Головна - Життєві історії - Рита швидко приготувала чоловіку бутерброди і вийшла з квартири. На вулиці вона здивовано зупинилася – на лавці сиділа дівчинка і плакала. – Привіт! Ти чого тут сама? – Мама виставила, – схлипнула та. – Що ж робити? Добре, показуй де живеш. За пару хвилин вони стояли біля квартири. Двері відчинила заспана жінка. Рита мовчки зайшла. Раптом вона помітила на полиці фотографію. Вона застигла на місці – це фото вона бачила в альбомі чоловіка

Рита швидко приготувала чоловіку бутерброди і вийшла з квартири. На вулиці вона здивовано зупинилася – на лавці сиділа дівчинка і плакала. – Привіт! Ти чого тут сама? – Мама виставила, – схлипнула та. – Що ж робити? Добре, показуй де живеш. За пару хвилин вони стояли біля квартири. Двері відчинила заспана жінка. Рита мовчки зайшла. Раптом вона помітила на полиці фотографію. Вона застигла на місці – це фото вона бачила в альбомі чоловіка

Рита збиралася на роботу. Вона швидко приготувала чоловікові бутерброди, загорнула у фольгу і поклала на стіл.

Мишко працював в автосервісі, обідів у них не було і щоразу доводилося щось брати із собою.

Сама Маргарита працювала у їдальні кухарем. Її робота була трохи далі від дому, тому жінці доводилося вставати на годину раніше за чоловіка.

На вулиці накрапав дощ і Рита взяла парасольку, яка лежала в коридорі. Парасоля вислизнула з рук і гучно гримнула на підлозі.

Маргарита застигла, потім зазирнула до спальні – чоловік не прокинувся.

Рита посміхнулася:

-От же ж неуважна! – і обережно вислизнула за двері.

Маршрутка прийшла напрочуд швидко. Рита сіла біля вікна і стала дивитися на місто. Вона задумалась про своє життя.

Рита вже була не молоденькою дівчиною, роки йшли до тридцяти, вона була щаслива заміжня…

Незважаючи на те, що жили вони не багато, але як їй здавалося дружно.

І тільки одне засмучувало Риту – не було у них із чоловіком дітей, а так хотілося щоб у неї був малюк, і зовсім не важливо дівчинка це буде, чи хлопчик.

Три довгі роки, що вона була у шлюбі, Рита ходила на обстеження, але там тільки розводили руками і говорили, що все в неї в порядку.

Маршрутка зупинилася, Риту розплатилася і вийшла на вулицю, – залишалося пройти через парк, за яким була її їдальня.

Зробивши кілька кроків тротуаром Маргарита здивовано зупинилася – на мокрій лавці сиділа маленька дівчинка і плакала.

На ній була тоненька курточка і дівчинка мерзлякувато зіщулювалась від холоду, а по щоках перемішуючи з краплями дощу текли сльози.

Рита підійшла до дитини і обережно запитала:

-Привіт! А ти чому тут сидиш сама?

-Мама виставила… – дівчинка схлипнула.

-Як це… виставила? – здивувалася Рита. Це здалося їй не правдоподібним – виставити власну дитину під дощ!

-Вона спала, а я хотіла їсти. Я розбудила її і все… Мама розкричалася… І от я тут…

-А як тебе звати?
-Даша.

-Що ж мені робити з тобою Даша? – Рита задумалася, потім глянула на годинник. – Добре ходімо. Ти де живеш? Далеко звідси?

-Ні, тут поряд, – Дівчинка кудись в сторону махнула рукою.

Вони пішли в напрямку, який показала Даша і вже за п’ять хвилин стояли біля квартири.

Рита натискала кнопку дзвінка, але до дверей довго ніхто не підходив.

Нарешті двері відчинила заспана дивна жінка в брудному халаті. Давно немите, нечесане волосся обрамляло пом’яте обличчя.

Вона з подивом подивилася на Риту, потім перевела погляд на Дашу і нічого не розуміючи відступила вбік:

-Проходьте.

Рита мовчки переступила через поріг. У квартирі стояв неймовірний запах, від якого жінку відразу стало нудити.

На брудній підлозі валялися якісь ганчірки, а шар пилу на серванті говорив про те, що тут дуже давно ніхто не прибирав.

