– А коли ялинку ставити будемо? – Павлик забігав вперед і заглядав мамі в очі.
– Мм, – Ольга дивилася перед собою, але Павлик не відставав. – Давай сьогодні. Завтра ж Новий Рік. Ти забула?
– Давай завтра вранці, я втомилася, – мляво відповіла Ольга.
– Ну мамо, давай сьогодні. – не відставав Павлик.
– Добре. – Ольга зітхнула і переклала сумку в іншу руку. – Давай сьогодні.
– Ура! Я сам вбирати буду, добре? – Павлик підстрибом побіг уперед.
А Ользі хотілося лише одного – сісти на м’який диван, витягнути ноги, а ще краще – лягти.
День на роботі видався важким. Як завжди, в останній момент перед тривалими святами потрібно встигнути багато чого доробити. Ольга працювала у суто жіночому колективі бухгалтерії. Усі тільки й робили, що обговорювали меню святкового столу, зачіски, вбрання, ділилися рецептами салатів та тортів.
Ольга слухала в одне вухо і доробляла звіт. Одразу після новорічних канікул здавати.
– Оля, а ти з ким зустрічатимеш Новий Рік? – Запитала Марина.
«Одна», – крутилося на язику у Ольги.
– Не заважайте. – Вона помітила, як жінки перезирнулися.
“Ну і нехай”.
Чотири місяці тому Ольга пішла від чоловіка. Спершу повернулася до мами. Але та почала вмовляти зберегти сім’ю. А потім взагалі почала підшукувати їй партію із розлучених синів подруг та знайомих. Та й у садок водити сина далеко. Ольга вдало винайняла квартиру поряд із дитячим садком і поїхала з Павликом від мами. Квартира, де вони жили із чоловіком, належала його матері. Ольга там навіть не була прописана. Досі важко було згадувати сварки, зради та сльози ночами. Син поки не ставив запитань. Батька рідко бачив вдома, навіть коли жили разом. Для Павлика переїзд пройшов безболісно. Мама поряд, а що йому ще потрібне?
-Ух, все. Не можу більше. – Марина вимкнула комп’ютер.
Усі жінки заворушилися, почали збиратися додому.
– Куди це ви зібралися? А звіт доробили? – До кабінету зайшла головний бухгалтер. – Я вийду у свята, перевірю. Якщо що, не ображайтеся, викличу на роботу.
– Передсвятковий же день. Скорочений. Ми все зробили, – відповіла за всіх Марина.
Ольга зайшла до магазину за продуктами, потім у сад за Павликом. Вони йшли додому темними вулицями. Вона втомилася, але найгірше – самотність у передсвятковий день. Для себе одної робити нічого не хотілося. Лягла б і лежала, уткнувшись у стіну. Але Павлик не винен, у нього має бути свято. Тому вдома вона перевдягнулась і дістала коробку з ялинкою.
– Ось тут став. – Павлик підвівся перед вікном.
– Ні. Буде темно. Давай краще біля стіни. Місця менше займе.
Павлик радісно погодився. Вона зібрала штучну ялинку, дістала з вбудованої шафи в коридорі коробку з іграшками. Коли заблимали вогні гірлянди, а син радісно застрибав перед ялинкою, втома пішла, настрій піднявся, і одразу запахло святом.
Вони й минулого року вбирали ялинку удвох із Павликом, хоч Ольга ще була одружена. Вона відкинула непотрібні спогади, щоб не труїти душу. «Я нічого не чекаю від Нового Року. Нехай тільки свято швидше закінчиться», – подумала вона, дивлячись на відображення вогників гірлянди у скляних різнокольорових кулях.
Вранці Павлик підвівся рано, не даючи Ользі поспати довше.
– А ми підемо до парку? Там ялинка велика. – Павлик без ентузіазму колупав ложкою кашу.
– Мені в магазин треба. Я майонез забула купити і мандарини. – Побачила, що обличчя Павлика скривилося, що він ось-ось заплаче. – Добре, зайдемо до парку ненадовго, а потім до магазину. Якщо швидко доїси кашу. – суворо додала вона.
Вдень Ольга поклала Павлика спати і почала готувати салат. Мама зустрічатиме Новий Рік зі своєю подругою-сусідкою. Вони з Павликом поїдуть до неї завтра. Можна взагалі нічого спеціально не готувати. Але хоч салат треба зробити, як данина традиції. Свято сімейне, а в них із Павликом, хоч і маленька, але родина. Потім стала пекти торт. Ольга збивала крем, коли у двері зателефонували.
Вона кинулася швидше відкривати, доки несподіваний гість не розбудив дзвінком Павлика. Відчинила двері і побачила перед собою живу пухнасту ялинку. Вона спершу подумала, що чоловік приніс синові. Потім згадала, що Назар байдуже ставився до будь-якого – штучного чи живого – атрибуту свята. «Помилилися дверима», – вирішила вона і хотіла сказати про це, як з-за ялинки здалося радісне обличчя якогось чоловіка з широкою посмішкою.
