Головна - Життєві історії - – Досить! – вигукнув Денис. – Якщо ти не припиниш так себе поводити, то я піду! Денис був впевнений, що Катя не захоче залишатися сама. – Що ж, іди, – промовила жінка. – Речі тобі зібрати? Катя явно не жартувала. Вона не подзвонила чоловікові ні за день, ні за тиждень, ні за місяць. Нарешті, Денис вирішив сам набрати номер дружини

– Досить! – вигукнув Денис. – Якщо ти не припиниш так себе поводити, то я піду! Денис був впевнений, що Катя не захоче залишатися сама. – Що ж, іди, – промовила жінка. – Речі тобі зібрати? Катя явно не жартувала. Вона не подзвонила чоловікові ні за день, ні за тиждень, ні за місяць. Нарешті, Денис вирішив сам набрати номер дружини

– Привіт, ти сьогодні рано, – з усмішкою промовила Катя, виходячи з кухні і витираючи мокрі руки об рушник, що висить на плечі.

– Привіт, привіт, – ніжно дивлячись на дружину, відгукнувся Денис, – вдалося раніше звільнитися. Додому хотів страшно. Як ваші справи? – скидаючи верхній одяг, запитував він. – Синочок не пустував? – З цими словами чоловік погладив Катю по животику, в якому ріс і розвивався їхній малюк.

– Трохи, – відповіла Катя, кладучи руку на живіт і ніжно на нього поглядаючи.

Потім вона підвела погляд на чоловіка і спитала серйозно:

– Ти коли за батьком поїдеш?

– Не знаю, – відводячи погляд, зітхнув Денис. – Та й взагалі, перш ніж їхати, треба визначитися, куди його везти. До речі, мені сьогодні порекомендували одне місце, завтра поїду, подивлюсь, як там і що. Якщо все влаштує, почну оформляти документи батька.

– Яке місце? – тремтячим голосом уточнила Катя, чудово розуміючи, що має на увазі чоловік. – Ми ж вирішили, що ти привезеш Олександра Ігоровича до нас і…

– Куди до нас? – Запитав Денис занадто голосно, з роздратуванням, але потім, понизивши тон, продовжив, – Кать, ну куди до нас? У нас двокімнатна квартира, скоро дитина з’явиться, де ми всі розмістимося? – голосом, яким розмовляють із нерозумними дітьми, уточнив чоловік.

– У тісноті, та не в обіді, – відповіла з усмішкою Катя, яка звикла жити у великій та дружній родині та допомагати рідним та близьким. – Тим більше, у твого батька добротний будинок у селі. Можна його продати і купити більшу квартиру в складчину. Щоб усім місця вистачило, – запропонувала Катя, – або підшукати твоєму татові однушку поряд з нами. Також варіант. Начебто й поряд і кожен сам по собі.

– Ну, я навіть не знаю… Мій тато – людина непроста, з характером. Раптом ви не вживетесь? Сварки розпочнуться. А щодо однушки. Не знаю. Адже за татом доглядати треба. Поїсти приготувати, та інше..

– Ти говориш про свого батька як про немічного старого. Йому наче шістдесят сім тільки. Та й зараз він якось собі їсти готує? Доглядає себе? Наскільки я пам’ятаю, Олександр Ігорович перебрався до села лише заради твоєї мами. Але її більше немає, а одному йому на селі не на радість. То сенс його там тримати? Чому не допомогти? – Вимагала у чоловіка відповіді Катерина.

Денис не знав, що відповісти. Він не хотів жити разом із батьком. Не хотів і крапка. Але як пояснити свою позицію дружині не знав. Та й позиції особливої ​​не було, швидше це бажання хлопчика жити в комфорті без зайвого клопоту у вигляді старіючого батька.

– Ну, якщо ти так хочеш, то давай привеземо батька до нас, – промовив Денис із незадоволеним обличчям. – Але на деякий час, – одразу уточнив він, – поки я його документи оформлю в… – Денис запнувся, не знаючи, як правильно назвати те місце, куди він хоче відправити батька.

Будинок для людей похилого віку звучало занадто грубо, тому подумавши трохи, чоловік сказав:

– До санаторію. Дивись, яке миле місце, – пожвавішав Денис і, діставши телефон, почав показувати Катерині фотографії на сайті.

– «Останній притулок», – повільно прочитала Катя. – Ем… Любий, тебе не бентежить назва? Звучить як цвинтар! – Пересмикнувши плічками, припечатала вона.

– Цвинтар? – обурився Денис. – Якби ти знала, скільки коштує перебування на цьому «цвинтарі», то зомліла б. Туди, між іншим, можна потрапити лише через своїх. Елітне місце. Мені усі контакти Максим дав. Ну, пам’ятаєш, такий високий хлопець із скуйовдженою шевелюрою? Він мені якось документи завозив, – вимагав від дружини згадати Максима Денис. Катя кивнула, даючи зрозуміти, що пам’ятає хлопця. Задоволений Денис продовжив:

– Так ось Максим прилаштував туди свою матір і задоволений. Природа – розкішна. Ліс, річка…

– Денис, замовкни, – благала Катя, яка більше не могла слухати промов чоловіка, вважаючи їх жахливими.

Коли її велика родина розпалася в одну мить, не стало всіх її рідних, то жінка мало не збоже_оліла від горя і туги. Із деп_есії її витяг саме Денис. Він повернув Катю до життя своєю турботою та любов’ю, а зараз цей чоловік говорив зовсім огидні речі, жінці було гірко їх слухати.

