Галина радісно вибігла з роботи. Оце їй сьогодні пощастило. На роботі вимкнули світло. І Галя поспішала додому. Стільки справ можна встигнути переробити. І чому б не приготувати щось смачненьке на вечерю. Давно вони з чоловіком не влаштовували романтичних вечорів.
Галина вийшла з автобуса на своїй зупинці та рішуче завернула у бік магазину. Вона купила пляшечку ігристого. Згадала, що у холодильнику є все необхідне. З широкою посмішкою вона увійшла до під’їзду і викликала ліфт. Двері під’їзду знову скрипнули, і поруч із нею зупинилася висока дівчина. Галя зазначила про себе, що цю яскраву особу вона бачить уперше. Ліфт приїхав, вони обидві увійшли всередину.
– Восьмий, – повідомила дівчина Галині.
Галі стало ще цікавіше. Це її поверх. Вона натиснула на потрібну кнопку. І ліфт рушив. Але їхали вони недовго. Раптом ліфт смикнувся. Згасло світло. Потім ввмікнулося знову. Але ліфт більше не рухався. Дівчата природно потикали на всі кнопки. Але ліфт не рухався.
– Потрібно викликати диспетчера, – сказала Галя і натиснула на потрібну кнопку. Диспетчер довго не відповідала, але нарешті дівчата почули незадоволений жіночий голос. Вона записала номер будинку та номер під’їзду та кинула коротке «Чекайте».
– Довго чекати? – поспішно спитала Галина.
– Довго, – відповіла диспетчер. – У нас сьогодні якийсь капець. Стоять ще чотири ліфти. Просто чекайте. До вас теж дійде черга.
Галя одразу перевірила телефон. Зв’язку не було. Вона побачила, що її мимовільна сусідка зробила те саме. І роздратовано зітхнула. Очевидно, зв’язку не було і в неї.
Галя заплющила очі. Краще вона залишилася б на роботі. Якийсь час вони з дівчиною стояли мовчки. Минуло десять хвилин. П’ятнадцять. Їх продовжувала оточувати тиша.
– Вибачте, – раптом подала дівчина голос. – Ви тут живете?
– Так, – відповіла Галина. – А Ви, напевне, ні.
– Ні, – відповіла дівчина. – Я тут вдруге. Хотіла спитати, а ліфт часто миють? Я просто більше не в змозі стояти.
– Майже щодня, – відповіла Галина.
– Чудово, – дівчина кинула на підлогу свою сумку і сіла на неї зверху.
Галя трохи постояла. А потім дістала із пакета ігристе. Поставила його на підлогу. Кинула на підлогу пакет. Зверху сумку і влаштувалась на ній, якраз навпроти сусідки.
– О, а ви збиралися щось відсвяткувати? – посміхнулася дівчина.
– Та ось, – махнула рукою Галина. – Думала, що прийду сьогодні додому раніше. Приготую вечерю. Посидимо з чоловіком. Поговоримо.
– Щаслива ви, – протягнула дівчина.
Галя здивовано подивилася на свою співрозмовницю. Статна, красива та дуже доглянута. Не на роботі у розпал дня. Так, навряд, така дівчина, як ця, взагалі працювала. Але називає Галю щасливою.
Співрозмовниця посміхнулася, спостерігаючи за Галею.
– Знаю, про що ви подумали, – сказала вона. – Так, я гарна. Та лише цього мало для щастя. Я із маленького містечка. Завжди мріяла, що приїду у Київ, стану знаменитою моделлю, весь світ буде біля моїх ніг. Ось приїхала, – розвела руками дівчина. – А тут ще тисячі таких, як я. З амбіціями…
– І що так і не стали моделлю? – Запитала Галя.
– Не стала, – відповіла дівчина. – І моделлю не стала. І щастя у житті не знайшла.
– Не вірю я, що така гарна дівчина і одна, – заперечила Галина. – На Вас, мабуть, постійно чоловіки звертають увагу.
– Звертають, а от закохаюсь я завжди не в тих. А як вас звуть? – Запитала раптово незнайомка.
– Галина. А вас?
– А я Жанна. Ось Ви купили ігристе. Збираєтеся додому до чоловіка. А моє щастя – воно зовсім інше, крадькома, нишком. У моєму житті є лише кілька годин із коханим, які нам вдається урвати, поки дружина на роботі, діти у школі….або таборі.
Галина похолола. Вона пильно подивилася на Жанну.
– Ви що, їдете до коханця?
Жанна кивнула.
– Засуджуєте? – З гіркотою запитала вона.
– Ні, – похитала головою Галя. – Не засуджую. Просто…
У цей момент ліфт смикнувся і поїхав. Через кілька секунд він знову зупинився і двері відчинилися. Галя і Жанна квапливо піднялися з підлоги і вийшли з нього. Галина одразу впізнала свої двері та зрозуміла, що вони на потрібному поверсі. Жанна теж обернулася до її дверей і простягла руку до дзвінка.
