– Нарешті з’явилася! – Варя відчинила двері, впускаючи подругу. – Чому так довго? Ми ж запізнюємося. – Костику їсти готувала, щоб розігрів, – сказала Світлана. – Ясно. Давай швидше чепурися. Нас хлопці вже чекають в кафе. Познайомлю тебе з другом мого Віталіка. Коли дівчата зайшли в кафе, Світлана застигла від несподіванки. Друг Віталіка здалеку був неймовірно на когось схожий

-Нарешті з’явилася! – Варя відчинила двері, впускаючи подругу. – Чому так довго? Запізнюємося ж. -На роботі затримали, потім Костику їсти приготувала, щоб розігрів, – виправдовувалася дівчина. -Ясно. Давай швидше причепурися, я поки тобі каву зроблю. -Добре. Де в тебе косметичка?…

– Коханий, я вдома! – радісно крикнула Таня, втягуючи у коридор сумки з продуктами. – Зараз буде твій улюблений борщ з пампушками. Але зі спальні долинув дивний шум, метушня, і, на ходу застібаючи кофточку, звідти вибігла її подруга Галя. – Вибач, так вийшло, – пробурмотіла вона і стрімко вискочила з квартири. Тані здалося, що це поганий сон. Тим часом зі спальні вийшов її чоловік Володимир

-Коханий, я вдома! – радісно крикнула Таня, втягуючи у коридор величезні сумки з продуктами, – зараз буде борщ із пампушками і твою улюблену рульку в гірчиці запечу. Але зі спальні долинув дивний шум, метушня, і, на ходу застібаючи кофтинку, звідти…

– Ти знову раковину за собою не помив, коли голився? – накинулася Женя на чоловіка. – Я поспішав, вибач, – відповів Ігор. – А в неділю ти нікуди не поспішав, але все одно залишив по собі бруд у ванній кімнаті! Я що для тебе прибиральниця? – Ну, що ти завелася з ранку, не з тієї ноги встала? – спокійно сказав Ігор. – Ти ще й насміхаєшся! – Женя перейшла на крик. – Дістав вже… – Може нам розлучитися, якщо я тебе так дратую? – не витримав Ігор.

-Ти знову раковину за собою не помив, коли голився? – накинулася Женя на чоловіка. – І дзеркало зубною пастою забризкав! – Я поспішав, вибач, – відповів Ігор, застібаючи куртку, – на роботу спізнююся. – А в неділю ти нікуди не…

– Алло, Іван? Ти коли речі забереш? Набридло вже об твої валізи спотикатися. Вже місяць після розлучення пройшов, а ти і не чухаєшся. – А що, сумуєш? – запитав нервово чоловік. – Я сумую? За тобою?! Та я може без тебе тільки жити почала! От на побачення збираюся. Все, давай. Не забереш речі, у під’їзд виставлю! Олена поклала трубку. Звісно вона набрехала. Нема в неї нікого

-Алло, Іван? Ти коли свої речі забереш? Набридло вже об твої валізи спотикатися. Вже місяць після розлучення пройшов, а він і не чухається. Чи я сумую? За тобою? Не лести собі, Іванчук. Я може без тебе тільки жити почала. А…

– Оленочко, ми у вас залишимося на ніч. А то нам з Анютою нікуди йти, – раптом ошелешила заявою Вікторія. – Взагалі-то, я нічого не сказала Русланові. Він вас не знає. Його б треба якось підготувати… – За це на хвилюйся. Я сама з ним домовлюся. Олена не розуміла, що відбувається – як це незнайома жінка хоче домовлятися з її чоловіком. І отак просто хоче залишитися в них ночувати

-Оленочко, ми у вас залишимося на ніч. А то нам з Анютою нікуди йти, – ошелешила мене Вікторія. -Взагалі-то, я нічого не сказала Русланові. Він вас не знає. Його б треба якось підготувати… -За це на хвилюйся. Я сама з…

“Ось роз’їдуться діти, розлучуся,” – думала Ніна, дивлячись на чоловіка. Начебто й причин особливих не було. Микола не гуляв, як дехто. У зрадах Миколу теж помічено не було. І все ж таки… Як і кожній жінці, Ніні хотілося, щоб її любили. І Ніна вирішила подати на розлучення

“Ось роз’їдуться діти, розлучуся,” – думала Ніна, дивлячись на чоловіка. Начебто й причин особливих не було. Микола не гуляв, як дехто. Руки не розпускав. У зрадах Миколу теж помічено не було. І все ж таки… Як і кожній жінці, Ніні…

– Мамі погано, я терміново поїду до неї, – швидко сказав Степан. Він помчав у коридор і швидко став одягатися. – Як? Ти не можеш зараз піти! – Вигукнула Уляна, слідуючи за ним. На руках вона тримала однорічну дочку. – Хіба Антоніна не може викликати лікаря сама? – Коли я приїжджаю, їй стає краще! – Тобі не здається, що це не просто так? – обережно спитала Уляна

– Мамі погано, я терміново поїду до неї, – швидко сказав Степан, поклавши телефон у кишеню штанів. Він помчав у коридор і швидко став одягатися. – Як? Ти не можеш зараз піти! – Вигукнула Уляна, слідуючи за ним. На руках…

Ольга сиділа на підлозі посеред кімнати і мовчки дивилась у стіну. Несподіваний дзвінок від коханки чоловіка похитнув її рівновагу. Жінка не знала, що робити далі. Увечері з роботи повернувся Віктор. Ольга довго тягла з розмовою. Дочекавшись коли діти заснуть, все ж таки почала її. – Ну коли ти все знаєш, давай розлучатися, – холодно сказав він. – Набридло мені все.

Ольга сиділа на підлозі посеред кімнати і мовчки дивилась у стіну. Несподіваний дзвінок від коханки чоловіка похитнув її рівновагу. Разом із чоловіком вони прожили шістнадцять років і за цей час Віктор кілька разів заводив собі коханок. Ольга здогадувалася про наявність…

Василь знову зловив себе на думці, що йому не хочеться повертатися додому. Він не хоче бачити своєї дружини. ⁃ Ало, Мирославо, я знову сьогодні затримаюся. ⁃ Знову звіти?!, – поцікавилася дружина, не дуже повіривши своєму чоловікові. Останнім часом він змінився. Приходить пізніше. Увесь час якийсь засмучений. Мирося шукала відповіді. І вирішила поговорити з його кращим другом Максимом

Сьогодні Василь знову зловив себе на думці, що йому не хочеться повертатися додому. Він не хоче бачити своєї дружини. Тієї, яку ще недавно так палко кохав. А може то було не кохання?!  А зараз він навіть бути в її присутності…

– Вона реально думає, що я вдягну ці обноски, які вона привезла? Везла б нове, якби реально хотіла допомогти. А не оце! Глянь – такі штани носили торік. Черевики дивні. Я й подумати не могла, що вона так зробить. Вероніка стояла за дверима і чула всю розмову. – Прекрасно! Отак допомагай родичам, – подумала вона і швидко зайшла в кімнату

-Вона реально думає, що я вдягну ці обноски, які вона нам привезла? Везла б нове, якби реально хотіла допомогти. А не ось це… -Начебто, непогане. Нижче за середнє, звичайно, але подивитися можна. -Ага, звичайно. Ось подивися… Такі штани носили торік,…

Повернутись вверх