Розгублено оглядаючись Рита помітила на полиці серванту фотографію.

Вона широко відкрила очі від здивування…

Рита вже бачила її в альбомі чоловіка, тільки та фотографія, яка знаходилася у них вдома, була нерівно обрізана і на фрагменті залишався її чоловік Мишко.

На цьому фото теж був Михайло, але поряд з ним стояла молода вродлива жінка, в якій Рита ледь і не одразу розглянула господиню квартири.

Маргарита повернулась і з подивом подивилася на цю неохайну жінку.

-Ну? – запитала та.

-Що «ну»? – Маргарита, згадавши, як тут опинилася, взяла себе в руки. – Ваша дочка сидить у парку та плаче! А вам і діла нема? Що ви за матір?

-А ти мене повчи ще! Своїх виховувати йди! А до моєї не лізь! – жінка круто обернулася до дочки. – Ти де вешталася?

Дівчинка жваво шмигнула в сусідню кімнату і зачинила за собою двері. Маргарита зрозуміла, що їй тут робити нічого, розвернулася і пішла.

Весь день їй в голову лізли думки про дівчинку, про фотографію та про ту неохайну жінку, яка мабуть мала якесь відношення до її чоловіка.

Увечері Рита, простягаючи Мишкові фото, запитала:

-Любий, а хто це був поруч з тобою на фото?

-Я тобі розповідав колись про Олену, ну ми з нею довго зустрічалися і, навіть, хотіли одружитися, але вона зустріла іншого і залишила мене.

-А навіщо ти обрізав фотографію?

-Та я не міг вибачити їй того, що вона не залишила мою дитину – коли ми розлучилися вона була вагітна, але через це все сказала, що дитини не залишила. І я поїхав з міста, зустрів тебе. Ну, а повернулися сюди ми вже разом із тобою – як бачиш приховувати мені нічого. Але чому ти питаєш?

-Знаєш, сьогодні зі мною сталася дивна історія. – відповіла Рита, і розповіла чоловікові про дівчинку та її матір.

Михайло уважно вислухав дружину, потім спитав скільки дівчинці років? Рита відповіла.

Він замислився… Так, вона могла бути його дочкою…

-Де, ти кажеш, вони живуть?

Рита розповіла і пішла спати – вона почувала себе дуже втомленою. Вона ледь заснула, а коли о пів на другу ночі прокинулася, то помітила, що на кухні горить світло.

Нечутно вона підійшла і зазирнула у прочинені двері.

Михайло сидів за столом і щось думав.

Наступного дня він подзвонив у двері своєї колишньої коханої. Йому відкрила Даша. Дівчинка стояла і дивилася на незнайомого чоловіка, який чомусь посміхався їй.

-Привіт! Ти Даша? А де твоя мама? – дівчинка обернулася і побігла в квартиру.

-Мама! До тебе прийшли!

-Хто? – з кімнати визирнуло неохайно вдягнена жінки.

Михайло дивився і не впізнавав Олену – дівчину, яку він колись дуже любив.

-Ти? – вона підняла брови. – Ти чого тут? Що тобі треба?

Михайло пройшов у квартиру, не чекаючи запрошення тяжко вдихаючи затхле повітря квартири.

-Олено, я маю знати правду. Даша, судячи з її віку, могла б бути моєю дочкою. Це так?

Жінка важко сіла на крісло, і підняла погляд на Михайла:

-Позич грошей, га? Ну, треба… Аліменти ти ж мені не платив. А я її, он годую – з тебе копійці не брала. Дай хоч сотку.

-Чому ти обдурила мене? Ти ж сказала, що не залишила дитину.

-Я хотіла, але Валентин сказав, що хоче цю дитину, стане їй батьком… Потім кинув мене, коли Дашці було 3 місяці, сказав, що не має наміру чужих дітей виховувати. Я хотіла до тебе повернутися, Але ти поїхав з міста.

-Я хочу зробити тест – якщо Даша справді моя – я заберу її.

-Бери хоч зараз, бо плутається під ногами – набридло, годувати треба, одягати треба, я собі розслабитися часом не купую, щоб їй поїсти щось купити. Таке життя… Дай грошей, Мішо, га.

Даша несміливо підійшла до чоловіка:

-Ти мій тато? – дівчинка дивилася на нього оченятами-вишеньками і не кліпала очима.

