Олена з Віктором прожили двадцять років разом, і раптом вона його запідозрила у зраді. Так і сказала йому:
– Я відчуваю, що ти мені зраджуєш.
– Чого це ти раптом відчула?
– Розумієш, я з тих жінок, котрі підозрюючи обман, можуть подивитися телефон чоловіка. Ось я й подивилася. І побачила, що ти якийсь Ніні дзвониш тричі на день, причому щодня. Правда в листуванні немає нічого, але там можна все видалити, а в мене виникло питання, хто ця Ніна?
– Ну ти даєш, без дозволу лізеш у мій телефон. Я не беру твій.
– А я тобі й не зраджую, у цьому ти певен. Я по три рази на день не дзвоню чоловікам. А тебе я підозрюю, і майже на сто відсотків упевнена у твоїй невірності. Хто ця Ніна?
– Ніна, це колега, тільки працює в іншій філії нашого офісу, а вона знаходиться у торговому центрі, майже на околиці. От і доводиться спілкуватися часто телефоном. Влаштовує тебе моя відповідь?
Олена з недовірою дивилася на чоловіка. Вона здогадувалася, що чоловік зраджує, але не знала, напевно.
– Добре, я тобі повірю. Але вибач звичайно, я тепер контролюватиму.
– Твоя справа, хочеш контролюй, хочеш ні, – спокійно сказав Віктор. А насправді злякався, що його дружина мало не застукала.
– Потрібно поменше дзвонити, дружина має рацію, – вирішив Віктор.
У нього з Ніною роман триває вже протягом двох років. Це молода, гарненька колега, він її побачив у філії, коли їздив туди з документами. Потім вони поїхали у відрядження на три дні, ось там все й почалося. А оскільки у відрядження він їде пару разів на місяць, йому не важко було умовити директора, щоб відправляв його з Ніною. Директор – його однокласник та друг. Тож Віктор навіть не задумувався, що дружині хтось донесе. А вона бачите – відчула.
Олена заспокоїлася, але сумніви таки оселилися всередині. Вона згадала, як познайомилася із Віктором. Історія почалася досить легковажно. Їй було дев’ятнадцять років, а Віктору вже тридцять. Вони з подружкою поверталися з дискотеки, а назустріч йшов Роман із другом, цим другом і був Віктор. Зупинилися, посміялися, потім Віктор запросив їх до гуртожитку, він вже працював і там мешкав. Олену це зачепило, і тому сказала:
– Якщо я піду до тебе в гуртожитку, то ти потім повинен на мені одружитися.
– А я й не проти, я згоден, – весело озвався Віктор.
Олена тоді не пішла до гуртожитку до чоловіка, натомість Віктор призначив їй побачення за два дні на площі біля пам’ятника. Вона спізнилася на годину, не навмисне, не спеціально, так вийшло і потім думала йти, не йти, мабуть, його там немає. Все-таки пішла, і побачила його, що стоїть біля пам’ятника, він крутив головою на всі боки, побачив її здалеку. Вона зраділа, бо була впевнена, що він не дочекався.
Після третього побачення він зробив їй пропозицію. Віктор працював, вона ще студентка, але має стабільну роботу, пристойно заробляв. Народилася донька, а за два роки ще одна. Олена не працювала, сиділа з дітьми, Віктор забезпечував повністю, єдине часто їхав у відрядження, але свої відрядження компенсував подарунками, привозив і їй, і донькам. Так і жили, потім вона пішла працювати, дівчата виросли, старшій доньці вісімнадцять років, молодшій майже шістнадцять.
Після роботи вона зайшла до супермаркету неподалік будинку, і майже на виході зустрілася з однокурсницею. Давно не бачилися, можна сказати років десять, а може й усі дванадцять.
– Олено, привіт! Я тебе здалеку впізнала, стільки часу минуло, а ти зовсім не змінилася. Не те що я, бачиш, як мене рознесло, – весело сміючись, сказала Ольга.
– Привіт Оля. Не так сильно ти змінилася, ну так, набрала трошки, але це не критично. А тобі навіть личить, ти така вся м’яка, приваблива. Де працюєш?
– В офісі біля торгового центру, знаєш там…
– Знаю, там мій чоловік працює, Віктор.
– Це Віктор, не заступник нашого директора, випадково?
– Так, директор, однокласник і друг мого чоловіка.
– Зрозуміло, – якимось згаслим голосом сказала Ольга.
– Олю, а що ти так сумно? – Запитала Олена.
– Та ні, нічого, просто мені треба йти.
– Оля, стривай, ти щось знаєш про мого чоловіка? Я його підозрюю в чомусь, правда ми тут днями з’ясували стосунки, він клявся, що нікого в нього немає. А Ніна, це ваша колега?
– А ти звідки знаєш Ніну? Так, вона працює у нашій філії, яка знаходиться на околиці міста, вони до речі часто разом у відрядження їдуть, – повідомила Ольга.
– Ось-ось, про це я і думаю, просто не знаю.
– Оленко, не видавай мене будь ласка, не дай Бог дійде до директора, він мене звільнить.
– Не хвилюйся, не скажу, я навпаки вдячна тобі, що ти розплющила мені очі. Я знаю, я здогадуюсь, але, як дізнатися точно, не знаю.