– Не чекали? Сюрпри-и-из! – І його посмішка стала ще ширшою і радіснішою.
Ольга ойкнула, не знаючи, що відповісти. Чоловік ойкнув теж, посмішка з радісної перетворилася на винну і розгублену. Він глянув на номер квартири, потім на Ольгу.
– А де…? – почав він.
– Хто? Ви помилились адресою. Тут я живу. Вибачте, у мене торт там… – Вона однією рукою тримала двері, а другою махнула назад над плечем у бік кухні.
Чоловік витягнув шию і подивився над плечем Ольги, ніби хотів переконатися в правдивості її слів. Потім знову перевів погляд на неї.
– Бачите, це моя квартира. Тут мешкає моя дружина, колишня. І Світланка, дочка. А де вони? – Чоловік перестав усміхатися.
– Не знаю. – Ольга знизала плечима. – Напевно, це ваша дружина здала мені квартиру. Точніше, її чоловік. Вони не повідомляли мені, куди поїхали. – Тепер настала її черга розгублено та винно дивитися на новоявленого господаря квартири.
– І що мені з ялинкою робити? – він питав так, ніби Ольга мусить знати.
– У нас вже є. Штучна. Відставте на майданчику, обов’язково візьме хтось. Треба було зателефонувати до дружини, попередити. Ми тут вже третій місяць живемо. – Ольга хотіла сказати, що гроші заплачені вперед, але промовчала.
– Сюрприз доньці хотів зробити. Дзвонив кілька разів. Дружина нічого не сказала. А я ще здивувався, чого вона якось поспішала, швидко відключалася. Чоловік, кажете? Зрозуміло. Ну що ж, я піду. Вибачте. – Чоловік поправив важку спортивну сумку на плечі і відсунув ялинку убік.
Ольга зачинила двері.
– Мамо, хто там? Батько? – Павлик визирнув зі своєї кімнати.
– Помилилися дверима. Одягайся, допомагатимеш мені пекти торт.
Вони змастили коржі кремом, посипали зверху волоськими горіхами, і Ольга забрала торт у холодильник.
– Так. Я зараз викину сміття, а ти вмикай телевізор. Там вже всякі новорічні програми йдуть. Прийду і їстимемо. – Ольга одягла пальто, сунула ноги в чоботи, накинула капюшон і відчинила двері.
На сходовій клітці стояли ароматні запахи тушкованого м’яса, холодцю, солодкої випічки та… ялинки. Красуня стояла біля дверей, загороджуючи прохід розчепіреними гілками. А на першій сходинці Ольга побачила згорблену спину чоловіка. Сумка стояла поруч із ним на майданчику.
Ольга обережно пролізла між ялинкою та одвірком дверей. На клацання замку чоловік озирнувся і підвівся на ноги.
– Вам нема куди йти? Чому одразу не сказали? Це ваша квартира. – Ольга дістала ключі та почала відмикати двері.
– Ми розійшлися із дружиною. Я, поїхав до батьків. Хотів… Не має значення. Вибачте. Ось, сидів, дзвонив друзям. Або не беруть трубку або поїхали. – Чоловік винно розвів руками.
– Заходьте ж. Так і будете Новий Рік на сходах зустрічати? Це ваша квартира. Це мені треба перепрошувати. – Ольга помовчала. – Але зараз свято, навряд чи вдасться зняти іншу швидко.
– Це сміття? Я сам викину. – Чоловік узяв у Ольги пакет і побіг вниз.
Ольга зайшла до квартири, зняла пальто, але двері не зачинила, залишила щілинку, щоб бачити сумку.
– Мамо, з ким ти розмовляла? – Павлик відірвався від телевізора. – Іди скоріше, мультики!
Ольга кивнула і почала чекати господаря. “Ну ось. Знову неприємності. Коли ж цей жахливий рік скінчиться? Тепер замість відпочинку все свято шукатиму квартиру, переїжджатиму. І добре, якщо вдасться в цьому районі знайти, а то в садок доведеться знову на маршрутці їздити… Новорічне диво обійшло мене. А я сподівалася, що гіршого вже не буде».
Вона почула кроки і ширше відчинила двері. Чоловік нерішуче підійшов і став навпроти Ольги.
– Якось незручно. Впав на вашу голову, як сніг. Зіпсував вам свято, порушив плани. – Він тупцював перед дверима.
– Нічого не порушили, бо жодних планів немає. Проходьте. – Ольга відійшла убік.
– А ялинка? – Чоловік не рухався з місця.
– Якщо вона така дорога вам, заносьте її теж. – Ользі було вже байдуже. Чоловік закинув сумку на плече, взяв ялинку і почав затягувати її до коридору.
На шум вийшов Павлик.
– Ой, ще одна ялинка. Жива?! – радісно застрибав він. – Здорово! У нас тепер дві ялинки! – Але побачив чужого чоловіка і замовк.
– Привіт. Мене звати Діма. А тебе? – Чоловік простяг руку Павлику.
– Павлик. А ви хто? Ви до нас у гості? – Павлик вклав свою маленьку ручку у долоню Діми.