– Жанно, зачекайте, – зупинила її Галина.
Жанна здивовано подивилася на жінку. Їй не терпілося якнайшвидше позбутися її, вона вже шкодувала, що так відверто розмовляла зі своєю новою «подругою».
– Ви його хоч любите?
– Люблю, – відповіла Жанна. – Дуже. Він незвичайний.
Галя простягла їй ігристе.
– Тоді візьміть. І скажіть моєму чоловікові, що я сьогодні переночу у подруг. Повернуся додому завтра. Після роботи. У нього є доба, щоб зібрати речі та забратися з квартири. На розлучення я подам сама.
З цими словами жінка пішла до сходів і з гордо піднятою головою почала спускатися. А Жанна так і стояла. Схоже, вона щойно познайомилася з дружиною Михайла.
– Де ти була? Дружина скоро повернеться. А тебе все десь носить, – відчинив двері Михайло.
– Міша, – Жанна вражено дивилася на чоловіка. – Я у ліфті застрягла.
– У якому ліфті? – не зрозумів він.
– Ось у цьому. У твоєму. І я не одна застрягла. Я з Галею застрягла.
– З якою Галею?
– Із твоєю, – дівчина говорила дуже спокійно. – З твоєю дружиною Галею.
– Ти що? Як ти могла застрягти в ліфті з Галею? Вона зараз на роботі.
Жанна розповіла Михайлу все, що щойно сталося у ліфті. Михайло важко опустився на лавку в коридорі і похитав головою.
– І вона не сварилася? Не кричала і не плакала? – уточнив він.
– Ні, – відповіла Жанна.
– Ясно, йди, – сказав Михайло.
– Але я тільки прийшла. І потім твоя дружина вона сказала, що повернеться завтра ввечері.
– Забирайся, – наказав Михайло.
Він зачинив двері і взяв у руки телефон. Набрав номер дружини, але його було відключено. Михайло задумався, що робити далі. Він знав, що дзвонити подругам Галі марно, жодна не видасть його дружину. Значить, лишається чекати до завтра.
Наступного дня Галя після роботи встигла навіть написати заяву на розлучення. Жінка відчувала, що дуже втомилася. Вона сподівалася, що приїде додому і нарешті спокійно виспиться. Вчорашню ніч вона провела у подруги, яка сама кілька років тому опинилася у подібній ситуації. Подруга вибачила чоловіка і навіть сама попросила його залишитись у сім’ї. Жили вони не дуже добре, але незважаючи на це, Галина подруга наполягала, щоб і вона вибачила чоловіка.
– Хоч одна не залишишся, – сказала вона.
Галя мовчки весь вечір вислуховувала поради, але сама нічого не говорила. Тим більше, що рішення вона вже ухвалила.
Галя зайшла до квартири і одразу зрозуміла, що чоловік нікуди не поїхав. Більше того, сьогодні у нього не знайшлося причин «затриматися» на роботі.
– Чому ти тут? – стомлено спитала Галя. – На мою думку, я попросила тільки про одне, з’їхати. Тобі це навіть складно зробити?
– Це і моя квартира, – відповів Михайло.
– Так, – підтвердила Галина. – Ось тільки зрадив мені ти. Син наш за десять днів повернеться з табору. І це його будинок. Чи ти хочеш, щоб ми пішли з ним? – Запитала вона.
– Галю, я взагалі не хочу, щоб хтось ішов. Я приготував вечерю. Давай поїмо, поговоримо. Я винен перед тобою, дуже і… Пробач, такого більше не повториться.
Галина втомлено зітхнула.
– Я сподівалася, – сказала вона. – Що ти сам усе зрозумієш. І нам вдасться уникнути цієї розмови. Але схоже, що дарма… Добре. Дай мені двадцять хвилин. Я прийду на кухню і ми поговоримо.
Михайло не просто приготував вечерю. Він дістав гарний посуд, запалив свічки.
– Я думала, що ти навіть не знаєш, що у нас є такий посуд, – усміхнулася Галина, сідаючи до столу. – Але все зайве, – вона погасила свічки.
– Галя, чому ти не хочеш дати мені другий шанс? – благаюче, спитав чоловік.
– Другий шанс для чого? – перепитала Галина. – Ти зустрічався з іншою жінкою. Очевидно, що вона подобається тобі більше, ніж я … Я не дуже розумію, чому ти просто не розповів мені про неї раніше, але … – Вона розвела руками. – Це твій вибір. Але тепер мені все відомо, і я вважаю, що не можу перешкоджати твоєму щастю.
– Галю, ти несеш якусь нісенітницю. Я припустився помилки. Але я не люблю Жанну, я кохаю тебе. У нас сім’я, дитина, – він помовчав. – А ти мене зовсім не любиш? – раптом спитав Михайло у дружини. – Ти спокійна. Ти навіть не плакала. Тобі все одно, так?
