– Любий, а ти пам’ятаєш, яка важлива дата для нас через кілька днів?! – ніжним голосом спитала в Павла Олеся.
⁃ Хм… – почухавши потилицю, та спеціально поморщовшись, вдаючи ніби зовсім не пам’ятає, відреагував Павло. – Ти краще одразу мені нагадай. А то, знаючи твою властивість святкувати безліч наших подій, я не одразу згадаю.
⁃ Е ніііі, не цього разу. Я хочу, щоб Ти постарався. Це осооооблива дата саме для нас двох, – ніжно обійнявши чоловіка, Олеся відправила його на роботу.
Невже пройшло п’ятнадцять років їхнього подружнього життя. Хоча разом вони вже набагато більше. Саме з того дивного походу. Коли дві компанії розташувалися на одному кемпінгу.
І, коли всі разом веселилися, співали пісень, лише вони удвох з Павлом рахували зорі на небі. Обійнявшися, наче знайомі багато років. З того моменту вони були не розлучними. Спочатку оселилися в гуртожитку Павла. А коли його батьки допомогли йому придбати свою квартиру, ще й у дуже гарному районі, одразу подали заяву до загсу, та відгуляли веселе і щасливе весілля. Наступного дня вирушили в похід тими ж самими стежками, які звели іхні долі.
Все складалося дуже добре.
Павло працював, Олеся облаштовувала їхній сімейний затишок. Через два роки народився син. А коли йому виповнилося три рочки, до щасливої родини приєдналася їх новонароджена донечка.
Ну, здавалося б, чого ще й хотіти.
А Павло та Олеся берегли свій затишок. Берегли одне одного. Для інших сімейних пар вони завжди були прикладом.
Олеся мимоволі посміхнулася, згадавши їхнє знайомство.
⁃ Так, досить на сьогодні спогадів. Більше дій. Потрібно пройтися магазинами, щоб підібрати для її коханого найкращий подарунок.
Вирішила запросити з собою і свою подругу, Наталю. Немає нічого кращого, ніж провести час, у пошуках подарунку для коханого разом з улюбленою подругою.
⁃ Наталко, ти зайнята сьогодні?!
⁃ На жаль, так. Тобі щось термінове?!
⁃ Та не дуже, але щось приємне: хотіла запропонувати пройтися по крамницях, а потім, могли б випити разом кави.
⁃ Ой, сьогодні я ніяк. Є одна важлива справа. – вибачившись, подруга завершила розмову.
Ну нічого, подумала Олеся. Можна й самій. Всеодно їй буде в радість знайти для коханого щось красиве і, головне, щоб йому сподобалося.
Не поспішаючи, Олеся переходила з однієї крамнички до іншої. Приглядалася до всього, щоб могло принести задоволення для її Павла.
І, трохи втомившись, вирішила, що на сьогодні досить. По дорозі надумала заїхати до улюбленого, їх з Павлом, ресторану, щоб замовити столик на призначену дату. Для двох. Для неї важливим був цей день. Наче символ початку їх щасливого спільного життя.
І тут, іі приємні думки перервала дуже дивна деталь – біля ресторану, між припаркованими автомобілями, були два, які вона дуже добре знала – іі Павла та Наталі. І здалеку через вікно вона одразу помітила столик, за яким дуже зручно влаштувалися саме вони удвох. Щось весело обговорюючи. Довго не думаючи, одразу зателефонувала до чоловіка. Той не відповів. Хоча, Олеся чітко бачила рухи чоловіка. Бачила, як він натиснув на кнопку, щоб скинути дзвінок.
Слідом за першим дзвінком, Олеся не отримала відповіді й від подруги.
Що за маячня … не приємно стало Олесі. І не зрозуміло.
Потім вона побачила, як вони обмінялися поглядами, як показували одне одному своі телефони, і можна будо чітко зрозуміти, що вони обговорювали іі дзвінки.
До горла підступив незрозумілий клубок гіркоти, в голові шум, непрохані сльози самі собою покотилися
⁃ ну бути ж цього не може. Це не можливо, вони не можуть бути коханцями … це було б надто жорстоко і підло. Вона добре знає свого чоловіка. Вона б відчула. А Наталя?! Вона ж їй наче сестра…
Якось отямившись, Наталя, зібрала всі свої сили, щоб повернутися до машини. Вона сама не знає, чому зараз не підійшла до них двох. Чому не спитала, що відбувається?! Що це все означає, коли подруга каже, шо надто зайнята, а вже через дві години Олеся бачить іі в компанії свого чоловіка. Та ще й в їхньому улюбленому ресторанчику, де вони святкували всі найважливіші для них події.
