Ярослав та Олена зустрічалися півроку. Познайомилися на вечірці друзів, але пізніше з’ясувалося, що все це підлаштувала мама Ярославова. Олена була племінницею її колеги. У молодих людей почався роман. Олена жила з батьками у великій квартирі, а у Ярослава була своя, хоч і невелика, двокімнатна. Дісталася вона йому від діда, з яким він жив останнім часом. Від матері пішов, вона вийшла заміж. З вітчимом ужитися він не зміг. Після того, як не стало діда Ярослав зробив добрий ремонт. Привести молоду дружину було зовсім не соромно до такої квартири.
Після весілля теща вмовляла жити разом із ними. Квартиру могли б здавати, зайві гроші молодій родині не завадили б. А як діти, то й допомога була б. Але Ярослав відмовив. З вітчимом не ужився, а тут теща з тестем. Те ще життя буде. Теща навіть засмутилася.
***
Після двотижневої весільної подорожі молодята приїхали до рідного міста. Олена перевезла речі до чоловіка. Теща ще раз запропонувала жити в них, багато місця, дочка єдина. Може вона була і права, але й історія була б іншою.
Ярослав приходив з роботи і стикався з безпорядком. Мало того, що Олена не прибирала нічого, вона ще не готувала. А приходила вона на дві години раніше!
Перші тижні Ярослав не помічав. Сам мив посуд, Олена замовляла готову їжу. Тільки навіть прибрати коробки з-під піци для неї було важко. Поїли і все залишалося на столі. Ярослав прибирав сам. Він звик до порядку, йому було не важко.
Ішов час. Одна справа, коли він жив сам, а тут жінка в хаті. Навколо пил. Олена жодного разу за два тижні не помила підлогу. Вона приходила і лягала на диван з телефоном, або розмовляла з подругами, або сиділа в соцмережах.
– Олено, чому у нас такий безлад і бруд? І чому б тобі не приготувати вечерю?
– Безлад? Все ж так добре. А готувати я не вмію. Ну, можу яйця посмажити, зварити. Пельмені, напевно, можу.
– Інтернет в допомогу. Багато хто так починає, а ти навіть не намагаєшся. Вчися. І прибери все.
– Я не буду за тобою брудні шкарпетки по квартирі збирати.
– А ти їх бачила?
– Я не дивлюсь.
– Ти і за своєю білизною не дивишся. У тебе всюди все розкидано. У шафі звалище. Де зняла там і покинула. Добре, що моя мама у гості не приходить. Вона б не витримала.
– Я на роботі втомлююся.
– Сидіти за комп’ютером? Ви більше п’єте чай, ніж працюєте. Та й приходиш ти раніше за мене. Зрештою, у нас сім’я. Так що будь добра, допоможи мені навести лад, і підтримуй порядок.
– Купи робот пилосос.
– Він твій одяг по полицях не розкладе і не випере.
– Добре. Я завтра покличу маму. Все?
– Маму? Навіщо?
– Прибрати все.
– Типу клінінг. Я тебе зрозумів. А вона щодня приходитиме до нас?
– Ти що, мене вже зовсім не любиш?
– Люблю, але все це просто відштовхує.
– Не звертай уваги. Брудно. А я не бачу.
Наступного дня у квартирі був ідеальний порядок і навіть вечеря. Теща ще не встигла піти.
– Я ж пропонувала жити у нас. Я до вас приходити не зможу щодня. Це було вперше і востаннє. А її не свари, не звикла вона.
– Що вона не звикла?
– Прибирати все. Хіба ти ще не збагнув? Тож сам все роби. Вона мені раніше казала, що нічого не робитиме в чужій квартирі. Моя квартира для неї чужа, твоя теж.
– Ну то хай свою купить.
– Ти чоловік, ось і купи їй квартиру.
– Усе з вами ясно. Квартиру для бруду та безладу.
Після весілля минуло три місяці. Олена так жодного разу нічого не приготувала. Ярослав мовчав, мив посуд, підлогу. Але всьому приходить кінець.
Якось він прийшов з роботи, Олени вдома не було. У коридорі валялися її кросівки, розкидані чеки, косметика. На столі лежала недоїдена піца. Один шматок лежав під столом. Напевно, поспішала. Ярослав оглянув квартиру. Такого він навіть уявити не міг, коли одружився. А мама, його мама, так хвалила Олену.
У кімнаті теж був безлад. Видно, що дівчина шукала, в чому піде. Весь її одяг з шафи лежав на ліжку, на підлозі.
– Як же мені все це набридло! – вголос сказав Ярослав і подзвонив дружині. – Ти де?
– У подруги день народження. Буду не дуже пізно. Вибач, не встигла зателефонувати.
Він дістав валізу Олени, з якою вона приїхала. Речі дружини просто летіли до валізи. Все без розбору: штани, джинси, тапки, блузки, білизна, косметика, все, що траплялося під руку. Коли кімната була очищена від її речей, Ярослав перейшов до коридору. Як багато всього, подумав він. Друга валіза Олени заповнювалася також без розбору: все взуття, знову косметика, зубна щітка, брудна білизна. Аби нічого не забути.
Коли все було очищено від речей дружини, Ярослав вимив посуд та підлогу. Давно він не бачив такої чистоти у своїй квартирі. Хотілося їсти, а в холодильнику лише яйця та пельмені. Як же все це набридло!
Ярослав спустився до магазину. У ньому нещодавно відкрили відділ із випічкою, пироги, тістечка та деякі другі страви. Пахло просто дивовижно. Голодний чоловік взяв кілька котлет, салат та великий пиріг.
– Вам із собою?
– Так.
– Ось, будь ласка, приходьте ще. В нас дуже смачно. Все свіже. У майбутньому буде й доставка. Приємного апетиту.
– Дякую.
Молода дівчина привітно посміхнулася. Ярослав попрощався і швидко піднявся на поверх.
Все було дуже смачно. Він, звичайно, міг і сам все приготувати, але не встигав. А ще дружина, безлад, вивели його зі звичного ритму.
Олена повернулася під ранок. Ярослав вже спав, чи ще. Розбудив його гуркіт у коридорі. У темряві дружина спіткнулася об валізу, і вона з гуркотом перекинулася.
– Це що? Ми кудись їдемо?
– Це твої речі. Ти їдеш до мами. Ключі поверни. Таксі я зараз викличу.
– Я не хочу до мами. Вона мене заміж видала. Я твоя.
– А я подаю на розлучення. Не роздягайся, таксі зараз підійде. Білий опель. Тобі потрібна допомога?
– Та йди ти, сама впораюсь. Ліфт є.
Олена пішла не прощаючись. Теща не дзвонила, знала, що її дочка не подарунок. А от мати Ярослава посварилася з колегою. Хто ж знав, що племінниця така.
Ярослав іноді заходив у ту саму кулінарію. Спочатку за їжею, а потім просто побачити дівчину. Вони сподобалися одне одному. Ліля виявилася повною протилежністю Олени. Жила вона у тому самому будинку, навіть дивно, що вони не зустрілися раніше.