Вони розійшлися в різні боки, Олена таки зрозуміла, що її інтуїція не обдурила.
Увечері Віктор пішов у душ, вона дістала з кишені його телефон і набрала номер Ніни, та швидко відповіла:
– Привіт, я не чекала твого дзвінка.
– А це не Віктор, це його дружина. У мене немає докорів, і просити ні про що не хочу. Але я дзвоню з однієї причини, мені потрібно зрозуміти, що відбувається в моїй сім’ї? – спокійно сказала Олена.
– Не знаю, ми колеги, у нас дружні стосунки. Між нами нічого немає, – Ніна швидко відключилася.
Олена нічого не сказала чоловікові, лише чекала, коли він спитає, навіщо вона дзвонила Ніні. Але питання такого не було, все тихо і спокійно. Минув місяць, Віктор занедужав, причому тяжко. Олена сиділа з ним, взяла тиждень відпустки, не хотіла залишити одного. Майже щодня телефонував директор-друг чоловіка.
У цей непростий час у двері зподзвонила Ніна. Коли Олена відкрила, перед нею стояла гарна блондинка і дуже серйозно дивилася на неї. Вона відразу зрозуміла, що перед нею суперниця і вирішила, що потрібно вживати кардинальних заходів, вона запитала:
– Здрастуйте, Вам кого?
– Здрастуйте, мені потрібен Віктор, я знаю, що він занедужав, прийшла відвідати.
– Так, він лежить. А Ви, я так розумію, Ніна?
– Так, Ніна, – якось нерішуче відповіла вона.
– Навіщо Ви прийшли до нас?
– Я прийшла, щоб допомогти, таки ми колеги, може що потрібно?
– А я думаю, що ти, Ніна, прийшла не допомогти, а вийти з тіні, так би мовити «з підпілля», і повідомити мені, що ти молода, красива, і я тобі не суперниця, – сказала дружина, перейшовши на “ти”.
Олена дивилася в широко відкриті очі Ніни, а та сказала:
– Ну, я подумала, може так краще буде, може я можу чимось допомогти…
Олена зупинила її:
– Не продовжуй, проходь, він у кімнаті, – сама пішла на кухню.
Віктор, звичайно, не очікував, що Ніна приїде до нього. Він не дзвонив їй тиждень, поруч дружина, він її не хоче засмучувати. Бачив безліч пропущених дзвінків, звук телефону завбачливо відключив. Ніна пройшла в кімнату, він не очікував від неї такого нахабства.
– Ти? Ти що тут робиш?
– Ти не відповідаєш, ось я і приїхала, переживала, що з тобою все погано. Повинна ж я заспокоїтися, побачити на власні очі, що з тобою все добре.
– Якби мене не стало, ти вже знала б. Що скаже моя дружина? Як ти думаєш?
– Вона знає мене, одразу назвала на ім’я, здогадалася.
– Їдь, у мене все нормально, скоро буду здоровий.
А сам голосно сказав, щоб почула дружина, що була на кухні:
– Дякую, Ніна, що відвідала. Колегам передай дякую, нехай не хвилюються, якщо вони тебе відправили мене відвідати. До побачення.
Олена зачинила двері за Ніною, вона зрозуміла, що вона більше не має часу і сил на розмови, скандали з чоловіком, і так все зрозуміло.
Коли Віктор одужав, поїхав на роботу, дружина зібрала його речі і виставила валізу з сумкою в коридор. Що найцікавіше, для Віктора новина про остаточне розлучення із дружиною стала повною несподіванкою. Він думав, що Олена не зважиться на розлучення, та й узагалі вважав, від таких чоловіків, як він, жінки самі не йдуть. І розлучення він не хотів, розумів, що Ніна набагато молодша за нього, і ще питання, чи буде вона вірна йому?
Він намагався розмовляти із дружиною:
– Олено, я прошу тебе, давай залишимо все, як є. Я обіцяю, що завжди буду тобі вірним. Доньки у нас вже дорослі.
– Отож, дорослі, і вони все бачать. Вони не повинні жити на брехні. Вони мені ставлять запитання щодо твоєї Ніни, і що я маю сказати? Іди. Доньки знають, що ми розлучаємося, вони мене підтримують. Не хвилюйся, я не буду проти, щоб вони спілкувалися з тобою. До доньок можеш приходити стільки, скільки вважаєш за потрібне.
Він пішов швидко, зрозумів, говорити щось марно і тим більше виправдовуватися.
Спочатку у Олени настав спокій, потім істерика, а потім розуміння, що нарешті живе, дихає, що більше не переживає підозрами, це тяжко. Після розлучення Олена стала сильнішою. Вона зайнялася впритул роботою, проектами, які відкладала вбік, і про які тільки мріяла, до яких не доходила черга, тому що думки її були спрямовані зовсім в інший бік.
Старша донька вийшла заміж, молодша вчиться в інституті, з батьком обидві спілкуються. А Олена за два роки зустріла нове кохання – Олега, у них спільні інтереси, вони й зустрілися на презентації її проекту. Вони обоє дякують долі за цю зустріч.
