Марія переступила сорокап’ятирічний рубіж, і раптом її життя кардинально змінилося. Застала коханого чоловіка зі своєю знайомою у них на дачі, причому несподівано та випадково.
Віра з чоловіком живуть на дачі майже півроку, від початку весни та до глибокої осені, на зиму їдуть до міста. Напередодні Віра пообіцяла продати Марії хризантему, ну за символічну плату. Марія дуже любила ці квіти, а тут вони розмовляли з Вірою під час зустрічі, вона сказала, що має зараз ці квіти, і залюбки може поділитися. Марія зраділа:
– Скажи Вірочка, коли можна під’їхати по квіти.
– Приїжджай у суботу після чотирьох, з ранку я зайнята, поки чоловік у відрядженні, мені треба дещо встигнути, у неділю надвечір він буде вдома.
Ігор, чоловік Марії в суботу вранці сказав, що йому години на три треба з’їздити у справах на роботу, директор попросив. А Марія сказала, що поїде до Віри на дачу після чотирьох по квіти.
– Ну, я вже повернуся до цього часу, – промовив Ігор.
О пів на першу, Марії зателефонувала дочка Люба, вона одружена, і в неї маленький син Микитка, другий рік йому.
– Мамочко, у мене Денис учора поїхав із друзями на рибалку, повернеться завтра надвечір, а мені треба терміново поїхати до свекрухи, відвезти мазь для свекра, щось у нього прихопило спину. Сьогодні субота, у тебе вихідний, може відвезеш мене, мені не хочеться на таксі з Микитою їхати.
-Так, доню, мені якраз у той бік, поїду до Віри, я можу сама завезти свату мазь.
– Добре, мамо, краще ти завези, тоді під’їдеш, я тобі винесу мазь, ми з Микитою до парку сходимо, сьогодні дуже тепло, а потім зателефонуємо. Тільки свекруха чекає на цю мазь, дуже вже болить спина у свекра.
За півгодини Марія заїхала до дочки, взяла мазь і поїхала в село, це за двадцять кілометрів від міста, там дачі та житлові будинки. Свати її живуть там завжди, у них добрий добротний будинок, а далі через лісосмугу, знаходиться дача Віри. Марія поспілкувалася зі сватами, вони почастували її чаєм. Марія поїхала до Віри, не глянувши на годинник, а було п’ятнадцять хвилин на третю, коли під’їжджала, глянула на годинник, і зрозуміла, що приїхала рано, Віра говорила, що після чотирьох буде вільна.
– Ну добре, почекаю, якщо що, – подумала Марія, під’їжджаючи до воріт дачі. Вона залишила машину біля воріт, смикнула за ручку, закрито, вирішила зателефонувати, дістаючи телефон, почула розмову за воротами, зазирнула в щілину і остовпіла. Біля ганку, трохи осторонь стояла машина її чоловіка, а Віра та Ігор стояли на ганку і цілувалися. Ігор попрямував до машини, а Віра йому махнула рукою, що відчинить ворота, і прямуючи до воріт промовила:
– Ну бувай, дорогий, а то скоро твоя дружина приїде, я їй сказала, що після чотирьох вільна.
Віра відчинила ворота, і побачила перед собою Марію, яка дивилася округлими очима на все це.
– Ой, Марія, а ти що так рано, ми ж домовилися, що приїдеш після чотирьох?
– А що, я побачила те, що не мала бачити? І давно це у вас?
– Так Ігор мені допоміг кран відремонтувати, я його попросила, і все.
– Ну так, я бачила, як ви пристрасно цілувалися на ганку, це мабуть подяку за роботу?
– Ну і що, так, мені давно подобається твій Ігор, видний чоловік, не те, що мій. Зустрічаємося з півроку, хоч ти й перша красуня в місті, але й таке буває, гарним дружинам чоловіки теж зраджують, як то кажуть, «все суп та суп, а йому й борщу хочеться», – промовила Віра.
– Віро, ну що ти таке кажеш, Марія, я тут випадково, – Ігор стояв за спиною Віри, зблідлий, і якийсь жалюгідний, винувато поглядав на Марію.
– Не треба нічого пояснювати, будьте щасливі, Ігоре, а ти можеш залишатися тут, вдома бачити тебе не хочу.
Марія розвернулася, сіла в машину та поїхала. Доїхавши до сватів, Марія зайшла до них, її трясло, не могла їхати, на трасу виїжджати боялася. Ганна дала Марії заспокійливе і нічого не питала, вона здогадувалася, вона іноді бачила, що Ігор підвозить якусь жінку, проїжджаючи повз неї. Марія була вдячна Ганні, за те, що не лізе з питаннями, заспокоївшись і подякувавши, вона поїхала додому, їй було дуже погано, її зрадила кохана людина.
Марія насправді була красуня, у свої сорок п’ять, виглядала на тридцять п’ять, струнка, краса її надзвичайно ніжна, зі світлим кучерявим волоссям, виглядала жіночно і шикарно. Ігор довго її добивався у молодості, але нарешті вона погодилася стати його дружиною, він і сам красень. Жили добре, дружно, дорожили одне одного. Що його штовхнуло в обійми іншої жінки, заміжньої, він і сам не міг пояснити.
Був у них скандал, Марія виставила Ігоря з речами, він дуже довго вибачався, він і сам завжди боявся втратити свою красуню дружину, він ревнував її, бачив, якими поглядами проводжають інші чоловіки її. Але цей випадок, він ніяк не міг пояснити. Віра звичайно збрехала, що вони зустрічаються півроку, це було лише другй раз, і причому вона нав’язувалась сама, наполегливо запрошувала Ігора, а він бачите такий, не міг відмовити жінці.
Минув рік, Марія не вибачила чоловіка, знайомі чоловіки дізнавшись, що вона розлучилася з чоловіком, намагалися запросити її до ресторану, а деякі навіть одразу пропонують руку та серце. Марія відмовляє всім. Її колеги, подруги, їй кажуть, що з такою зовнішністю соромно бути самотньою. Самотність їй не підходить, це не її доля, потрібно хоча б тоді мати коханця, така краса, і зникає даремно!
Але Марія була іншої думки, вона висловила їм свою думку і свою формулу життя.
– Бути самотньою точно не соромно, це чесно. Мені соромно бути коханкою, знаючи, що чоловік не піде ніколи зі своєї сім’ї, і крадькома красти любов. Соромно втрачати гордість і самоповагу, дозволяти руйнувати себе. Мені соромно продовжувати жити з людиною, після зрад, а скільки жінок змирилися з цим. Соромно бігти собачкою за першим зустрічним, соромно говорити слова про кохання, хоча цього кохання і близько немає. А самотність – не соромно, я вважаю, це – чесно.
Краще взяти паузу і не важливо, якщо ця пауза розтягнеться на роки. Я себе вважаю самодостатньою, а жінка, яка поважає себе, завжди знає, що їй потрібно, і не погоджується на менше, що вона заслуговує. Я краще буду самотня, ніж житиму з ким-небудь, аби бути заміжньою. Це не для мене.
Пройшло вже багато часу, відколи Марія розлучилася з чоловіком, він багато разів намагався її повернути, але все марно. Поки серце Марії закрите, а чи надовго, вона й сама не знає.