-Так, Дашо, я твій тато. Я хочу забрати тебе до себе. Ти згодна?

Дівчинка боязко подивилась у бік матері і тихо запитала:

-А ти мене не образиш?
Мишко важко зітхнув і сказав чомусь зміненим голосом:

-Ні, Даша, ніколи.

Дівчинка кивнула:

-Тоді згодна!

Михайло погладив її волосся і вийшов. Вже на сходах його наздогнала Олена:

-Це… Ну… Гроші є? Позич. – Міша простягнув кілька купюр – обличчя жінки розпливлося в посмішці.

Мишко не витримав і повернувся до квартири. Даша все так же стояла посеред коридору, в очах читався смуток.

-Одягайся. Ходімо, – а в голові у нього була одна думка:

-Це моя Даша! Я не маю права її залишати тут.

За півгодини Даша переступила поріг квартири Михайла. Вона одразу впізнала тітку, яка нещодавно відводила її додому, а Рита стояла, дивилася на неї і не вірила, що це все правда.

А коли викупана та нагодована Даша гралася в кімнаті з котом, Рита подивилася на чоловіка:

-Ти серйозно вважаєш, що правильно вчинив? Адже ти нічого не знаєш про неї.
-От і дізнаюся. Звичайно правильно – хіба можна інакше ставитись до рідної дитини.

Рита обернулася і пішла на кухню. Вона сиділа і плакала, навіть не намагаючись стримувати свої емоції.

-Ну, чому це відбувається з нею?

Рита дуже хотіла дітей, але не могла народити, адже вона б зі свого малюка порошинки здувала б.

Тепер ця Даша. Як їй до неї ставитися? Погано – вона не зможе, добре – ну, а що якщо у неї не вийде?

Ще Рита відчувала образу на чоловіка, на Олену, на життя … У цей час вона відчула, як хтось погладив її по голові. Рита подумала, що то чоловік. Але коли підвела голову, побачила, що це Даша.

-Тобі недобре? Щось сталося? Я теж часто плачу. Хочеш, я тобі розкажу хорошу казку? Я знаю одну.

Рита схлипнула і пригорнула дівчинку до себе.

Пройшов рік. Тест Михайло зробив, але тільки для того, щоб було менше проблем із пеперами, для себе подружжя відразу вирішило, що в будь-якому випадку, незалежно від результату, Даша залишиться з ними.

Маргарита щиро полюбила прийомну дочку, вони дарували одна одній всю свою невитрачену любов і ніжність.

Михайло теж прив’язався до дівчинки – вони стали щасливою родиною.

Але одного разу Рита заслабла. Це сталося раптово. Зранку вона відчула себе недобре, хотіла навіть залишитися вдома, але потім таки пішла на роботу, але відпрацювавши кілька годин, жінка відчула сильну слабкість і отямилася в лікарні.

-Що зі мною? – Рита ніколи ніби не була слабою.

-Ми зробили тести – дуже скоро картина проясниться, але поки вам доведеться залишитися у нас. Ваші рідні скоро приїдуть – їм повідомили вже, не хвилюйтесь.

Незабаром до палати увійшли Мишко і Даша.

-Мамо-Рито, що з тобою?

-Нічого, Дашенько, все гаразд. Мені просто треба відпочити.

В цей час повернувся лікар:

-Ну, дорогенька, що ж ви одразу не сказали що вагітні

Так жартувати не можна. Загалом все просто – ви вагітні, а іншого ми нічого не знайшли. А значить… Значить робитимемо все, щоб все пройшло легко і спокійно. Сьогодні ж вас виписуємо.

Рита різко сіла на ліжку.
-Що? Що ви сказали, лікарю? Я вагітна? Міша, що він таке каже?

Але це була правда – мрія Рити здійснилася. Вона народила міцного здорового хлопчика, якого назвали Ігорем.

Даша у всьому допомагала своїй прийомній мамі.

Рита навіть не уявляла – як би вона сама справлялася з усім, якби не її старша розумниця-дочка.

А потім народилася маленька Настя. Радості Михайла і Рити не було межі – тепер їхня родина була великою, дружною та щасливою. І Рита була впевнена, що це щастя прийшло якось до її будинку разом із маленькою дівчинкою з великою, доброю душею…

Plitkarka

Повернутись вверх