Наталя з Алісою були найкращими подругами. Вони були знайомі з раннього дитинства, подружилися ще на дитячому майданчику, де їхні мами гуляли разом із доньками.
Влітку, коли дні були довгими, молоді жінки вважали за краще гуляти на свіжому повітрі, приносячи користь і здоров’ю дітей і спілкуючись один з одним, а також попутно дізнаючись новини їх невеликого містечка.
Дівчатка були ровесницями, в той самий рік вони пішли до школи, причому так вийшло, що обоє потрапили в один і той же клас.
Жили вони в сусідніх будинках, тому разом ходили в школу вранці, а після уроків гуляли у дворі, а трохи згодом, ставши дорослими, вже гуляли у місті.
-Тобі подобається Володя? – якось запитала в Аліси Наталка.
Але подруга одразу похитала головою:
-Ти що! Та він взагалі мені не подобався ніколи! Негарний він мені.
Дівчатка дружно розреготалися, а потім раптом Наталка сказала:
-А мені він подобається! Такий жартівник!
-Ні, мені більше Євген подобається. У нього очі гарні, блакитні.
З тих пір дівчата постійно обговорювали хлопців, і чим далі вони розмовляли про хлопців, тим більше з’ясовувалося, що у Наталі з Алісою зовсім різні смаки.
Якщо одній подобалися високі брюнети, то іншій світловолосі і блакитноокі міцні хлопці невисокого зросту.
-У нас з тобою ніколи суперництва не вийде, – жартувала Аліса, коли вони в черговий раз знайомилися з кимось із хлопців, і одразу з’ясовувалося, що одній з дівчат сподобався один з них, а другій – зовсім інший.
-Це ж добре! – сміялася Наталка. – Ми з тобою ідеальні подруги! Нам ніколи не доведеться ділити мужиків, сваритися через них і ревнувати.
Першою вийшла заміж Аліса. Вона закохалася в чоловіка, який був трохи старший за неї саму, тут же завагітніла від нього, народила доньку.
Так вийшло, що чоловік, з яким вона вирішила пов’язати своє життя, виявився легковажним, тому вже через два роки після заміжжя було розлучення.
Наталка ж саме в цей час познайомилася зі своїм нареченим.
Віктор був таким, яким вона собі нафантазувала свого майбутнього чоловіка: світловолосий, з сірими очима, обрамленими довгими і густими віями, невисокий із широкими плечима та сильними руками.
-Як із тієї картинки, яку ти вічно на дзеркалі тримала, – посміялася тоді Аліса, а Наталка продовжувала закоханими очима дивитись на свого Віктора.
Вона розуміла, що її любов буде набагато сильнішою, ніж почуття, яке відчував Віктор по відношенню до неї. Так, він чудово ставився до своєї обраниці, дарував їй подарунки і робив компліменти, але було щодо нього якесь відсторонення, ніби він робив послугу Наталі, відповідаючи на її чуттєві пориви.
-Ти точно хочеш одружитися з ним? – якось запитала у Наталі Аліса, але очі подруги відповіли за неї.
Наталя була закохана і була готова йти за своїм Віктором на край світу.
Наталя виходила заміж щасливою: красива біла сукня, мереживна фата, біла машина, прикрашена квітами, все, як вона собі уявляла ще в дитинстві, коли вони з Алісою мріяли про те, яким буде їхнє весілля.
І Аліса була поруч, вона посміхалася, допомагала Наталці нести букет і весь час підбадьорювала її на знак підтримки.
Віктор виявився добрим чоловіком. Молоді переїхали до його квартири, яку хлопцю купили дбайливі батьки, а Наталя постаралася зробити із цієї квартири затишне сімейне гніздечко. Вона докладала всіх зусиль, щоб її чоловік був щасливий, а їй самій для щастя було досить бачити його задоволене обличчя.
-З дітьми поки почекаємо, – одразу попередив Віктор, – хочу на ноги встати, квартру більшу візьмемо, а далі видно буде.
Наталя не заперечувала, бо взагалі ніколи не суперечила своєму чоловікові. Вона брала приклад з батьків, які завжди і у всьому знаходили точку дотику і ніколи не сварилися між собою.
Наталя не одразу зрозуміла, що її ідеальне сімейне життя зовсім далеке від того ідеалу, який їй бачився збоку.
Спочатку Віктор почав затримуватися на роботі допізна. Потім він став їздити у відрядження, а дуже скоро, днів відрядження в одному місяці стало більше, ніж днів, коли він був удома.
-Може, ти поговориш з начальником, – нерішуче запропонувала Наталка. – І він дозволить тобі рідше виїжджати. Я так сумую за тобою!
-Кохана, адже ти хочеш жити, ні в чому собі не відмовляючи? – заперечував Віктор. – А мені для цього треба багато і старанно працювати. Саме цим я й займаюся, тож давай без претензій.
Вона засмутилася, але вигляду не подала. Дівчина вважала, що чоловік не повинен був бачити невдоволення на обличчі своєї дружини. Вона мовчки приймала всі вчинки свого чоловіка, бо дуже любила його.
На її день народження Віктор був у черговому відрядженні. Аліса, яка прийшла привітати подругу, була вражена тим, як спокійно до цього факту поставилася Наталя.
-І ти ось так просто робиш вигляд, що все гаразд?Він не дарує тобі подарунки, не дзвонить майже, вдома не буває, а ти робиш вигляд, що все гаразд?
