– Катя, давай розлучимося? – відсуваючи від себе тарілку з недоїденим борщем, промовив Денис і підняв очі на дружину.
Катерина, яка до цього спокійна пила чай, поперхнулася, закашлялася, почервоніла. На очах виступили сльози. Трохи віддихнувшись, вона уточнила:
– Ти серйозно?
Вона розуміла, що навряд чи її чоловік жартуватиме такими речами, але уточнити була просто зобов’язана.
– Серйозно.
– Але чому, Денисе? – Закусивши губу, щоб не розплакатися, запитала Катя.
Вона не розуміла, як він може так спокійно і повсякденно говорити про розлучення після восьми років шлюбу за плечима. Та ще й за наявності двох маленьких дітей.
– Катю, давай тільки без істерик, – швидко промовив чоловік, бачачи в якому стані дружина. – Пам’ятаєш, ми колись обіцяли один одному, що не брехатимемо?
– Пам’ятаю.
– От і добре, от і чудово, – закивав Денис, ніби його справді радувала добра пам’ять дружини. – Саме тому, що ми обіцяли один одному не брехати, я й хочу розлучитися. Розумієш… – він запнувся, підібрати слова було складно, це в його думках розмова виходила простою і легкою, а на ділі все виходило заплутано і страшно, він не хотів робити боляче дружині, але робив і нічого не міг змінити. – Розумієш, – знову почав він, – я, здається, закохався, – Денис опустив очі, йому було соромно.
– Ти мені зрадив? – Прошепотіла Катя, знову закусивши губу ще сильніше. Не зважаючи на це, вона сиділа, не зводячи очей з чоловіка.
– Я тобі не зраджував, – твердо промовив Денис. На його погляд, Катя зрозуміла – не бреше. – Але мене тягне. Тягне до колеги по роботі, – продовжив чоловік. – Я намагався не думати, заглушити ці почуття, але не вийшло, вибач.
Катя вже не могла стримати сльози. Вони котилися по її щоках великими краплями, падаючи на майку і залишаючи на ній мокрі плями.
Жінці хотілося схопитися зі свого місця, влаштувати скандал, розбити кілька чашок, але вона стрималася. Залишившись на місці, вона продовжила слухати Дениса.
– Ти мене вибач, Катю і відпусти, прошу. Так буде чесно. Мабуть, – він знизав плечима, зітхнув і спитав, – відпустиш?
Останні слова пролунали так, ніби йому було насправді важливо, щоб вона сказала, що відпускає і не злиться.
А вона злилася. І відпускати не хотіла. І кохала. І боялася залишитись одна, але нічого не сказала, кинула лише одну фразу:
– Іди, – і, вставши зі свого місця, пішла до дитячої.
Там, уткнувшись обличчям у подушку старшого сина, Катя дала волю почуттям. Вона чула, як збирається Денис, як грюкнули вхідні двері, і як він пішов.
Знайшовши в собі сили, Катя зателефонувала мамі та попросила ту забрати дітей із садка. Поговоривши телефоном, жінка знову впала на ліжко і заплакала.
У її душі кипіли неабиякі пристрасті. Їй хотілося помститися чоловікові.
Вона хотіла налаштувати дітей проти батька, заборонити йому бачитися, але не зробила цього. Довгі розмови з матір’ю переконали Катерину, що такими діями вона зробить гірше лише синам.
Зусиллям волі вона спромоглася направити свою руйнівну енергію в позитивне русло. Катя зайнялася собою. Ні, дітей вона не закинула, просто навчилася цінувати і любити себе трохи більше ніж раніше.
Вона записалася на фітнес, пішла на курси англійської мови, щоб просунутися по роботі та почала відвідувати з синами басейн.
Катя схудла, стала гарною і стала впевненою в собі жінкою. Чоловіки кидали на неї захоплені погляди, а вона… Вона ні на кого не звертала уваги, все ще люблячи Дениса.
Денис виявився чудовим батьком. Справно платив аліменти, забирав дітей у вихідні та їздив з ними у відпустку. Денис намагався налагодити із Катериною дружнє спілкування, але та відгородилася від нього. Не могла вона дружити з тим, кого досі кохала. Та й ламати себе більше не хотіла.
У радощах, прикростях, дрібних турботах пролетіло три роки. Катя успішно будувала кар’єру, ростила дітей та любила життя. Стосунків у неї не було, та й не шукала вона собі чоловіка.
Денис також був один. Катя знала, що з тією, через яку він колись попросив розлучення, у них нічого не вийшло. Від цього жінка не відчувала ні радості, ні смутку. Їй було байдуже.
Все перевернулося одного дня, коли Каті зателефонував Денис.
– Привіт, Катю, – якимось дивним голосом промовив чоловік, – я потрапив в ав*рію, я в лікарні. Ти не могла б мені привезти дещо з одягу?
– Могла б, – безбарвним голосом озвалася жінка, в якої всередині все похолодало.
А в голові пролунав голос:
– Він тобі не байдужий. Все ще не байдужий.
Катя кивнула в такт слів цього незрозумілого голосу і поїхала до Дениса до лікарні. Перелом був серйозним.
Декілька тижнів у лікарні, а потім ще й повний спокій удома. Катя весь цей час допомагала колишньому чоловікові, турбувати його літніх батьків не хотілося, та й не важко їй було доглядати за Денисом.
Подальше відбулося спонтанно. Одного дня Денис просто притяг до себе колишню дружину, і ніжно поцілувавши в губи, промовив:
– Я тебе люблю. Ти – найкраща з жінок. А я – дур*нь, – він замовк, вона теж мовчала, приходячи до тями.
– Може, спробуємо почати з нуля? – Раптом зважився він.
Гордість кричала – посли його, а серце говорило – погодься.
Катя послухала серце і жодного разу не пошкодувала. Вона знову щаслива з Денисом, а тим, хто каже їй гадості і натякає на те, що чоловік (так, так, вони з Денисом вдруге розписалися) її знову покине, Катя просто відповідає:
– Ніхто не знає, що буде далі, але зараз я щаслива. Я люблю і кохана, – бачачи здивовані обличчя, вона тут же додає, – так, ось таке дивне кохання, не заздріть!
А ви як думаєте, чи варто давати своєму коханню другий шанс чи потрібно жити за принципом, що в одну річку не ввійти двічі? І люди не змінюються?
