Головна - Життєві історії - До Марини подзвонила її подруга Тетяна. – Маринко, ти чула, що Олена з Миколою розлучилися? – запитала вона. – Ні! – здивувалась Марина. – І давно? – Та вже кілька років, – сказала Тетяна. – А так хотілося, щоб хоч одна пара з наших знайомих прожили все життя разом… – Та годі тобі, ти теж довго протрималася з першим чоловіком! – посміхнулася Марина. – П’ять років! – вигукнула Тетяна. – Мої батьки вдесятеро довше прожили! – А Петряки? – запитала Марина. – Вони точно разом. – Та ти що?! – ахнула Тетяна. – Цього просто не може бути, після того, що сталося! Тетяна не вірила своїм вухам

До Марини подзвонила її подруга Тетяна. – Маринко, ти чула, що Олена з Миколою розлучилися? – запитала вона. – Ні! – здивувалась Марина. – І давно? – Та вже кілька років, – сказала Тетяна. – А так хотілося, щоб хоч одна пара з наших знайомих прожили все життя разом… – Та годі тобі, ти теж довго протрималася з першим чоловіком! – посміхнулася Марина. – П’ять років! – вигукнула Тетяна. – Мої батьки вдесятеро довше прожили! – А Петряки? – запитала Марина. – Вони точно разом. – Та ти що?! – ахнула Тетяна. – Цього просто не може бути, після того, що сталося! Тетяна не вірила своїм вухам

– Ти чула, що Олена з Миколою розлучилися? – у які віки зателефонувала Марині вічно зайнята колишня однокурсниця Тетяна.

– Ні, сто років нікого з наших не бачила, – здивувалась Марина. – І давно?

– Та вже кілька років начебто, – сказала Тетяна. – А так хотілося вірити, що хоч одна пара з наших знайомих проживе, як у кіно все життя разом… Я їх завжди у приклад всім ставила. І собі теж, між іншим…

– Та годі тобі, ти теж довго протрималася з першим чоловіком! – посміхнулася Марина.

– П’ять років! Хіба це довго?! Мої батьки вдесятеро довше прожили, а я за 10 років встигла двічі розлучитися! Оленка зі своїм зворушливим коханням вселяла в мене надію, що можна знайти того самого, який на все життя. А тепер виходить, що я не знаю нікого, хто б не проходив через розлучення. Тільки-но обидва успішні, заробляють, так зразу розлучаються!

– А Петряки? – запитала Марина. – Вони точно ще разом, я он на Світлану в соцмережі підписана.

– Та ти що?! – ахнула Тетяна. – Цього просто не може бути, після того, що сталося! Справді? Оце так! Вони зійшлися?

Тетяна не вірила своїм вухам.

– Ні, так і живуть гостьовим шлюбом, – сказала Марина.

– Ну, це, я рахую, не родина. Напевно, чоловік гуляє. А може, й дружина. Ніякого контролю.

– Хто ж тобі правду скаже? Зате 12 років разом і жодного розлучення! Син у школу пішов, такі щасливі на фото.

– Слухай, а дай мені дані, напишу Світланці, – сказала Тетяна.

…Сімейна пара Світлани й Сашка – це був особливий випадок.

Вони були знайомі зі школи, одружилися на другому курсі університету, чим здивували всіх довкола.

Батьки молодих відмовляли, однокурсники кепкували, важко зітхала завідувачка гуртожитку.

Тільки секретарка у деканаті підтримала:

– Правильно все робите – перше кохання найміцніше. Потім починаються проблеми – цей не такий, та недостатньо хороша. Поки ще молоді, все набагато легше. Головне почуття зберегти, решта справа наживна!

Світлана взяла прізвище чоловіка, Сашко знайшов підробіток.

Отримавши кімнатку в гуртожитку, вони чесно протрималися там цілих три роки.

На роботі Олександру виділили малосімейку, а Світлана незабаром отримала у спадок від бабусі невелику хатину у передмісті.

І подружжя знову здивувало всіх – розбіглися за різними адресами, стверджуючи, що люблять одне одного і збираються разом зустріти старість.

– У родині Петряків – жодних розлучень! – гордо випинав груди Олександр.

– Ні, дівчатка, я не збираюся міняти прізвище, – пояснювала подружкам Світлана. – Просто ухвалила рішення п’ять днів на тиждень відпочивати від чоловіка.

Спали нарізно, а діти були. Тобто, звичайно, в робочі дні нарізно.

У вихідні вони – спочатку вдвох, а потім і з маленьким Сергійком – збиралися під одним дахом переважно у Світлани вдома.

Бігали по магазинах, разом готували, дивилися фільми, запрошували друзів, чи ходили кудись.

У результаті, як з’ясувалося, і через 12 років після студентського весілля примудрилися зберегти пристрасть і дуже хороші стосунки.

Після народження сина вони оформили кредит на житло.

Були думки знову з’їхатися, але вирішили залишити все як є.

– Ми вже звикли до того, що більшість часу кожен сам собі, – казав Сашко. – Це набагато краще, аніж коли б я бачив Світлану щодня. З нею прокидався, з нею засинав. У рутині, в побуті люди приїдаються один одному. Скільки сімей розвалилося через те, що комусь не вистачало особистого простору?

– До речі, всім відома істина – краще ладнають із батьками ті діти, які живуть окремо від них, – підтримувала чоловіка Світлана. – Чому ж ми вирішили, що закохані чоловік і жінка мають бути приклеєні один до одного спільним побутом? З року в рік, день у день?!

– Чесно кажучи, я думала, що з народженням дитини наше налагоджене окреме життя піде в тартарари, – казала Світлана. – Даремно переживала! Перший рік Сашко бачився із сином тільки в суботу й неділю. Коли Сергійко підріс, ми виробили план – з понеділка до середи він живе в мене. У четвер і п’ятницю син і батько насолоджуються товариством один одного. Ну а вихідні ми проводимо разом. У нас для сварок немає ані часу, ані приводів.

– Невже дитина не питала, чому ви живете не разом?! – запитували друзі.

– Поки в садок не пішов, запитань не було, – відповів Сашко. – Років чотири йому було, коли ми пояснили – нам так зручно жити. А він звик. У нього два доми, і мама і тато приділяють йому багато уваги.
– До речі, це такий несподіваний бонус, – усміхнулася Світлана. – У моїй родині батько взагалі з нами не проводив час. Він був, але таке відчуття, що вихованням займалася лише мама. Усе і завжди ми обговорювали виключно із нею.

– Слухайте, а як ви ревно справляєтеся? Не повірю, що за такого способу життя ви вірні один одному, – друзі вирішили вивідати все.

– Це наша особиста справа, – сказав строго глава сімейства. – Одне можу сказати: я кохаю свою дружину і завжди буду з нею. Ми намагалися жити як усі. Три роки в гуртожитку. І за цей час я просто незлюбив Світлану, в яку був закоханий з 15 років. Зате варто було нам роз’їхатися і почати зустрічатися раз на тиждень, як до мене повернулися ті почуття, які майже зникли.

…Може це й погано так жити. Але якщо вважати, що будь-який шлюб може розвалитися будь-якого дня, нехай люди самі обирають, як їм зберігати своє щастя. Для Світлани й Сашка життя на різних територіях стало найкращим варіантом.

Добре це чи погано – вирішувати лише їм двом…

Plitkarka

Повернутись вверх