Степан з Інною раптом вирішили зібрати сім’ї своїх дітей.
У них було дві доньки. Обидві вони з чоловіками і в обох по дві дитини – пʼяти, дванадцяти, восьми і чотирнадцяти років.
Ніби, все у них добре. Навіть по квартирі трикімнатній є. Чоловіки добре заробляють, та й жінки також. Живуть, не бідують, їздять не відпочинок…
І ось батьки оголосили про свої плани. Надумали вони свою квартиру продати і переїхати до моря, у вже наявний там будиночок.
Вирішили батьки на старості років пожити для себе. На літо онуків можуть забирати, а в інший час подорожувати.
Бо поки діти росли, поки вони їм допомагали, ні де не були, не бачили нічого. А у світі стільки цікавого! Планів багато, бажань ще більше. Покупця на квартиру знайшли вже.
Онуки зраділи, вони й раніше їздили до того будиночка біля моря, але тільки з батьками, та й то на недовго. А тут можуть усе літо у бабусі з дідом жити.
Сестри мовчали, чоловіки їх теж.
-Ну, що скажете? – запитав батько.
-А навіщо вам це? – раптом запитала донька.
-Що це? – Степан застиг від здивування.
-Подорожувати.
-Ми так хочемо, адже ви їздите відпочивати скрізь, до Туреччини, на Кіпр, ну і…
-Так у вас і закордонного паспорта немає. Навіщо вам це?
-А нам і не треба. Ми по Україні подорожуватимемо.
-Навіщо? Ви вже старі. Краще нам допомогли б.
-Допомагати не старі, а мандрувати старі, – розізлився батько.
-Ну, не так висловилися. Просто вихопилось…
-Просто? – сказав батько. – Ми вам і так допомогли кожній сім’ї, освіту вам оплатили, з квартирами допомогли на перші внески. Може маємо ми право для себе пожити?!
-Звичайно, маєте. Але це просто нісенітниця стільки грошей спустити на себе!
-Гроші наші!
-Але ж могли б і нам щось дати…
-Ви працюєте, ось і працюйте. Наші гроші не рахуйте. А ми вирішили.
-А навіщо квартиру продавати? Нехай вона стоїть.
-Ми в ній жити не будемо, ми їдемо.
-Нам би потім лишилася.
-У нас покупець уже є. Чи хтось хоче купити з вас?
-Звідки у нас гроші?
-Все! Ми просто вам сказали, що їдемо. Чекаємо в гості. Куди їхати ви знаєте. Телефонуйте, пишіть. Нині є інтернет. Завжди будемо на зв’язку із будь-якого куточка.
Батьки продали квартиру і поїхали. Живуть у будиночку біля моря. Дуже багато мандрують. А що ще треба пенсіонерам, у яких нарешті збулася їхня мрія.
Їхні доньки досі дивуються, навіщо на старості років продати квартиру і просто пустити гроші на вітер. Могли б і їм залишити, а вони подорожують.
-Ну що, гроші ще не скінчилися? – щоразу питають вони при зустрічі батьків.
-Нам вистачить. У вас не просимо.
Це їхні гроші, і це була їхня квартира – мають право витрачати, як захочуть…
Кожен свою вигоду шукає, і має свою думку…