Ні-ні. Вона нічого не відчувала. Але очі бачили іх.
Олеся вирішила нічого зараз не робити. А поспостерігати за чоловіком та подругою ще кілька днів. Вона настільки була розгубленою в своїх думках. З одного боку, це нормальна картина, що вони обідали разом. Але чому подруга приховала це від неї, і Павло також нічого не сказав, коли повернувся. Останній доказ все більше розвивав здогади Олесі.
Вона не могла ні про що інше думати.
⁃ Люба, ти часом не заслабла?! Ти зовсім не схожа на себе. Мовчиш.
⁃ Ні, ні. Все гаразд. Втомилася трохи, – відповіла Олеся. А самій так і хотілося з ним напряму поговорити. І сама не знає звідки в неї взялася та сила волі, щоб нічого зараз не сказати. Два дні пройшли наче в тумані. Олеся помітила, що Павло поводить себе так, наче щось приховує. Наталя на дзвінки не відповідала.
Олеся вже була впевнена в найгіршому.
Зранку Павло поцілував дружину в щічку і пішов у надзвичайно веселому настрої.
Зателефонувала мама Олесі, і попросила про зустріч. Записавши адресу, Олеся поїхала. Коли вона вирушила, то аж зараз усвідомила, що вказана мамою адреса вимагала доброї години в дорозі. Їхати потрібно було аж за місто.
Для неї це було вже нестерпно – ще одна година важких роздумів.
⁃ Ні, сьогодні ж я приїду, і спитаю про все. Навіщо мені мучитись. Думати про все.
Під’їхавши за вказаною адресою, Олеся побачила чарівний будиночок-дачу, що ховалася у казковій зелені навколо.
Хм, що ж її мама тут робить?!
Підійшовши до дверей, вона зрозуміла, що вони вже відчинені для неї. Отже мама вже побачила, що Олеся приїхала.
Але мами ніде видно не було. Навколо така тиша. Що Олесі захотілося тут залишитися. Відпочити. Двір вистелений мягенькою травичкою. Широка веранда так і манила присісти за чарівний столик.
Олеся оминула дім, і потрапила до саду. Все в зелені та квітах
⁃ Мамо, ти де?! Агов.
Знову тиша.
Раптом широкі двері задньої веранди швидко відчинилися. Заграла ніжна музика.
Першим вона побачила Павла. Її Павла з широким букетом квітів.
За ним вийшли діти, мама з татом. Наталя з чоловіком. І ще декілька дуже близьких їх друзів. Це був, наче уривок з якогось фільму.
Павло промовив:
⁃ Моя люба і мила Олесечко, я знаю, що наша річниця завтра. Але я вирішив подарувати мій подарунок нашій сім’ї вже сьогодні. Щоб завтра ми змогли провести наш день вже тут. Люба, я дякую Тобі за нашу щасливу сім’ю. За дітей. За роки щастя, які Ти подарувала мені. Ти мріяла про будиночок за містом. І я сподіваюся, що зміг втілити твою мрію. Зараз ти зможеш насолоджуватися природою, коли захочеш, кохана.
⁃ А коли? Коли ти все встиг?, – лише вимовила Олеся
⁃ Ну, в організації всього мені допомогли твоя мама і наші найкращі друзі. Особливо Наталя з чоловіком. Правда, сюрприз міг не вдатися, бо ти почала щось підозрювати. І, навіть, позавчора, коли ми обговорювали останні деталі, ти зателефонувала до нас обидвох водночас. Довелося просто скинути твій дзвінок. Я б не зміг тобі щось набрехати. І сказати, що я зараз разом з Наталею, означало б зірвати сюрприз
Олеся стояла з широко відкритими очима. В її голові почали складатися пазли. Тобто, побачення Павла і Наталі в ресторані було не зустріччю двох закоханих голубків. Вони обговорювали, як краще організувати сюрприз для неї.
Олеся підійшла до чоловіка, обійняла його ніжно. І заплакала.
⁃ Ти чого, кохана?!
⁃ Я так тебе люблю.
⁃ Я знаю!
Вони провели прекрасний день всі разом. Павлові дійсно вдалося вразити Олесю. Вона ще раз переконалася, що доля звела її з найкращим чоловіком
