Головна - Життєві історії - Аркадій їхав у поїзді в Одесу. Все життя по заробіткам і от надумав собі. Ішов-ішов по дорозі додому. Вокзал. Купив квиток і сів у потяг. – Побачити б її, Жанну. А раптом вона чекає? А може дитину від мене народила, – думав він

Аркадій їхав у поїзді в Одесу. Все життя по заробіткам і от надумав собі. Ішов-ішов по дорозі додому. Вокзал. Купив квиток і сів у потяг. – Побачити б її, Жанну. А раптом вона чекає? А може дитину від мене народила, – думав він

-Побачитися б, а раптом вона чекає? А може дитину від мене народила, а я і не знаю, – думки в голові чоловіка складалися в чудову сімейну картинку.

Під розмірений стукіт коліс не спалося. Колишні попутники вже вийшли на найближчій станції, залишивши Аркадія в повній самоті. Сон не йшов. За вікном миготіли тьмяні вогники, вириваючи з пам’яті світлі моменти в житті.

Рішення поїхати в місто, де колись в молодості чоловік зустрів своє перше кохання, прийшло раптово. Йшов-йшов по дорозі додому. Вокзал. Купив квиток і сів у потяг до Одеси. Дивне на перший погляд рішення виправдовувалося просто – в рідному Києві його ніхто не чекав і ніщо не тримало.

Крізь потемніле від часу вікно Аркадій бачив мелькаючі міста, поля, іноді на хвилину, а то і менше вискакували з однотонної картинки села, з одинокими вогниками у вікнах.

На поїзді він подорожував чи не перший раз. Все життя ходив по морю. Багато років за кордоном. Але на пенсії занудьгував. За все мандрівне життя моряка так і не створив сім’ю. А тому нудьгував на самоті. Заробив на квартиру, машину, і навіть човен з мотором. Багато відпочивав, але самотність брала своє. У друзів сім’ї, діти, онуки…

Жінки в житті Аркадія були. Багато і різні. Але такої, щоб повернутися в другій, та третій раз не було… Хіба що перше кохання.

Аркадій під розмірений стукіт коліс поїзда знову задумався. Думки і спогади туманили свідомість, сплітаючи все в одне.

В перше своє плавання двадцятитрирічний Аркаша йшов із задоволенням. Романтика моря кружляла голову не менше відносин з протилежною статтю. Одеса зустріла вітряною погодою і несподіваною стоянкою на цілих п’ять днів.

Капітан не дуже наполягав на тому, щоб команда залишалася на судні, але ночувати приходити вимагав.

Аркаша побачив її перший. Жанна розглядала з подругою корабель, прогулюючись в порту на обідній перерві. Її каштанові завитки так були гарні в сонячних відблисках, що не звернути уваги на них, Аркадій не міг.

-Це вам, – Аркадій миттю спустився з корабля і з’явився перед дівчатами. Обом він простягнув по великій шоколадці.

Дівчата розсміялися. Розмова потягнулася сама собою, і ввечері Аркаша запросив Жанну на прогулянку. Від її краси він був зачарований. Намагався бути галантним, цікавим співрозмовником.

Жанна не залишилася в боргу і на другий день запросила чоловіка до себе на чай. У третій вечір Аркадій прийшов уже сам. Все сталося само собою – буденно просто, але вони були щасливі, нехай і недовго. В кінці тижня корабель вирушив назад. А з ним зник і Аркадій.

Кілька членів команди переживання молодого хлопця помітили відразу. І, дізнавшись у чому причина, тільки розсміялися:

-Так у нас тут у всіх такі Жанни, в кожному порту, охолонеш.

Аркадій і, дійсно, охолов, тільки пізніше. А забути каштанові кучері і глибокі карі очі не зміг. Серце тремтіло знову і знову від солодких спогадів. Таких незручних, незрілих, але справжніх, чуттєвих.

На одній зі станцій, Аркадій вийшов на перон і вже хотів було залишитися. Злякався. Але в останній момент застрибнув назад в поїзд.

Наступна зупинка була кінцева. Тільки опинившись поруч з портом, Аркадій усвідомив, що, ймовірно, зробив велику дурницю, відправившись зі свого минулого, в абсолютно нове місто. Місто змінилиося. Оновилося. Проходячи повз новобудови, Аркадій розумів, що того будинку, в якому жила Жанна, може вже і не бути.

Але будинок стояв! Аркадій мало не закричав від щастя. Наступним щасливим квитком могло бути тільки те, що Жанна все ще живе тут.

У під’їзд зайшла молода жінка і Аркадій прискорився, прошмигнув за нею.

-Вам кого? – запитала жінка, боязко повернувшись і, зупинившись з ключами перед знайомими дверима на другому поверсі.

-Жанну.

-А-а-а, маму.

Аркадій мимоволі задивився. Таке ж шикарне волосся, тільки трохи світліше, і карі очі.

-Скільки вам років? – запитав чоловік.

Жінка оглянула Аркадія з голови до ніг і, відкривши двері, гукнула.

-Мамо, тут черговий татко приїхав!

Аркадій так і залишився стояти на порозі.

З кімнати на голос вийшла жінка, невизначеного віку, з чітким відбитком гулящого життя, майже лиса, але все з тими ж карими очима.

-Запитував про вік, – розсміялася молода жінка.

-Та ти проходь, що стоїш? – запросила Жанна.

Так, це була вона. Жанна. Але настільки вже вона змінилася і запустила себе, що про колишню молодість і красу нагадувала тільки її дочка, яка, мабуть, підтримувала матір в її гульках.

Аркадій пройшов на кухню. Змів з табуретки крихти і сів.

Молода жінка все ще дивно посміювалась, дістаючи з сумки продукти і пляшки.

-Ну, за зустріч! – скомандувала Жанна, і не чекаючи сама перехилила.

-Ти пробач, у мене стільки вас було, що чия вона дочка не скажу. Хочеш – експер… Експер… Ну цю, що визначають батька, проводь. Я не проти.

Аркадій мовчав. Красиві мрії, спокійне сімейне життя в старості розчинилася на дні склянки, до якої він навіть не доторкнувся.

-Я піду, – Аркадій встав і швидко вийшов.

На залізничний вокзал не поспішав. Прогулявся в порту, згадуючи молодість і вдихаючи солоне повітря.

-Катька ще була з Херсона, смішна така, з веснянками… Краще автобусом, напевно…

Plitkarka

Повернутись вверх