– Йди від неї, синку! Яка вам ще друга дитина?! – Надія Іванівна була сама не своя від обурення.
Її невістка надумала другу дитину народжувати! Що б ще вигадала! Та куди їй! Вона й першу ледве народила. Он яка стала. І так красунею не була ніколи, а зараз так взагалі. А після другої що? І взагалі, розлучатися Іванку треба з нею, і якнайшвидше.
…Іван з Катериною навчалися в одній школі. Одружилися одразу після того, як Іван прийшов зі служби. Проти волі батьків Івана. Весілля не було, молоді просто розписалися. Через 9 місяців Катя народила доньку.
Іван працював, навчався заочно. Батьки хоч і проти їхнього шлюбу були, але грошима допомагали добре. Віддали молодим свою житло, самі переїхали за місто. Єдиний улюблений син, як-не-як.
Мама Катерини з татом теж допомагали, як могли. Катя навчалася в інституті на денному навчанні, і її мати сиділа з онукою постійно. Навіть з роботи заради цього звільнилася.
У свекрухи характер був важкий. Та й не злюбила вона свою невістку. Катя красою ніколи особливо не вирізнялася. Напевно, тому й налаштована проти неї була мама Івана.
Іван був справді дуже гарним хлопцем. Високий, статний, чорні кучері, сині очі. Йому б у кіно зніматись. А Катя – звичайнісінька й непомітна.
Коли Катя народила, то дуже схудла.
Надія Іванівна засмутилася. Не пара вона Іванку! Ох не пара. Зовсім не пасують один одному. Але Іванко нічого не хотів слухати. Дуже любив свою Катю.
Через 3 роки Катя вирішила знову народжувати, й Іван підтримав її.
І тут Надія Іванівна не витримала – зовсім вже сварливою стала. Спілкування з батьками стало взагалі нестерпним. Постійні причіпки і докори.
– Мамо! Я не кину Катю, я її кохаю! Зрозумій уже це і заспокойся! – говорив Іванко своїй матері.
Але та його не слухала і продовжувала сваритися з Катею та її батьками. Довелося обмежити спілкування.
Катя народила сина. Іван був щасливий. Він був би ще щасливішим, якби не суперечності з батьками через дружину.
Надія Іванівна призначила собі суперника у вигляді Каті й продовжувала боротися з нею. Навіть онуки не пом’якшили її серце. Сказала, що не потрібні вони їй. Так само, як і їхня мати.
Закінчилося все це тим, що Іван із Катею поїхали жити в інше місто…
…Минуло 30 років.
Всі ці роки Катя з Іваном жили добре. Іванко крутився як міг, у важкі роки іноді й на двох роботах. Нічого ніколи не потребували вони.
Діти виросли хорошими, всі в тата. І виховані були добре. Катя їх не балувала, дуже строгою була. Вивчилися, працювати пішли. Дочка вийшла заміж, народився онук.
Батьків Івана вже не було. І батька Каті теж. А мати Каті ще була жива, хоч і старенька зовсім.
– Катрусю, доню, – говорила вона. – Будь з Іванком лагіднішою! Стільки років ви вже разом живете, а я жодного разу не бачила, щоб ти його обійняла, поцілувала…
– Ой, мамо, не починай! Знову ти за своє. Все гаразд у нас, не переживай.
– Та як мені не переживати! Люблю Іванка, як рідного сина.
– Ну, чого ти голосиш? Я ж не збираюся з ним розлучатися.
– Що?! Що ти таке говориш! Катя! Навіть думки такі до себе в голову не пускай! Де такого, як Іванко, знайти згодом? Рідкісний чоловік.
– А навіщо шукати когось, якщо вже на те пішло? Ну, якби й справді розлучилися. Я свою програму максимум виконала. Народила доньку, сина, виростила їх. Тепер можна було б і собі пожити.
– Не подобаються мені твої розмови, дочко! Досить про це говорити.
– Ти сама почала – «Будь ласкавішим з ним!» Нормально все в нас.
З роками Катя змінилася. Вона стала дуже симпатичною. Трохи погладшала, стала за собою краще стежити. Діти виросли, з’явилося більше вільного часу, який Катя витрачала на себе.
І якщо майже всі її подруги з роками поповніли, набрали вагу, що їх зовсім не робило красунями, то Катя навпаки набрала кілограми, яких їй бракувало, і стала дуже гарненькою.
Вона любила ходити в басейн. Коли вона туди приходила, помічала на собі зацікавлені погляди чоловіків. І не лише у віці, а й молоді теж дивилися.
