-Бабка, став на стіл щось. Аж зводить так їсти хочу, – з порога заявив Михайло, чіпляючи на гачок запилену кепку.
Тетяна невдоволено сказала:
-Ну яка я тобі бабка? Мені тільки п’ятдесят з хвостиком. Я, що така стара? – бурчала вона, ставлячи на стіл тарілку з супом і кошик з хлібом.
Михайло помив руки і проходячи повз неї, хлопнув легенько нижче спини.
-А хто ж ти? У тебе внучці два роки, значить бабка. А я дід і пишаюся цим, – засміявся він, сьорбаючи гарячий суп.
-Ну називай так вдома, а не на людях. А то вчора в магазині закричав, бабка, тут калоші на тебе стоять, – передражнила вона його. – Знаєш, як незручно було? Всі захихотіли за спиною.
Михайло хмикнув:
-То не над тобою, а над Михайловичем, який чв*ртку впустив, заплативши за неї останні копійки. Як він голосив, я думав на коліна стане і з підлоги збирати почне.
Таня єхидно сказала:
-Так ти тому йому іншу купив?
Михайло зачерпуючи ложкою, знизав плечима.
-Та шкода його стало.
Таня не втрималася:
-Ось тому у тебе гроші і не затримуються. Марнотрат.
Коли Михайло поїв і Тетяна стала прибирати зі столу, вона нерішуче сказала:
-Міша, тут знаєш яка історія. Антон приїжджає і начебто не один.
У чоловіка відразу зіпсувався настрій.
-І навіщо він тут потрібен? Як він тоді заявив? Ідіть геть, ви мені ніхто. Кинув Надьку майже біля РАГСу і поїхав. Річ у тім, вона нібито з його другом перед весіллям зустрілася. Бідолаха плакала і пояснювала, що він просто за касетою зайшов. А цей фир-пир і ніхто йому не указ. Ще й з собою тягне когось. Знайшов мабуть якусь фіфу міську, прислуговує їй. Телефонуй йому, пиши, роби що хочеш, але нехай навіть на очі мені не показується, – сердито вимовляв Михайло.
Таня винувато, опустила голову.
-Пробач, але вони вже ввечері тут будуть…
Михайло грюкнув дверима і наостанок сказав:
-Ну і возися з ними тут одна.
Тетяна подивилася йому вслід і зітхнула. Найшла коса на камінь. Через цю Надьку все. Коли Антон оголосив, що одружується на ній, вона в душі покривила. Не подобалася вона їй. Начебто скромна і ввічлива, але відчувалася якась нещирість. Коли Антон зі сваркою поїхав, вона теж не довго ридала. Заміж майже відразу вискочила. За того самого друга. З цього висновок: диму без вогню не буває. Значить було там щось.
Тетяна поставила пиріг в духовку. Мішка подується і прийде, куди він дінеться. А вона за вісім років за сином сильно скучила. Дочка то майже щотижня приїжджає, добре недалеко живе. А Антошка старшенький і вся душа за нього змучилась. Цікаво тільки, чи надовго чи ні. І головне, щоб з батьком знову не посварилися.
Антон приїхав, коли Тетяна і чекати вже перестала. Зате Михайло весь вечір її під’юджував.
-Дивись носом вікна протреш, доведеться нові купувати, – і реготав.
-Антошенька, синку, – кинулася йому на груди Тетяна зі сльозами.
-Який став, весь в батька, – І не відразу помітила маленьку дівчинку з рюкзаком в руках.
-Ой, а це хто у нас? Як тебе звуть? – нахилилася до неї Тетяна.
Дівчинка подала маленьку ручку.
-Я Катя, а ви хто? – Тетяна випросталася і подивилася на сина, і справді хто вона їй?
Антон поставив сумки біля порога і присів на стілець.
-Познайомся, мама. Це Катя. Дочка моєї дружини Ольги.
-Тетяна заусміхалася і кинулася до дівчинки.
-Клич мене баба Таня. Ти ж моя внучка.
Катя подивилася на Антона.
-Дядько Антон, це правда? Ця тітонька, мені бабуся?
Той втомлено кивнув.
-Так.
Катя ввічливо обняла Тетяну.
-Здрастуйте, бабуся.
Тут з кімнати вийшов Михайло.
-Не зрозумів, який дядько Антон і яка внучка?
Син схопився зі стільця і простягнув руку.
-Здрастуй, батько. І прости за нашу з тобою останню розмову. Молодий я був, життя ще справжнього не бачив.
Михайло з усмішкою запитав:
-А зараз надивився?
Антон зітхнув.
