей по і сказав, що кожному по три скляночки вистачить.
І на їжі заощадив. Наварили овочів, та курку стару на стіл поставили. Гості пішли голодними і злими.
А потім, через півроку, пішла і дружина. Розповідала, що він продукти з видачі видавав. Порахував, що пара картоплин і крупи жменя, ось тобі і юшка. Шматочок м’яса варився у великій каструлі, для бульйону, який потім розливався по баночках. І вже потім варилася ця юшка.
Як сказала його колишня, такого жаднюги на світі напевно і не знайти.
Коли йому вже за сорок було, вирішив він знову одружитися. Чи то під старість не захотів сам жити, а може і дитину захотів завести.
Наречену він собі знайшов Таню Павлючку. Дівка вона була видною. Одна чорна коса нижче пояса чого вартувала. Кавалери у неї під воротами днювали і ночували.
А вона гордячка, ще й вибирала. Цей занадто високий, цей навпаки малий. У того мати, спокою не дасть, а в іншого будинок старий, значить лінивий. Мати її Катря, працювала в торгівлі. Батько водій, все життя то на посівний, то на жнивах.
Жили вони не тужили, поки в дім лихо не прийшло. Катря, не дивлячись на свій досвід, проторгувалася. З каси гроші брала, а докладала, як вийде. А тут ревізія. І суми великої в касі не вистачило.
Поплакала вона, пошукала по засіках і зрозуміла, що їй не вистачає. І не вистачає багато. А у кого такі гроші? Звичайно у Федоровича. Вона до нього просити – Степан Федорович, виручи. А я тобі віддам, не сумнівайся. Розписку напишу, на відсотки згодна, тільки виручи, і заплакала.
Федорович покрутив вус та сказав:
-Хоч зараз дам грошей. Без розписки і відсотків. Тільки…
Тут у Катрі загорілися очі, невже примха якась буде.
-Що хочеш, Степане, проси. На все згодна.
Він посміхнувся:
-Я тебе за язик не тягнув. Загалом, моя умова така. Я тобі гроші, а ти мені Таню в дружини.
Катря здивувалася:
-Та ти що? Вона ж за тебе молодша майже на двадцять років. У дочки тобі годиться. Ні, не можу я на таке піти.
Степан встав.
-Ну як хочеш. Справа твоя. Посидиш трохи, може розуму наберешся.
Катря прийшла додому в сльозах. Чоловік з дочкою, до неї, що казав таке? Катря, ховаючи очі, розповіла про його умови.
Чоловік на диби.
-Та най би йому добре було. Дочку він мою захотів. Старий пень, а потягнуло на молоду. Знайдемо гроші в іншому місці.
Катря простогнала:
-Мені їх післязавтра внести потрібно. Ні, справу заведуть. А позичити вже ніде. Але ти правий, ніякої йому Тані, нехай, сама винна, сама і відповім. Чекати мене хоч будете? – і знову заплакала.
І тут встала Таня.
-Мені з вами й обома добре живеться. Ось що, йди до нього, бери гроші і говори, що я згодна.
Батьки заохала, як так, за старого підеш. Таня твердо сказала:
-Раз виходу немає, вийду за нього.
Весілля робити не стали. Посиділи вчотирьох. Катря з тугою думала, що через її гріхи, дочка з нелюбом жити буде. А чоловік її взагалі мовчав, відчуття, що вони зрадили дочку, не виходила у нього з голови.
Довго церемонитися не стали, розійшлися. Батьки додому, а Таня з Федоровичем залишилася.
-Що залишилося з їжі, загорни акуратно і забери, нам з тобою дні на три вистачить, – сказав він Тані.
Та спокійно відповіла:
-Звичайно. Навіщо продукти даремно викидати.
Степан зрадів, дивися, молода ще, а вже економна.
Стали вони жити разом. Катря іноді питала, як справи. Дочка сухо відповідала, що все в порядку. А Степан не міг натішитися на дружину. Нічого не просила, варила те, що він їй говорив. І він розслабився, про дітей заговорив.
Таня серйозно йому підтакувала. І Степан закохався по вуха в свою молоду дружину. А це означає, що людина, втрачає пильність. Ніхто в селі не здогадувався, де він ховає гроші, хоча будували найнеймовірніші гіпотези. На книжку він не клав, інакше про це б знали на пошті.
А Таня вгледіла. У старій літній кухні стояла піч, тільки вона ніколи не топилася. Степан суворо заборонив її топити, говорив, що вона несправна. Але ходив туди часто. Особливо ночами, коли Таня вже нібито спала.
Одного разу вона пішла слідом і через шпарку побачила, як він витягнув одну цеглину і став діставати пачки грошей. Він перераховував їх з таким виразом обличчя, що Тані стало гидко і вона тихо повернулася в хату.
На наступний день Степан повернувся з роботи, Таня подала йому обід і з гіркотою поскаржилася:
-Щось грубка в будинку закурилася сильно, аж очі сльозилися. А готувати треба. Я і розтопила на свій страх і ризик грубку в літній кухні. Чого ти говорив, що вона не робоча? Загула, як нова.
Степан схопився і туди.
-Що ти накоїла? Там же.., – і став витягати цеглину.
-Стьопа, що ти робиш?
А той зі сльозами витягав чорний папір і кричав:
-Я тепер бідняк!
Таня хотіла його заспокоїти, але він побіг до воріт. Та не добіг… Не стало Степана…
Таня скромно поховавши чоловіка, поїхала в місто подалі від людських пересудів. Потім говорили, що купила вона там собі будинок добротний, машину і вийшла заміж.
Базікали багато та тільки Таня знала правду. У той день, вона витягла всі гроші, а замість них наробила з газет квадратики. Взяла такий гріх на душу.
Тільки одне її виправдовувало, вона не знала, що чоловік слабий був. Вона з ним хотіла потім просто розлучитися. Але доля повернулася так… По заслугах чи ні, вирішувати не нам.