-У нас все добре, – відповіла Наталя. – У нас все справді добре.
Вона ледве стримувала сльози, а коли подруга пішла, й зовсім дала їм волю, не стримуючи себе.
Ті рідкісні ночі, коли Віктор залишався вдома, йому хтось дзвонив. Наталя намагалася не думати про те, хто міг ночами турбувати її чоловіка. Дівчина втомилася від цих нескінченних нічних та мовчазних дзвінків на домашній телефон, а потім, не витримавши, вона взяла до рук телефон чоловіка.
Вона відкрила фотографії і ахнула. Наталя не вірила своїм очам. Не вірила, що чоловік міг так вчинити…
-Краще б не брала той телефон, – зі сльозами ділилася Наталя своїми висновками з Алісою. – У нього там фотографії!
-Чиї? – Аліса тримала Наталю за руку і дивилася в обличчя подрузі.
-Різних жінок. Молоді, красиві… А ще листування…
-І що ти будеш робити? – тремтячим голосом запитала Аліса.
-Я не знаю. Я не хочу зізнаватись йому в тому, що я бачила.
-І ти все отак мовчки забудеш? – уточнила Аліса.
Наталя знизала плечима. Поки в її серці теплилася любов до чоловіка, вона вибачатиме всі його інтрижки.
А дзвінки все продовжувалися. Віктор уже не приховував свого байдужого ставлення до дружини, листуючись вечорами з кимось у телефоні.
Відрядження він не виправдовував, а перед Наталкою не звітував. Вона знову взяла до рук його телефон. Побачене там змусило її з гидливістю відкинути його, а потім зібрати свої речі, а на ранок залишити квартиру чоловіка.
До батьків Наталя не пішла, це здавалося їй надто принизливим.
Зрештою, їй було непросто усвідомлювати свою помилку, за яку доведеться платити самій. На накопичені гроші вона змогла знайти кімнату, яку здавав господар великої чотирикімнатної квартири. Його звали Сергієм, був він трохи старший за Наталю, працював автомеханіком у майстерні.
-Я мешкаю тут один. Дружина від мене пішла, забравши дітей, тож для мене одного, місця тут дуже багато.
-Напевно, теж зрадив дружині, – з сумом подумала Наталка, дивлячись на господаря квартири.
Він виглядав симпатичним і цілком доброзичливим. За невелику плату він здав Наталі кімнату, а вона змогла влаштуватися на роботу в торговий центр продавцем-консультантом магазин жіночого одягу. Вона ніколи і ніде не працювала до того часу і Наталі було непросто звикати до нового життя.
Віктор не просив її повернутися, з легкістю відреагував на прохання про розлучення і, здавалося, зітхнув із полегшенням, позбавившись нав’язливої дружини. Наталя переживала, їй здавалося, що Віктор обов’язково попросить її повернутися назад, але через місяць роздільного життя дівчина зрозуміла, що це все.
На дзвінки Аліси Наталя також не відповідала. Про що їм було говорити? Про те, що Аліса була права щодо її чоловіка, а вміст його телефону чудово доводив цей факт?
-Можливо, досить ховатися? – писала Аліса у повідомленнях, а Наталя видаляла їх і не відповідала подрузі.
Якось уночі, коли Наталка вже заснула, вона прокинулася від шуму. Піднявшись на ліжку, Наталка скрикнула, побачивши чоловічий силует у темряві.
-Хто це? – закричала вона, а потім зрозуміла, що це був Сергій.
Наталка підскочила до вимикача і натиснула на нього. Кімнату осяяла світло, і тепер Наталя побачила обличчя Сергія. На порозі стояла Аліса.
-Вибачте, Наталю, – бурмотів Сергій. – Просто ваша подруга попросила мене провести її до вас. Ви не хотіли з нею розмовляти.
-То треба було пробиратися до мене вночі та без попередження? – закричала Наталка. – І взагалі, хто дав вам право впускати до моєї кімнати сторонніх?
-Ця дівчина сказала, що вона не стороння, – намагався пояснити Сергій, але Наталя вже блискала очима.
-Звісно, не стороння! Це одна із коханок мого чоловіка! Я особисто бачила її фотографії у нього в телефоні і читала листування.
Аліса опустила очі.
-Виходить, ти все знаєш? – запитала вона.
-Знаю! І навряд чи зможу пробачити тебе.
Аліса ще нижче опустила голову:
-Добре, це твоє право. Просто я хотіла переконатися, що в тебе все добре. Ти вже кілька тижнів мовчиш, а я переживаю. Довелося підговорити твого господаря.
Аліса пішла, а Наталка довго сиділа на ліжку і плакала. Нарешті вона змогла дати волю своїм емоціям і сльози стали для неї порятунком. Наталі полегшало, а потім вона довго сиділа на кухні з Сергієм і пила чай.
-Моя дружина теж мені зраджувала, – зізнався він. – Я вас розумію. Просто не думав про те, що найкраща подруга могла так вчинити.
Наталя сумно посміхнулася:
-Я навіть не знаю, що тепер потрібно, щоб я змогла повірити чоловікові…
Сергій раптом поставив свою чашку і підморгнув Наталці:
-А дозвольте мені спробувати переконати вас? Може, мені вдасться змусити вас повірити, що гідні чоловіки ще існують?
Наталі стало смішно, і вона кивнула. Настав час дати собі другий шанс, а ще дати шанс цьому симпатичному Сергію, так несхожому на тих чоловіків, які раніше подобалися Наталі…