-Сповна.
Батько міцно його обійняв.
-Ну тоді, ласкаво просимо додому, сину, – і у обох в очах зблиснули сльози.
А Тетяна зітхнула з полегшенням, помирилися.
Після пізньої вечері, коли Катя вже спала, Антон все пояснив.
-Я ж коли поїхав, злий був. Адже правду ви все не знали, а я не хотів Надьку підводити. Я тієї ночі до неї пішов, хотів добраніч сказати, ідіот. А вона з Вітькою прямо в кущах обнімається. Я Вітька хотів провчити, але Надька не дала. Заголосила, що його любить. Ну я плюнув і пішов.
Але це вже в минулому. Поїхав я в місто до друга свого Пашки і давай гужбанити, поки гроші не закінчилися. Довелося роботу шукати. Знайшов. У магазині охоронцем. Там на касі Ольга і працювала. Худа, маленька. Одного разу їй покупець нахамив, сказав, що здачу неправильно дала. Та розплакалася і в підсобку. А я як раз там чай пив. Кажу їй.
-Хочеш я його провчу?
Вона посміхнулася.
-Якщо всіх так, то виручки в магазині не буде. Тут через одного, такі хами. Неприємності свої на нас зганяють.
А я їй:
-Так звикнути вже повинна, чого ревіти?
А вона мені:
-Так справа в іншому. Мене з донькою хазяйка з квартири виселяє. Куди йти, не знаю.
Я і питаю.
-А років то доньці скільки?
Ольга витягла фотографію і з гордістю сказала:
-Три. Поки я на зміні, з нею сусідка баба Ліза сидить. Вона б нас до себе взяла, та син її до себе забирає, а квартиру продає. І як на зло зарплата через тиждень.
І пішла назад на касу, опустивши голову.
-Ні, я не закохався в неї з першого погляду і з другого теж. Мені просто стало її шкода. Відразу було видно, що наївну дівчину обдурив якийсь негідник і покинув. А вона тепер з дитиною ради не дасть. Пожалів я її. Після зміни підійшов і запропонував переїхати на якийсь час до мене. Я на той час кімнату в гуртожитку знімав. Вона спочатку відмовлялася, мабуть боялася. Але, зрештою, не на вулиці ж їй жити з дитиною і вона погодилася.
Так і стали жити разом, як сусіди. Вона мені готувала, прала. Ми змінами помінялися. Вона працює, я з Катею сиджу. До речі, скажу, дитина безпроблемна. Серйозна не по роках. Напевно в батька характером пішла. Адже Ольга такого характеру не мала. Тільки через півроку, ми стали жити як справжня сім’я.
А два роки тому Ольга заслабла. Ми боролися, як могли, але півроку тому її не стало. А за місяць до цього, я Катю усиновив, щоб в разі чого в дитячий будинок не потрапила. А вона мене до цих пір дядьком кличе.
Ольга ж чесною дуже і пояснила, що у неї є тато рідний, тільки він їх кинув. Ми тоді навіть посварилися сильно. Тиждень не розмовляли. Поки вона першою до мене не підійшла і не пояснила. Що вона з дитинства жила в прийомній сім’ї і не знала про це. Поки її обманом в вісімнадцять з квартири, яку їй держава видала, не виселили. З тих пір і присягнулася правду завжди говорити.
А до вас приїхав за допомогою. Мені Пашка роботу хорошу знайшов. Гроші хороші платять. А Катю нікуди подіти. Не візьму ж я її з собою. Не могли б ви за нею наглядати, поки я на заробітках буду? Такий шанс упускати гріх, – і благально, подивився на батьків.
Михайло з Тетяною переглянулися і одночасно сказали.
-Ну звичайно, залишай. Тільки побудь хоч тиждень з нами, нехай звикне. А то відразу у вир з головою, засмутиться дівчисько.
На тому і вирішили.
Катя потихеньку відтанула у діда з бабою. Ходила годувати курей і все намагалася допомогти Тетяні. Діда Мішу вона побоювалася, поки він їй великого іграшкового ведмедя не приніс. Як вона раділа, обіймаючи цю величезну іграшку. І все повторювала.
-Дід Міша є, тепер і ведмідь Михайло буде.
Коли приїжджала дочка з внучкою, кращої няньки і не треба було. Вона і пограє з нею і на візку покатає.
А коли Антон через три місяці приїхав із заробітків вона побачила його першою. І закричала:
-Діду, бабо, там тато приїхав. Ура! – і кинулася його обіймати.
Дорослі розплакалися. Значить Катя побачила в них свою справжню сім’ю…