А Іван як був красенем, так і лишився. Тільки волосся тепер у нього було з сивиною, що йому тільки пасувало. Він за всі роки залишився таким яким був у молодості.
Катя ніколи не ревнувала Івана. Вона настільки була впевнена в ньому, що навіть такої думки у неї не виникало. Ні коли молоді були, ні тим більше зараз.
Іванко, до речі, теж не ревнував Катю. Вона ніколи не давала йому для цього приводу. Завжди була спокійною, врівноваженою, не схильною до пригод, вірною дружиною. Іван любив її й за це теж.
Скільки його друзів і знайомих розлучилися через невірність своїх дружин! А його Катруся найкраща. Він завжди був за неї спокійний. Гідна жінка.
Біда підкралася непомітно… Несподівано Павло, син Каті та Івана, закохався. У жінку набагато старшу за нього. Познайомились вони в інтернеті. Лілії було вже за сорок, вона була розлучена.
І що найдивніше, Ліля була звичайнісінькою жінкою, її навіть симпатичною назвати можна було з натяжкою.
А тут ще й вік!
Батьки не розуміли, як їхній син міг у цю Лілію закохатися! Що в ній його привабило? Він же юний ще, а тут зріла жінка. Та в неї діти вже дорослі!
Катя була сама не своя від обурення.
– Павлику! Одумайся! – казала вона. – Кидай її, сину! Навіщо тобі ця жінка? Подивися навколо себе, скільки гарних дівчат!
– Мамо, це моя особиста справа. Я вже досить дорослий, щоб самому приймати такі рішення, – відповів Павло.
Мир та спокій залишили цю родину. Тим більше, що Іван, поговоривши з сином, раптом став на його бік. Катя не могла пробачити цього чоловікові. Почалися сварки.
Батько з матір’ю ніяк не могли зрозуміти один одного. Сина вони любили однаково і однаково хотіли йому щастя. Ось тільки Катя не готова була віддати коханого сина, молодого хлопця, якійсь старшій жінки.
Вона почала боротися за нього. Як колись її свекруха боролася проти неї. Іванко нагадав Каті про це.
– Та що ти порівнюєш! Це ж зовсім різні ситуації!
– Чим різні, Катю?! Все точно, як було у нас!
– Ми з тобою майже ровесники, а тут що?! Хіба це правильно?!
– Ніхто не знає, як воно все в житті правильно… Хіба правильно на перший погляд те, що я перестав спілкуватися з батьками?
– У тебе була поважна причина – ти любив мене!
– Павлик теж любить її. І це головне. Значить, і зараз все відбувається правильно.
– Ні! Я не зможу таке витримати! – галасувала Катя. – Що вірно?! Та вона пограється й кине його! Але це ще добре. Ось якщо він залишиться з нею, то онуків від сина нам з тобою й не бачити!
Але Іван нічого не хотів слухати. Він підтримував сина у його рішенні бути з цією жінкою. Та й як інакше? Адже колись він сам вчинив так само. Якщо він зараз стане на бік дружини, то це буде справжнісінькою зрадою по відношенню до сина.
І ще Іван не хотів втратити його. Не був готовий до цього. Адже якщо все продовжиться в подібному руслі, вони з Катею відвернуть від себе сина. Можливо навіть назавжди…
Стосунки між Катею та Іваном зовсім розладналися. Син пішов жити до Лілії. І навіть розписався з нею.
А Катя за це сварилася з чоловіком, звинувачуючи його в їхній біді.
Адже якби він підтримав її, то такого не сталося б. Вона була впевнена у цьому.
Ось так несподівано Катя й Іван розлучилися. Так, справа, зрештою, дійшла до розлучення.
Іван у якийсь момент просто втомився. І пішов. Виїхав жити в інше місто…
…Минуло кілька років.
Павло і Лілія через якийсь час все ж таки розлучилися. Але назад нічого не повернулося в цій родині. Син зачаїв образу на матір. Спілкувався з нею рідко, холодно. З батьком Павло підтримував тісний зв’язок. Часто приїжджав до нього у гості.
Іван не залишився самотнім. Він познайомився із жінкою, яку полюбив. І яка покохала його.
Іван був приголомшений, яким може бути кохання жінки.
Адже що там говорити, Катя зовсім не балувала його ласкою, турботою, підтримкою у всьому.
Дуже швидко нова жінка Івана стала для нього рідною та близькою людиною.
А Катя залишилася сама. Ніхто їй не потрібен, їй і одній добре.
Тепер житиме для себе. Так вона каже всім. Але що вона думає насправді – хто ж його знає…