– Ага. Виходить, що так. – Діма винувато глянув на Ольгу.
Він зрозумів її настрій і знову почав вибачатися. – Я, мабуть, піду.
– Куди? Новий Рік за кілька годин. Завтра вирішуватимемо, що робити. Роздягайтеся, несіть вашу ялинку в кімнату, а мені треба… – Вона махнула рукою і пішла на кухню.
– Сувора. Мама? – Запитав Діма, зняв з плеча сумку і поставив на підлогу.
– Ага. Тільки вона не строга, а гарна.
– А як її звати? – дуже тихо спитав Діма, нахиляючись до Павлика.
– Оля, – так само тихо відповів Павлик.
«Впав на мою голову. Тепер треба щось готувати. Воно мені потрібне? Яке діло мені до нього? Жодного. Доведеться завтра переїжджати до мами». Ольга розморожувала курку, чистила картоплю і намагалася якось упорядкувати думки. Коли вона зайшла до кімнати, перед вікном стояла ще одна ялинка. На ній висіло кілька куль, знятих зі штучної, кілька малюнків Павлика і два ангели, вирізані з паперу.
– Ну як? – Діма дивився на Ольгу, чекаючи на похвалу.
Павлик світився від щастя. Було видно, що йому сподобався гість, що вони порозумілися, і Ользі нічого не залишалося, як усміхнутися і похвалити обох за винахідливість.
Вони накрили стіл. Павлик плутався під ногами, не відходив від Діми ні на крок. По телевізору йшли святкові програми. У неосяжній сумці Діми знайшлася пляшка ігристого.
Павлика зморив сон тільки о першій годині ночі. Ольга зменшила звук телевізора, і вони з Дімою довго розмовляли.
– Ми завтра поїдемо до моєї мами, у неї поки поживемо. Чи можна речі потім забрати, коли зніму нову квартиру? – Ольга все ж таки почала неприємну розмову.
– Ні. Нікуди вам не потрібно їхати. Ви ж заплатили за квартиру. Я завтра переїду до готелю. Потім повернуся до батьків. Все. Досить про це. Я так вирішив. – Діма хлопнув по столу долонею.
Ольга так відвикла, що чоловік щось вирішує, що не подумала погоджуватися.
– Це ваша квартира, ви маєте право в ній жити більше за мене. А чому ви не поділили її із дружиною? – Ольга прибирала залишки салату до холодильника, а Діма відносив тарілки до раковини.
– Не знаю. Мабуть, сподівався на щось. А вона знайшла собі іншого. Так навіть краще. – Діма пішов у кімнату за фужерами.
Від ігристого думки плуталися, думати та щось вирішувати не хотілося. Ольга втомилася. Вона постелила Дімі на дивані, а сама пішла спати до Павлика.
Вранці Ольга не одразу згадала, чому спить тут. Павлика поряд не було, а в квартирі стояла страшна тиша. Вона схопилася, вибігла з кімнати, на ходу одягаючи халат. Годинник на стіні показував половину десятої.
– Павлику! – вигукнула вона і кинулася на пошуки сина.
Ривком відчинили двері кухні і завмерли на порозі. Діма з Павликом разом повернули до неї голови. На столі стояли три тарілки зі шматками торта, над трьома чашками піднімалися ароматні пари.
– Мамо, а ми на тебе чекаємо. Вмивайся і сідай снідати. Ми підемо на ковзанку. Правда? – Павлик подивився на Діму, чекаючи на підтвердження його слів.
– Правда, якщо мама не проти. Вибачте, я трохи погосподарював. – Він дивився на Ольгу, чекаючи на її реакцію.
Вранці все виглядає не так, як уночі. Навіть проблеми першого ранку нового року не здаються такими вже нерозв’язними. Ольга злякалася, не знайшовши сина поряд у ліжку. І яка б мати не злякалася? Чужий чоловік у будинку. Що вона знає про нього? Лише те, що він розповів. А що з розказаного правда, а що брехня? Під струменями води тривога Ольги розчинялася, пішла. Не можна у всіх чоловіках бачити негідників та брехунів.
Вони пили чай із тортом. Павлик щебетав, не перестаючи. Ольга знала, що тепер, коли з’явився Діма, сина неможливо вмовити поїхати до бабусі, навіть просто в гості. Якщо їм доведеться жити якийсь час під одним дахом, треба постаратися налагодити стосунки. Вона зателефонувала мамі і сказала, що приїде завтра, що сьогодні в неї гості. Мама одразу почала питати, хто він, як ставиться до Павлика… Ольга відповіла, що це зовсім не те, про що вона подумала і попрощалася.
Коли здається, що все погано, що немає навіть проблиску надії попереду, а неприємності сиплються одна за одною на голову, несподівано в життя вривається людина, з появою якої все змінюється.
Діма не повернувся до батьків. За кілька місяців вони розписалися з Ольгою. Наступний Новий рік вони зустрічали вчотирьох. Ольга чекала на дитину, дівчинку.