– Добре, – сказала Галина. – Давай я спробую пояснити всю ситуацію твоєю мовою. Твоя Жанна сказала, що вчора прийшла до нашого будинку не вперше. Скільки триває ваш роман? Тільки не бреши…
– Близько чотирьох місяців, – зізнався Михайло, винувато опустивши очі.
– Вона перша жінка, з якою ти мені… з якої ти помилився?
– Так, – підтвердив він.
– Не бреши, – попросила дружина.
– Ні, не перша. Але там нічого серйозного. Просто зустрілися і … Це було не часто. Може, двічі чи тричі. А з Жанною … не знаю, як так закрутилося.
– Чудово, – кивнула Галина. – Все зрозумів, мені треба далі пояснювати?
– Нічого не зрозумів, я винен…я …вибач.
– Так, ти винен, – відповіла Галя. – І ні, я не збираюся тебе прощати. Тобі краще з іншою жінкою, ніж зі мною. І тобі вже давно було замало мене. Ти мені брехав щодня протягом чотирьох місяців. Ти насмілився притягти її до нас у квартиру. Про яке кохання ти говориш, Михацле? Любляча людина ніколи так не вчинить. Я розумію, що ми змінилися і з часом змінилися наші почуття. Я вибачила б і зрозуміла, якби ти прийшов і сказав, що більше не любиш мене, що тобі сподобалася інша… Але це, я вибачити не можу. Я хочу, щоб ти зник з мого життя. Я вже подала заяву на розлучення. Сподіваюся, що в тебе ще залишилася хоч крапля совісті, і ти залишиш квартиру мені та синові. Якщо ні, то я піду сьогодні. Я не хочу бути поруч із тобою. Вибач, але мене нудить від тебе і твого удавання.
– Я піду, – відповів Михайло. – І квартиру вам залишу. Живіть. Але ти ще пошкодуєш. Квартира велика. Навряд чи без мене її потягнеш. А витрати Максимки? Школа, табір, репетитори. Думаєш, впораєшся сама?
– Впораюся, – відповіла Галя. – Іди.
Рік по тому.
Михайло піднявся на потрібний поверх і подзвонив у двері. Відкрив йому зовсім незнайомий чоловік.
– Ти хто? – грубо спитав Михайло.
– Я Олег, – відповів той. – А ти, мабуть, колишній чоловік Галі.
– Так. Де вона?
Галина з’явилася у коридорі.
– Привіт, Галю, – з-за плеча Михайла, сором’язливо визирнула Жанна.
– Ну, привіт, – усміхнулася Галина. – Ви навіщо прийшли?
– Це хто? – грубо тицьнувши пальцем у Олега, ще раз спитав Михайло.
– Це Олег, – спокійно пояснила Галина. – Мій однокласник. Ми кілька місяців тому зіткнулися надворі. Олег – інженер. Добре розбирається і у фізиці, і в математиці.
– Я займаюся з Максимом.
– Щось Максима я тут не бачу, – хитро зауважив Михайло.
– Він зараз прийде, – відповів Олег. – А я прийшов раніше, щоб Галі по дому допомогти. Але мені здається, що це не зовсім ваша справа.
Галина відповідно кивнула головою.
– Ти так і не сказав, навіщо ви прийшли? – звернулася вона до колишнього чоловіка.
– Через Максима, – відповів Михайло. – я маю право бачити сина щотижня. І ми з тобою домовлялися, що він проводитиме у мене хоча б дві неділі на місяць.
– Домовлялися, – підтвердила Галина. – Тільки Максимові вже дванадцять, він більше не маленький хлопчик. Він має свою думку. І, – вона знизала плечима. – Він не хоче проводити час із тобою.
– Ти його спеціально налаштовуєш проти мене.
– Не налаштовує, – Михайло обернувся і побачив сина, який, мабуть, тільки-но піднявся сходами.
У руках хлопчик тримав вудку.
– Дядько Олег, – не помічаючи батька, звернувся він до чоловіка. – Ось дивіться, у друга взяв. Така підійде?
– Чудово підійде, – відповів Олег. – Давай, я її заберу. А ти поки що з татом поговори.
– Максим простяг вудку і похмуро кивнув.
– Чому ти не хочеш приїжджати до мене на вихідні? – спитав Михайло.
Хлопчик знизав плечима.
– Ну, по-перше, ти покинув маму. Вона плакала. Переживала. І я з нею плакав. Хоча зараз я знаю, що так навіть краще. У нас тепер є дядько Олег. Він часто приходить. У нього завжди є час на мене та маму. А в тебе… у тебе сумно. Я не хочу їхати до тебе. Ти підеш на роботу. Жанна, як завжди, буде в якомусь салоні або розмовлятиме з подружками по телефону. А мені нічого робити. У вас навіть комп’ютера нема. Я вам не потрібний. А вдома потрібний.
– Максиме, – покликала його Галя. – Іди до дому. Мий руки.
– Добре, мамо, – зрадів хлопчик.
Галина звела очі на свого колишнього чоловіка і посміхнулася.
– Ну що, ти так і досі нічого не зрозумів? – Запитала вона.