– Привези батька до нас, прошу, – зі сльозами в голосі благала Катя. – Ми порозуміємося, він не буде нам заважати, – пошепки додала вона.

Денис сперечатися не став. Не хотів турбувати дружину.

– Нехай батько поживе з нами, поки я оформлятиму йому документи до «Останнього притулку». Катя за цей час награється в добру дівчинку і сама буде рада, що свекор з’їжджає, – думав він, обіймаючи Катю.

***

Через три дні у квартирі, де жили Денис із Катериною, з’явився тихий Олександр Ігорович. Жінка бачила батька чоловіка лише кілька разів: на власному весіллі і коли не стало свекрухи.

Катя швидко змогла порозумітися з чоловіком. Практично безпорадний у побуті Олександр Ігорович був чудовим помічником. Він не здатний був зварити суп (вірніше, він його варив, але, навіть готуючи за одним і тим же рецептом, щоразу отримував різні страви, найчастіше – малоапетитне місиво), а от начистити картоплю, натерти моркву чи помити посуд – ніколи не відмовляв. Спілкуючись із чоловіком, Катя дізналася багато цікавого з області географії, біології та історії. Олександр Ігорович був начитаний та ерудований. З кожним днем ​​Катя прив’язувалася до свекра все з більшою симпатією, а ось рідного сина батько дратував.

Денису не подобалося, що тато вечорами дивиться телевізор, що надто рано встає, голосно ходить, часто змиває в туалеті воду. Денис завжди був усім незадоволений і щоразу шукав причину, щоб зачепити батька.

– Тату, а можна їсти акуратніше? – казав «люблячий» син, коли батько кидав на стіл крихту хліба.

Катя бачила все це, але в глибині душі сподівалася, що все налагодиться. Надія розбилася в одну мить.

– Тату, тату, – збирай речі, прийшовши одного разу додому, закричав Денис.

– Навіщо йому збирати речі? – Запитала Катя, яка вийшла на вигуки чоловіка.

– Як навіщо? – Здивовано підняв брови Денис, – ми ж казали, що батько поживе в нас тимчасово, поки я оформляю його в санаторій.

– До санаторію? – обурилася жінка, – ти серйозно вважаєш, що місце під назвою «Останній притулок» – це те, на що заслуговує твій батько? Ти серйозно?

– Катя, – суворо промовив Денис. – Я не хочу з тобою нічого обговорювати! Я все вирішив. Я не можу жити в одній квартирі з батьком, у нас мало місця. І це не обговорюється. Крапка. Ти мене зрозуміла?

– Але … – зі сльозами на очах почала Катя, але не встигла закінчити фразу. З кімнати вийшов Олександр Ігорович зі своєю пошарпаною валізою в руках.

– Не нервуйся, доню, – по-батьківському сказав він, дивлячись на Катю, – тобі шкідливо. Думай про дитину. А зі мною все буде добре, – усміхнувшись невістці, чоловік перевів погляд на сина, – ну, поїхали, синку.

– Поїхали, – сказав похмурий Денис і, не дивлячись на дружину, вийшов із квартири, Олександр Ігорович, намагаючись тримати спину прямо, вийшов слідом.

А Катя, залишившись сама, гірко заплакала, не розуміючи, як їй тепер спілкуватись із чоловіком.

***

Пройшов місяць. Денис усіма силами намагався поводитися так, ніби нічого не сталося, але тільки Катя змінилася. Щось усередині неї згасло і більше не хотіло воскресати. Вона стала сумною, холодною і постійно просила чоловіка забрати батька із «санаторію».

– Не місце йому там, не місце! – Дивлячись на чоловіка, говорила Катя, – у нас йому було добре, та й я з ним порозумілася.

– Досить! – одного дня гаркнув Денис, не витримавши таких розмов. – Якщо ти не припиниш так поводитися, то я піду від тебе. Так і знай. Не подивлюся, що вагітна.

Денис був упевнений, що Катя примовкне, не захоче залишатися сама. Але вийшло інакше.

– Що ж, йди, – холоднокровно промовила жінка, – все одно я не зможу жити з людиною, яка здала свого батька в притулок. Речі тобі зібрати?

– Сам впораюся, – відповів злий Денис, який вирішив, що дружина просто хоче пограти, випробувати його на міцність.

Катя не жартувала. Вона не подзвонила чоловікові ні за день, ні за тиждень, ні за місяць. Денис вирішив сам піти на примирення та набрав номер дружини.

– Можна я приїду?

– Приїдь, – не стала сперечатися Катя.

Зраділий Денис купив квіти, фрукти та поїхав до дружини. Зателефонувавши у двері, чоловік чекав, поки Катя відчинить. Яким же було здивування Дениса, коли на порозі замість вагітної дружини він побачив батька.

– Ти? – Тихо прошепотів Денис, – що ти тут робиш?

Олександр Ігорович не встиг відповісти, за нього це зробила Катя, що підійшла.

– Він тут живе. Майже місяць, а ти навіть не знаєш, – з досадою промовила жінка.

Денис нічого не відповів. Розвернувся та пішов. Без скандалів та зайвих слів він подав на розлучення (з ним, щоправда, виникли проблеми, розлучитися з вагітною виявилося проблематично), відправивши дружині лише одне повідомлення: «Зрадниця!».

Катя себе такою не вважала. Вона вчинила по совісті і ні про що не шкодувала.

Та й Олександр Ігорович був щасливим. Він почував себе таким важливим і потрібним, крокуючи парком з коляскою, в якій мирно спав новонароджений онук Максимчик.

Plitkarka

Повернутись вверх