Оксана не могла повірити, що вона тепер має свою власну квартиру! Дуже затишна і навіть двокімнатна!
Тато Оксани був дуже заможною людиною, але доньку виховував так, що треба не чекати поки тобі допоможуть батьки, чи ще хтось, а самій добиватися поставленої мети.
У дитинстві в дівчинки було все необхідне, але без надмірностей. Може тому Оксана й виросла дуже доброю, цілеспрямованою дівчиною, а не розпещеною фіфою у багатого татуся.
Вона добре навчалася у школі, а інститут закінчила із червоним дипломом.
З цього приводу і була подарована їй ця квартира. Тато з мамою давно домовилися між собою про такий подарунок, але чекали на закінчення навчання, щоб квартира була подарована “з приводу»!
-Ось, дочко, наш із мамою подарунок! Тепер ти самостійна, хочеш, живи з нами, хочеш – переїжджай у свою нову квартиру. Якщо вона з часом здасться тобі недостатньо просторою, то старт ми тобі дали, все решта в твоїх руках.
Оксана вирішила поки що пожити з батьками, а у квартирі зробити невеликий ремонт.
Тим більше, що і з роботою їй пощастило. На останньому курсі вона проходила практику в одній солідній фірмі і недавно їй зробили пропозицію щодо роботи. Оксана з величезною радістю погодилася.
Вона пишалася тим, що досягла успіху сама, без зв’язків тата, це була її перемога, але треба й виправдати довіру, щоб керівництво не пошкодувало про свій вибір.
Була в Оксани таємна причина радіти своїй роботі. Там вона познайомилася з Миколою, між ними зав’язалися дуже теплі стосунки і справа йшла до весілля.
Микола зробив пропозицію Оксані, їм залишилося тільки познайомитися з батьками.
Знайомство з батьками Оксани пройшло на просто чудово. Головне, що нареченого схвалив батько. Але й мати дівчини теж була рада вибору дочки.
А от із батьками Миколи знайомство кілька разів відмінялося. Нарешті Оксана вирішила безпосередньо запитати хлопця, чому він так тягне зі знайомством.
-Миколо, ти думаєш, що я не сподобаюся твоїм батькам? – запитала Оксана майбутнього чоловіка.
-Ні, справа не в цьому, – відповів він. – Як ти можеш їм не сподобатися, якщо подобаєшся мені? А якщо серйозно, то моя мати дуже своєрідна жінка! Тато завжди робив так, як вона захоче, а від мами можна очікувати чого завгодно!
-Тому ти так мало спілкуєшся з ріднею?
-Можна сказати, що й так. Я можу зрозуміти, що в дитинстві мама повністю керувала моїм життям, але вона і зараз, коли я став дорослою, самостійною людиною думала, що контролюватиме кожен мій крок.
Я був з цим не згоден, у нас почалися недомовки і я з’їхав на орендовану квартиру.
Мама намагалася і там встановити свої порядки, але я не дозволив. Що мамі захочеться зробити під час знайомства з твоїми батьками, я не знаю, тому не дуже радий цьому всьому.
-Миколо, заспокойся! Ти погано знаєш мого тата! При ньому ніхто погано не наважується поводитися! –
Оксана перетворила розмову на жарт, бачачи, як переживає Микола.
Призначений день настав і тепер уже Оксана була неспокійна, хоча й намагалася не подавати вигляду.
Батьків вона вирішила зібрати у своїй новій квартирі.
Її батько пропонував зустрітися у них вдома, але Оксана вирішила вчинити по-своєму.
Тато з мамою Оксани прийшли заздалегідь. Мама допомагала дочці на кухні, а батько дивився телевізор.
Пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Микола і його батьки.
-Мамо, тату, познайомтеся, будь ласка! Це моя Оксана, а це моя мама – Олена Олександрівна і тато, Іван Олегович.
Олена Геннадіївна критично оглянула дівчину, але нічого не сказала. Після привітань гості пройшли у кімнату.
-Мамо, де тато? – запитала Оксана. – Гості вже прийшли!
-Напевно знову задрімав біля телевізора. Піду подивлюся, – сказала мама Олени і пішла в іншу кімнату.
Тим часом, Олена Олександрівна оглядала квартиру.
-Микола сказав, що ви житимете у твоїй квартирі, Оксаночко? Гарна квартира, затишна! Тут дві кімнати?
-Так, – відповіла Оксана.
-Поки ви одні, вам такі хороми ні до чого! – раптом заявила Олена Олександрівна. – Давайте, ви поміняєтесь із Миколиною сестрою Жанночкою.
Вона до вас перебереться, а ви поживете у її однокімнатній.
Як вирішите народити малюка, поміняєтеся назад! Класно я придумала, правда?
Олена Олександрівна задоволено посміхалася.
Микола раптом змінився на обличчі.
-Мамо, ти десять хвилин знаєш Оксану, а вже вирішуєш, де кому жити! Припини, будь ласка! Жанна нехай живе у своїй квартирі, ніхто нікуди не переїжджатиме.
-Але ж їй так мало місця з дітками!
-Припини!
З кімнати вийшов тато Оксани.
-Ну, привіт, гості дорогі! Давайте знайомитися! Я – Олександр Іванович, це моя дружина – Тамара Володимирівна! Про що розмова?
Олена Олександрівна розповіла йому про свої плани.
Олександр Іванович ввічливо, але твердо обійняв Олену Олександрівну за плечі.
-Люба свахо! Тим більше, – Олександр підняв вгору палець. – Поки що потенційна! Одразу хочу вам сказати, що це квартира моєї доньки і вона подарована нами. І вирішувати, хто буде в ній жити, буде тільки вона і ніхто інший.
Ну, я можу дати пораду, якщо вона запитає, але не більше! Якщо вашій дочці мало місця у своїй квартирі, то у неї є ви!
Олена Олександрівна ображено підібгала губи, їй дали зрозуміти, що в цій сім’ї вона не командує.
А Іван Олегович, майбутній свекор Оксани, міцно потиснув руку Олександру.
-Ну все, гості дорогі, просимо до столу, там і поговоримо про наших дітей! – сказав Олександр Іванович.
Олена Олександрівна так цілий вечір і просиділа з ображеним виглядом. А Микола з Іваном Олеговичем сіли поряд із Олександром і, як виявилося, у них багато спільного.
Іван вдавав, що не помічає виразних та гнівних поглядів дружини.
-Так! Давно настав час поставити дружину на місце, а то вона багато років користується його м’яким характером, – думав він.
Решта вечора пройшла чудово.
Оксана стала нареченою. Час готуватися до весілля!
