– Послухай, Маринко, а давай візьмемо хлопчика з дитбудинку, га? – сказав дружині Сергій. – Ні, ну, а що? В житті ж усе трапляється… А там дітям теж любов потрібна, напевно, навіть більше аніж рідним дітям…
Марина серйозно подивилася на чоловіка.
– Це з чого ти ще таке придумав? – запитала вона. – Нам із тобою остаточного ще нічого не сказали, тож про це говорити ще явно зарано!
І взагалі, щоб не сталося, але мені незрозуміло-чий малюк не потрібен!
Я не хочу, коли він виросте, бігати по під’їздах і шукати його там, тому, дуже тебе прошу, давай більше не говоритимемо про це. Добре?
Сергій знизав плечима.
– Дивна ти, Марино, – сказав чоловік. – На мою думку, ти мені сказала, що надії на те, що у нас будуть рідні діти, майже немає. От я й подумав… Для себе ми ніби вже пожили, тепер треба пожити ще для когось. Хіба я не правий?
– Сергію! – Марина важко зітхнула. – Я чудово розумію, що тобі хочеться дітей, а я виходить винна в тому, що їх у нас немає. Але, скажи мені, хіба я винна в цьому? Чи ти думаєш, що мені не важко? Боже, Сергію, та я ночами плачу! Просто ти цього не бачиш!
– Гаразд, Марино, я зрозумів… Але… Ти все-таки подумай над моєю пропозицією… Може тоді й тобі стане легше…
Сергій підвівся, поцілував дружину в щічку, вийшов з кімнати й пішов на роботу…
Щойно за чоловіком закрилися двері, Марина полегшено зітхнула.
Вона сперлася на спинку крісла, заплющила очі й почала розмірковувати над ситуацією, що склалася.
Обманювати чоловіка стало досить важко й вона не на жарт переживала, що він дізнається правду.
Дізнається про те, що всі папери, які вона показувала йому, несправжні, і вона спокійно може мати дітей…
Але!
Проблема була в тому, що дітей вона ніколи не хотіла і вважала, що мати їх зовсім не обов’язково.
Причому, вважала вона так завжди, ще до того, як познайомилася з Сергієм.
Напевно, вона б сказала йому про це, але на першому ж побаченні він сказав їй про те, що мріє мати дітей, бо все інше в його житті вже є…
Сергій справді був досить забезпеченим чоловіком, і саме це зупинило Марину від того, щоби сказати йому правду.
Сама вона була з небагатої сім’ї і все життя спостерігала за тим, як мати й батько, до пізнього вечора сидять на роботі для того, щоб забезпечити більш-менш нормальний рівень життя для своїх дітей.
Марина собі такого не хотіла, тому вирішила, що говорити Сергію нічого не буде, а потім уже все вирішитися само собою.
Не вирішилося…
Сергій про дітей прямо марив, а останнім часом і зовсім тільки про це й говорив.
Марина вже не знала, що ж їй робити далі і врешті-решт вже під вечір, вирішила, що треба знову звернутися до своєї подруги Ірини.
Саме та весь цей час допомагала їй, тому Марина вирішила, що вона зможе допомогти їй і цього разу…
Настрій у Марини одразу поліпшився і вона, наспівуючи якусь пісеньку, встала, взяла свій телефон і набрала номер Ірини…
Жінки проговорили добрих пів години.
Обговорили, що вже було до цього і що потрібно зробити зараз.
Ірина запевнила Марину, що все буде гаразд і вони обов’язково щось вигадають.
Але вигадувати нічого не довелося…
…Сергій повернувся з роботи раніше. Він тихенько відкрив двері своїм ключем і зайшов у коридор.
Чоловік поклав невеликий букет троянд на поличку, і сів на пуфик роззутися.
Квіти він купив Марині. А як же ж?! Треба ж порадувати кохану дружину невеличким сюрпризом!
Сергій взяв букет і зазирнув на кухню. Марини там не було. Він прислухався. Хтось явно говорив на балконі.
Чоловік зайшов у кімнату. Через скло в дверях він побачив, що Марина говорить з кимось по телефону.
Сергій підійшов ближче, прислухався до того, що каже дружина, й вухам своїм не повірив…
…А потім Марина просила в Сергія вибачення, намагалася щось пояснити, але він і слухати не хотів.
Незабаром Сергій подав на розлучення…
Марині довелося виїхати, тому що квартира, як і інше майно, належала Сергію і була придбана до шлюбу.
Марина залишилася ні з чим…
Через деякий час вона дізналася, що Сергій одружився, а потім, за чутками, у нього народилася донечка.
Марину це сердило і вона ніяк не хотіла розуміти, що сама винна в тому, що сталося.
Вона звинувачувала всіх тільки не себе.
Так їй було легше, але, найгірше, що тільки їй, бо іншим було просто все одно…
