Був звичайний вечір п’ятниці. Інна мила посуд після вечері, а її чоловік, Микита, грав у цей час з їхньою дворічною донькою в залі.
Раптом пролунав дзвінок – дзвонив телефон чоловіка, який він залишив на кухні.
-Хто там дзвонить? Подивися! – Почула Інна голос чоловіка. Вона підійшла і прочитала на екрані хто телефонував.
-Микито, це Лариса з роботи.
-Зрозумів. Я потім їй передзвоню.
Інна знала всіх колег з ким працював її Микита і, звичайно ж, і Ларису. Це була молода жінка якій не дуже пощастило з чоловіком і вона залишилася одна з донькою 5 років. Періодично Лариса намагалася влаштувати своє особисте життя, але їй не щастило знову і знову. Вона завжди засмучувалась і всі на роботі її шкодували. Навіть чоловіки.
Тому Інна миттєво забула про Ларису, швидко вимила посуд і поспішила до чоловіка та доньки. І вони всі разом дивилися мультики. І прийшли на кухню пити чай лише за годину.
-Ой, забув зовсім про Ларису. Вона мені стільки повідомлень надіслала. Слухай …. просить мене завтра допомогти їй шафу встановити …. ну не знаю …. у тебе на завтра якісь плани були?
-Так ні… Дозволяю з’їздити до неї і встановити, – посміхнулася Інна. -Як у неї справи, до речі?
-Та начебто знову з кимось там розлучилася. Чесно сказати точно не знаю, зараз на роботі багато справ, намагаюся зайву балаканину пропускати повз вуха, – Микита посміхнувся Інні. – Але, мабуть, завтра мені доведеться вислухати цю сумну історію.
……………………..
Наступного дня Микита прийшов пізно, і було видно, що він дуже втомився.
-Ну як? Вечерятимеш?
-Тільки чаю поп’ю. Не переживай. Все встановив. Там така величезна шафа була! Чесно сказати думав, що не впораюся. Ну і взагалі сказав їй, щоб наступного разу замовляла із встановленням.
-Що ж….
-Та і взагалі всі вуха продзижчала про свій черговий невдалий роман. Він – одружений і від дружини йти не збирався. Весь день мені плакалася.
-Ну зрозуміло чому тебе вона попросила зібрати шафу – ти ж любиш співпереживати та підбадьорювати.
-Добре … піду спати. Втомився дуже.
…………………..
Вранці Інна прокинулася від того, що чоловіку знову дзвонив телефон. Микити поряд не було і шумів душ. Інна глянула на екран і побачила, що дзвонить Лариса.
-Ну що за настирлива жінка! Неділя! Ранок! А вона надзвонює одруженому чоловікові! – Пробурчала Інна. Вона хотіла знову покласти свою голову на подушку, але на телефон почали приходити повідомлення і це були фотографії. Фотографії швидко змінювали одна одну і Інна не вірила своїм очам. Потім вона взяла телефон чоловіка та переглянула фото ще раз. На них була шафа, мабуть, що її Микита вчора зібрав, а на тлі цієї шафи Лариса в дуже відвертих вбраннях. А потім питання: “Ну як, я нічого?”
Інна навіщось погортала вгору, на попереднє листування і побачила, як її чоловік пише їй: «Доброго ранку, сонечко» і «Добраніч, кошеня», а Лариса називає його “Дорогим”.
Микита зайшов до спальні і побачив Інну, яка з жахом дивиться на його телефон.
-Ти що там побачила? – засміявся Микита. – Таке враження, що щось страшне.
Він узяв телефон із рук Інни, подивився і крякнув. Але нічого не сказав. Інна теж мовчала, тільки дивилася на чоловіка з докором.
-Що? – нарешті спитав Микита, не витримавши погляд дружини.
-Ти з нею.., – Інна ніяк не могла підібрати слово. – Ти з нею …. зустрічаєшся?
-Ти що?! Звичайно, ні! Між нами нічого нема і нічого не може бути!
-А чому вона називає тебе “дорогим”, а ти такі їй вітання пишеш? А фото? Це нормально такі фото надсилати одруженим чоловікам?
-Повір мені … між нами нічого немає, ніколи не було і ніколи не буде!
-Добре, пішли снідати, – промовила Інна. Вона ніяк не могла повірити, що потрапила до такої ситуації. – Ні! Не чіпай мене…не зараз!
…………………
Микита пішов гуляти з донькою, а Інна залишилася вдома і розплакалася. Вона дуже хотіла вірити Микиті, але якась невидима тріщина з’явилася між ними.
…………………
Пройшов тиждень. Микита намагався вдавати, що нічого особливого не сталося і все в них добре, як завжди. Але Інна не могла поводитися як завжди і в суботу вранці вона сказала:
-Микита, я не можу так більше. І я вірю тобі і не вірю водночас. Я не можу довіряти тобі, як раніше. Я хочу розлучення.
Микита здивовано подивився на Інну:
-Інна! Ти що?! Ще раз тобі говорю, що в мене нічого немає ні з Ларисою, ні з кимось іншим. Я взагалі не знаю, навіщо вона ці фотографії надіслала.
-А я знаю! Вона вирішила, що ти готовий розпочати будувати з нею стосунки. І чому? Тому що ти їй постійно допомагав у всьому, та ще й повідомлення всякі писав.
Микита опустив голову:
-Так, Інно. Так. Я був дур_ий. Адже я завжди готовий прийти на допомогу. А вона була в деп_есії і я хотів їй допомогти – плече чоловіче надав. Але я тебе люблю, чуєш, тебе!
-Микито, я теж тебе люблю, але я відчуваю величезну тріщину між нами…..
Інна заплакала.
-Кохана, – Микита обійняв дружину і гладив її по голові. – Сонечко моє, кохане. Ну не плач… Правда, я зовсім не хочу розлучатися. Я тебе, і доньку нашу дуже люблю і хочу завжди бути з вами…..
…………………..
Через деякий час Інна змогла пробачити Микиті, та почала знову йому довіряти. Їхні стосунки налагодилися та перейшли на іншу фазу розвитку, зараз подружжя чекає на другу дитину.
Вони обидва зрозуміли, наскільки відносини крихкі і як їх легко можна зруйнувати.
